Олімпійські чемпіони Закарпаття

Олімпійські чемпіони Закарпаття
 

 

Беца Йосип Йосипович народився 6 листопада 1929 року в Мукачеві. Півзахисник. ЗМС СРСР (1991 рік). ЗТ Росії (1966 рік). Почав грати в 1943 році за юнацьку команду при мукачівській тютюновій фабриці. Через два роки високого на зріст та перспективного юнака запросили в кращу команду Мукачева – місцевий "Більшовик", де відіграв лише один футбольний сезон через те, що 18-річним юнаком зацікавилися тренери станіславського "Спартака" (м. Станіслав – так до 1962 р. називалося м. Івано-Франківськ – Авт.). Тут він провів два футбольні сезони.

1950–1952 рр. – гравець львівського армійського клубу. У цій команді з ним було й чимало закарпатців.

У 1953 році Й. Беца не тільки грав за станіславський "Спартак", але й був його капітаном. У цьому ж році прикарпатці в своїй п'ятій зоні (КФК) зайняли друге місце.

1955-1958 рр.– у ці роки мукачівець захищав кольори одного з кращих клубів колишнього Союзу – ЦБЧА (Москва).

У 1955 році Йосипа Бецу та мукачівця Івана Мозера запросили виступати за олімпійську збірну СРСР. Разом із земляком він провів чимало товариських поєдинків.

У чемпіонатах СРСР брав участь у 52 матчах і забив два м'ячі.

Чемпіон Олімпійських ігор у Мельбурні (1956 рік).

Бронзовий призер чемпіонату СРСР (1955 та 1956 рр.). Володар Кубка колишнього Союзу (1955 рік).

У списку "33 кращі гравці сезону" був під №2 у 1956 році.

Під час святкування 100-річчя закарпатського футболу (2001 рік) був визнаним кращим гравцем області за всі роки.

Копча-Ткаченко Марина – легендарна постать в українському жіночому баскетболі. Спортсменкою вона досягла найвищих титулів в Європі й світі, а нині керує створеним нею ж клубом ТІМ-СКУФ – одним із лідерів чемпіонату України. У тренерській роботі Ткаченко більше довіряє своїм відчуттям, як колись тренер футбольного "Динамо" Віктор Маслов. І хоча нинішній стан гри з помаранчевим м'ячем в Україні особливого оптимізму не викликає, закарпатка вірить, що колись баскетбол ще "вистрілить" як у середині 1990-х.

Копча-Ткаченко Марина Іванівна народилася 29 серпня 1965 р. у Мукачеві, що на Закарпатті.

Перший тренер – ЗТ України Валентина Михайлівна Гомонай, котра нині проживає у місті над Латорицею.

Заслужений майстер спорту СРСР. Заслужений працівник фізичного виховання і спорту України.

Копча-Ткаченко – головний тренер жіночої збірної України й команди ТІМ-СКУФ (Київ), яку свого часу створила разом із своїм чоловіком Ігорем Ткаченком.

1982 рік – чемпіонка Всесоюзних молодіжних ігор та Європи серед юніорів.

Володарка Кубка Ронкетті 1987 р. з "Динамо" (Київ). Чемпіонка СРСР 1991, 1992 рр.

1991 рік – у складі збірної команди колишнього СРСР стала чемпіонко Європи.

1992 рік – Марина Копча – олімпійська чемпіонка 1992 р. (м. Барселона, Іспанія) у складі збірної СНД. У цій команді грала ще одна українка, Олена Жирко з Києва.

У 1995 році у складі збірної України стала чемпіонкою Європи.

Багаторазова призерка чемпіонатів України.

Бронзовий призер Балтійської ліги 2005 р., срібний – 2006 р.

Виступала за київське "Динамо", "Молдову" (Кишинів), "Козачку" (Запоріжжя), "Бохум" (Німеччина), "Сомбатхей" (Угорщина), ТІМ-СКУФ (Київ).

 

Гецко-Лобова Ніна Романівна народилася 20 липня 1957 року в місті Зестафоні (Грузія). Заслужений майстер спорту СРСР. У складі жіночої збірної колишнього Союзу в 1976 році на Олімпіаді у Монреалі (Канада) стала чемпіонкою Ігор, а через шість років у столиці Угорщини, Будапешті, в складі збірної національної – чемпіонкою світу.

У 1968 році одинадцятирічною дівчинкою прийшла в Берегівську ДЮСШ, де під керівництвом майбутнього заслуженого тренера України Йосипа Васильовича Зупка й почала опановувати такий вид спорту, як гандбол.

1970–1975 рр. – виступає за збірну школярів Української Республіки, а згодом і за молодіжну збірну колишнього Союзу.

Починаючи з 1972 року, Ніна Лобова більше 17 років була у складі "основи" берегівської гандбольної команди: спочатку "Спартак", а відтак – "Колос" та "Бактянка", яка виступала як на першості, так і чемпіонаті колишнього СРСР, УРСР.

1976 рік – у складі олімпійської збірної колишнього Радянського Союзу Ніна Гецко-Лобова стала чемпіонкою Олімпіади, що проходила а м. Монреаль (Канада).

1976-1981 рр. – навчання в Київському інституті фізичної культури й спорту.

1982 рік – у складі збірної команди колишнього СРСР Ніна Гецко-Лобова стала чемпіонкою світу, який проходив у столиці Угорщини.

1989–1991 рр. – чемпіонку світу та Ігор-76 Ніну Гецко-Лобову запрошують до одного з кращих жіночих гандбольних клубів світу, багаторазового володаря Кубка Європейських чемпіонів – "Вашаш" (Будапешт).

1991–1994 рр. – закарпатка захищає кольори одного з кращих гандбольних клубів Ісландії "Стьярна", з яким неодноразово ставала чемпіонкою та володарем кубка цієї європейської держави, кілька разів визнавалася кращим гравцем країни. Цікавий факт. Глядачі місцевої команди ходили не стільки на черговий матч своєї команди, як подивитися на голкіпера з України Ніну Гецко-Лобову, котра протягом гри могла навіть закинути м'яч, а то й два у ворота суперників із свого воротарського майданчика.

1994–1998 рр. – захищає кольори одного з кращих клубів світу, багаторазового володаря Кубка Європейських чемпіонів із гандболу "Будучность" (Югославія). У складі цієї прославленої гандбольної дружини ставала триразовою чемпіонкою та володаркою кубка країни, визнавалась кращим гравцем держави за амплуа.

У даний час Ніна Гецко-Лобова – голова федерації гандболу Закарпаття та член президії федерації гандболу України, член ради Закарпатського обласного відділення НОК України.

Щороку в ужгородському спорткомплексі "Юність" проходить міжнародний турнір "Кубок Карпат", приурочений Ніні Гецко-Лобовій. У цьому престижному турнірі беруть участь провідні гандбольні клуби Європи і, звичайно, України.

Нагороджена Почесною грамотою Президента України, грамотою Президії Верховної ради УРСР (1976 р.), знаком ЦК ВЛКСМ "Спортивна доблесть". Її прізвище занесено до Книги пошани Комітету з фізичної культури й спорту при Раді Міністрів СРСР, а також у літопис комсомольської слави ЦК ВЛКСМ.

 

Єфіменко Захар Олександрович народився 3 липня 1985 року в м. Макіївка Донецької області. Коли йому був лише рік, він разом із сім'єю переїхав на постійне проживання в Ужгород. Міжнародний гросмейстер із шахів. Член збірної команди України.

Із 1992 р. – навчання в ужгородській ЗОШ №20. Грати в шахи ще у 6 років навчив батько. Далі юнак учився азам древньої гри у свого першого тренера Олександра Зелькіна, який працював у школі, а відтак у майстра FIDE Василя Прокопишина.

У лютому 1995 року прийшов перший успіх – на чемпіонаті області серед чоловіків виконав норматив кмс (8–9 місце).

1997 р. – ІV місце в першості України серед юнаків до 12 років.

1998 р. – ІІ місце на Всесвітній юнацькій шаховій олімпіаді в складі збірної України (Стамбул, Туреччина). У цьому ж році на особистій першості Європи (Австрія) Захар серед спортсменів-ровесників, які розподілили між собою 3–5 місця. Цього ж року на особистій першості світу (Іспанія) ужгородець виборов бронзову медаль.

1999 рік – чемпіон Закарпаття серед чоловіків, а також України серед юнаків до 14 років. У цьому ж році Захар у складі збірної України став переможцем Всесвітньої юнацької Олімпіади, що проходила в "Артеку" (Крим). Ще одну золоту медаль юнак отримав на особистій першості світу серед юнаків до 14 років (м. Оропеза-дель-Мар, Іспанія).

2000 рік – чемпіон міжнародного шахового турніру, що проходив у Краснодарі (Росія).

2001 рік – у складі збірної України здобув "золото" на ІІ-й першості Європи серед молодіжних національних команд (до 18 років), що проходила в угорському місті Балатонлеле. У цьому році під №5 він входив до символічного списку "10 кращих шахістів України (до 16 років).

Тепер продовжує шахове навчання у м. Краматорську при Донецькому шаховому клубі імені Момота.

Закарпатець Захар Єфіменко у складі чоловічої збірної України став золотим призером 39-ї Всесвітньої Шахової Олімпіади у Ханти-Мансійську, випередивши 148 інших збірних.

Зустріч в останньому 11 турі з командою Ізраїля закінчилася з нічийним результатом. Перша збірна Росії також зіграла внічию зі збірною Іспанії й українці так і залишилися лідерами з 19 командними очками в заліку (2 очки команда здобуває за перемогу, 1 – за нічию). У росіян 18 очок і олімпійське "срібло".

Українська чоловіча збірна – єдина команда, яка не зазнала на Олімпіаді жодної поразки. Відмінно зіграв лідер команди Василь Іванчук, який став кращим гравцем із усіх учасників Олімпіади на першій дошці, здобувши 8 очок у 10 іграх. Павло Єльянов мав другий результат на третій дошці – 7 очок у 10 іграх. Другий результат на четвертій дошці показав і ужгородець Захар Єфименко – 7 очок у 10 іграх. "Я дуже радий, це моє перше олімпійське золото, тоді як команда виграла його вже вдруге, – сказав Захар після змагань. – Напевно, я найбільше цього хотів. Переживаю почуття щастя. Після такої напруженої боротьби вважаю, що це велике досягнення команди. Наша сила – це молодість, бойовий дух, запал, амбіції. Ми завжди граємо на максимальний результат. Тому було ясно, що ми будемо основними конкурентами збірній Росії".

Тепер у чоловічої української збірної два олімпійські "золота" (вперше українці святкували перемогу на Олімпіаді у 2004 році в іспанській Кальвії), а збірна Росії, яка брала олімпійське "золото" шість разів поспіль (1992–2002 рр.), знову зосталася без золотих нагород (нагадаємо, що Шахові Олімпіади відбуваються раз на два роки). 

Cабо Йожеф Йожефович народився 29 лютого 1940 року в Ужгороді. Півзахисник. Центральний захисник. Заслужений майстер спорту (1967 рік). Заслужений тренер України. Чемпіон СРСР 1961, 1966, 1967, 1968 рр., срібний призер 1960, 1965, 1969 рр., володар Кубка СРСР 1964 та 1966 рр. Провів 315 ігор у чемпіонатах СРСР ("Динамо" Київ – 246, "Зоря" Луганськ – 27, "Динамо" Москва – 42). У ворота суперників забив 51 м'яч і входить (під № 25) до символічного "Клубу Олега Блохіна", куди включені футболісти, котрі, виступаючи за команди вищої ліги та національну збірну колишнього Союзу, провели у ворота суперників 50 і більше м'ячів.

Він також входить до списку 100 "гвардійців" українського футболу, які зіграли за команди найбільшу кількість матчів у вищій лізі.

У списках "33 кращі футболісти" його прізвище значилося п'ять разів – під №1 у 1965 та 1966 рр., №2 – в 1961, 1962 та 1967 рр.

У збірній СРСР (1965-1972 рр.) зіграв 40 поєдинків, забив вісім голів, а також відіграв одну неофіційну гру. Був учасником двох чемпіонатів світу в Чилі та Великобританії. Саме в туманному Альбіоні вперше і єдиний раз у своїй історії найбільшого успіху – бронзових медалей – у матчах світового чемпіонату добилася збірна колишнього Союзу, за яку тоді грав і Йожеф Сабо (зіграв чотири поєдинки) – єдиний представник Закарпаття.

Бронзовий призер Олімпійських ігор 1972 року в Мюнхені (провів 5 ігор і забив один гол). Учасник відбіркових матчів чемпіонату Європи 1968 та 1972 рр. та Олімпійських ігор-68.

За київське "Динамо" провів десять футбольних сезонів (травень 1959 рік – червень 1969 рік), ворошиловоградську "Зорю" – один (1970 рік) та московське "Динамо" – два сезони (1971-1972 рр.). Штатний пенальтист київського "Динамо".

У 1970 році був кращим бомбардиром ворошиловоградської "Зорі", провівши 8 голів у ворота суперників. Цього ж року ввійшов до символічної десятки кращих гравців вищої ліги колишнього Радянського Союзу.

У футбольних сезонах 1993/1994 та 1995/1996 рр. під керівництвом закарпатця київські динамівці двічі ставали чемпіонами й один раз володарями Кубка України.

Із 1986 – по червень 1992р. був організатором, тренером і капітаном команди ветеранів київського "Динамо".

Закінчив Київський державний інститут фізичної культури та спорту, а також столичний державний університет імені Тараса Шевченка (факультет журналістики).

 

 

Решко Стефан Михайлович народився 24 березня 1947 року в селі Ключарки, що на Мукачівщині. ЗМС СРСР (1975 рік). Центральний захисник. Після закінчення восьмого класу місцевої школи подався в Ужгород, де навчався в тамтешньому ПТУ №15. Мріяв опанувати спеціальність червонодеревника. Майбутній центральний захисник київського "Динамо" та збірної колишнього СРСР спочатку виступав у юнацькій команді ужгородської "Верховини", а відтак за ужгородський фанерно-меблевий комбінат імені Героя Радянського Союзу Олекси Борканюка, на якому, до речі, працював.

Грав за команди "Верховина" Ужгород (1961 рік та 1963–1966 рр.), "Локомотив" Вінниця (1967–1968 рр.), "Чорноморець" Одеса (з жовтня 1968–1970 рр.) та "Динамо" Київ (1971-1978 рр). До речі, в дебютному 1971 році тільки Стефан та Віталій Хмельницький за динамівців зіграв усі календарні матчі – по 30 ігор, Євген Рудаков та Сергій Доценко – по 29.

Стефан Решко – чотириразовий чемпіон колишнього Радянського Союзу – 1971, 1974, 1975 та 1977 років, і стільки ж разів був срібним призером (1972, 1973 та 1976 (восени), 1978 років).

Володар Кубка СРСР 1974 та 1978 рр., а також був фіналістом у 1973 році. У єврокубках зіграв 33 поєдинки (Кубок європейських чемпіонів – 17, володарів кубку – 9, Кубок УЄФА – 7 та Суперкубок – 2).

У чемпіонатах колишнього Союзу провів 272 матчі (забив два голи): за "Динамо" – 200 поєдинків, "Чорноморець"– 72.

У футбольному сезоні-70 був капітаном одеського "Чорноморця".

Бронзовий призер Олімпійських ігор-74 (зіграв чотири поєдинки). За збірну СРСР (1975-1976 рр.) провів 15 ігор, а в Олімпійській збірній (1971 рік) – три.

Його прізвище у списках "33 кращі футболісти СРСР" значилося один раз і приблизно десять разів – "33 кращі футболісти України". Він єдиний закарпатець, хто володіє такими титулами, як володар Кубка Кубків та Суперкубка УЄФА (1975 рік).

 

 

Митрюк Наталія Іванівна – бронзова призерка Олімпійських ігор.

Народилася 29 листопада 1959 року в Хусті. Вона уособлювала надійність і холоднокровність, була однією з найдосвідченіших стражів воріт гандбольної жіночої команди "Спартак" Київ та збірної колишнього Союзу, заслужений майстер спорту СРСР.

Навчаючись у Хустській ЗОШ №2, виступала за гандбольну команду школи. У складі збірної Хустського району стала чемпіонкою Закарпаття серед своїх ровесниць. Вона також була активною учасницею республіканських змагань.

1975–1976 рр. – десятикласницю Н. Митрюк запрошують у команду майстрів "Бактянка" Берегово.

У 1976 році хустянку запросили в республіканський спортінтернат. Тут на неї звернув увагу відомий тренер київського "Спартака" і збірної жіночої команди СРСР, заслужений тренер СРСР Ігор Турчин і запросив Н. Митрюк у свій колектив.

1977–1988 рр. – Н. Митрюк у складі гандбольної команди "Спартак" Київ (головний тренер Ігор Турчин).

1978 р. – у складі збірної юніорської команди колишнього Союзу вона вперше стала чемпіонкою світу й отримала високе звання "Майстер спорту міжнародного класу СРСР".

Найбільший злет Н. Митрюк припадає на 1979 рік, коли вона в складі київського "Спартака" стала чемпіонкою колишнього Союзу СРСР, володаркою Кубка європейських чемпіонів, чемпіонкою VІІ Спартакіади народів СРСР.

1982 та 1986 рр. – хустянка в складі жіночої збірної СРСР із гандболу стала дворазовою чемпіонкою світу.

1988 р. – закарпатка в складі олімпійської жіночої збірної колишнього Союзу з гандболу повернулася з Сеула, де проходили Ігри, зі срібною медаллю.

Н. Митрюк у складі київського "Спартака" – триразова володарка Кубка європейських чемпіонів, турніру "Дружба", дворазова переможниця Спартакіади народів СРСР, десятиразова чемпіонка колишнього Союзу, дворазова володарка Кубка СРСР та дворазова чемпіонка УРСР.

Три роки (1989–1992 рр.) хустянка виступала за белградський клуб "Раднічкі".

1993–1997 рр. – Н. Митрюк знову повертається в Київ й продовжує захищати кольори рідного гандбольного клубу "Спартак".

Закінчила факультет журналістики Київського державного університету імені Т. Шевченка.

Нагороджена медаллю "За трудову відзнаку", Грамотою Президії Верховної ради УРСР.

Тепер Наталія Митрюк працює тренером-селекціонером. 

Герій Роман Романович – дворазовий олімпійський чемпіон із волейболу.

Народився 5 квітня 1977 року в Ужгороді в сім'ї інвалідів із слуху. Заслужений майстер спорту України.

На ХХ Дефлімпійських іграх, що проходили з 5 по 17 січня 2005 року в Мельбурні (Австралія), у складі збірної волейбольної команди України вперше в історії закарпатського спорту серед спортсменів із вадами слуху та мови став чемпіоном.

1986–1993 рр. – навчання в Ужгородській спецшколі-інтернаті.

1999 рік – закінчив Ужгородське училище прикладного мистецтва імені Ерделі, а в 2003 році – Київський університет фізичної культури.

Перший тренер – В. Ухаль. Із Романом працював відомий ужгородський тренер В. Іванко та його сестра Власта, а в збірній Україні – О. Краснощоков.

Із 1993 року – член збірної команди України з волейболу серед глухих

1994 рік – у її складі став чемпіоном Європи (м. Рим, Італія). У цьому ж році йому присвоєно звання майстра спорту України.

1996 рік – виступає за "основу" ужгородської команди "Освіта", що грає в І-й лізі першості України.

1997 рік – чемпіон ХVІІІ Всесвітніх літніх ігор серед глухих спортсменів (м. Копенгаген, Данія) і був удостоєний звання "Майстер спорту міжнародного класу".

1999 рік – чемпіон Європи (м. Москва).

2001 рік – срібний призер Дефлімпійських  ігор (м. Рим (Італія).

2003 рік – срібний призер чемпіонату Європи, що проходив у Німеччині.

Роман Герій нагороджений Подякою Кабінету Міністрів України (2001 рік) та Почесними грамотами Державного комітету з фізичної культури і спорту України, Закарпатської облдержадміністрації та відзнакою "За розвиток регіону".

Із 2000 року Роман Герій працює за контрактом у збірній команді України на посаді спортсмена-інструктора з волейболу серед інвалідів з вадами слуху й мови та за сумісництвом – тренером-викладачем з волейболу в ДЮСШ серед глухонімих.

Спорт тайм

02 грудня 2010р.

Теги: олімпійський, чемпіон

Коментарі

*** 2010-12-02 / 10:51:00
При всій повазі до Йожефа Сабо, Стефана Решка та Наталії Митрюк, бронзові призери Олімпіади - це не олімпійські чемпіони

НОВИНИ: Спорт

11:21
Ужгородська футзальна ліга: огляд матчів дванадцятого туру
16:56
Закарпатський фехтувальник на візку виборов дві медалі на Чемпіонаті світу в ОАЕ
21:45
"Закарпатські ведмеді" стали переможцями Міжнародного хокейного турніру "FRIENDSHIP CUP UZHGOROD"
20:32
В Ужгороді відбувся турнір з футзалу, присвячений 30-й річниці виведення військ із Афганістану
20:32
В Ужгороді відбувся турнір з футзалу, присвячений 30-й річниці виведення військ із Афганістану
15:57
В Ужгороді триває спартакіада учнів та студентів професійно-технічних навчальних закладів
15:12
Ужгородська футзальна ліга: огляд матчів одинадцятого туру
11:15
"Минай" підписав голкіпера
15:57
/ 1
Чемпіонами Закарпаття з хокею стали "Ужгородські вовки"
18:00
/ 1
Перші ігри фінального етапу Чемпіонату області з хокею відбулися в Ужгороді
07:57
Закарпатка, срібний призер чемпіонату світу зі сноубордингу пропустить етапи Кубка світу через брак фінансів
14:24
Ужгородська футзальна ліга: розклад матчів 11-го туру
10:29
У прийдешні вихідні в Ужгороді – фінал чемпіонату області з хокею
09:11
Закарпатська спортсменка виграла першу медаль в історії на чемпіонатах світу зі сноубордингу
17:07
Ужгородська футзальна ліга: огляд матчів десятого туру
16:10
В Ужгороді відбувся Зимовий навчальний семінар із контактних єдиноборств
00:06
Закарпатські клуби без належної інфраструктури залишаться без обласного футболу – ФФЗ
07:20
"Минай" підписав закарпатського екс-голкіпера збірної Азербайджану
14:31
Відкрита першість області з плавання відбулася в Ужгороді
14:19
Ужгородська футзальна ліга: огляд матчів дев’ятого туру
13:49
Близько 200 спортсменів змагалися в Іршаві на відкритому чемпіонаті міста з годзю-рю карате
09:48
Школярі з Мукачева змагатимуться зі слалому
12:27
Закарпатці потрапили до числа переможців чемпіонату України з гірськолижного спорту
16:32
Кращих легкоатлетів-2018 відзначили на Закарпатті
11:02
Ужгородська футзальна ліга: анонс матчів 9-го туру
» Всі новини