Інтерв'ю з цією непересічною людиною пропонуємо Вашій увазі.
- Переважно, Ви створюєте пейзажі. Чим вони Вас приваблюють?
- Природа - це вічність, вона - життя, джерело енергії та натхнення, вона унікальна і цим гріх не скористатися художнику. Я отримую велике задоволення, коли відтворюю на полотні неперевершену красу навколишнього середовища. Природа в будь-який час року і при будь-якій погоді є прекрасною, а художник якраз і "полює" за красою. За своє життя перемалював на полотні чи не всі полонини Міжгірщини та Рахівщини. Хоча працював скрізь на Закарпатті, але саме ці два райони найбільш дорогі моєму серцю. Полюбив їх не лише за прекрасну природу, а, перш за все, за доброту і щирість місцевих жителів. Маю тут багато друзів, яких дуже ціную.
- Що головне в пейзажі?
- Головне - художник, який, відповідно до своїх знань, досвіду і світогляду, відтворює побачене.
Серед об'єктів природи мене більше приваблюють гірські річки, потоки. Вони - важливий елемент пейзажу, надають йому особливу ауру. Також вважаю, що художник не повинен відображати довкілля "сліпо". Він повинен шукати в побаченому те, що на даний момент є істотним, щоб створити відповідний образ.
Один з альбомів картин Василя Свалявчика
- В житті іноді трапляються такі випадки, які стають поштовхом до чого вагомого. Що спонукало Вас стати художником?
- Я навіть не замислювався над тим, щоб стати художником. Все сталося само собою. Любив малювати ще з дитинства, удосконалював свої знання в Ужгородському училищі прикладного мистецтва на відділенні художнього розпису, а далі - досвід. Ще дуже хотілося увічнити красу рідного краю і, думаю, що мені це вже вдалося.
- Коли художник більше сповнюється натхненням до праці?
- Особисто для мене натхнення приходить під час роботи. Якщо художник не працює один день, йому можна пробачити, якщо не працює другий день, то і це йому можна пробачити, а якщо і третій день не бере в руки пензля, то краще йому взагалі не братися за цю справу. Художник, наче хірург: коли тривалий час не займається своєю роботою, може втратити частину набутих знань, у тому числі і натхнення.
- Яка доля ваших численних картин?
- Вони беруть участь в обласних виставках з 1976 року, у всеукраїнських - з 1984, а в іноземних - з 1987. Доводилося неодноразово їздити на міжнародні пленери та симпозіуми, мав персональні виставки в Мукачеві, Ужгороді, Києві, місті Фюсен (Німеччина) і т.д. Мої твори закуплені Міністерством культури і мистецтв України, Дирекцією виставок Національної спілки художників України, приватними цінителями мистецтва нашої країни, а також колекціонерами чи не з усіх континентів. Отже, багато моїх дітей - картин - розійшлися по світу. До мене приходить багато гостей звідусіль, які цікавляться картинами, купують їх, кращі роботи зберігаю у себе вдома.
- Дякую за інтерв'ю. Бажаю Вам подальшої плідної роботи.
Післязавтра