Валерій Войналович: «Хоча для нас Ужгород і «фартове» місто, однак перемога далася на цей раз важко»

– Валерію Миколайовичу, як Ваші підопічні готувалися до цього міжнародного гандбольного поєдинку?

– Давайте здійснимо невеличкий екскурс в історію. Ще у 1982 році молодий ентузіаст гандболу – викладач кафедр фізичного виховання Криворізьких гірничорудного та Державного педагогічного інститутів Олександр Осипов і я захопились ідеєю створити жіночу команду, яка змогла б представляти орденоносний Кривбас на всесоюзному рівні. Спортивна база тренерського колективу ДЮСШ № 4, який підготував плеяду гандболісток союзного та світового рівня (Т.Олексюк, Т.Шилова, Н.Макеєнко, сестри Медведєви, Л.Громова, Є.Тіхоненко та ін.), давала змогу досягти поставленої мети.

За кілька років плідної роботи з двох студентських колективів КГРІ і КГПІ під безпосереднім патронатом заступника голови Інгулецького райвиконкому О.М.Рижкова, був створений гандбольний клуб "Рудана" (президент В.А.Жулавский). Із 1989 року команда стала грати в першій групі чемпіонату України й добилася права брати участь у відбірковому циклі чемпіонату СРСР за вихід у першу лігу класу "А".

У наступні роки команда Кривого Рогу виступала з перемінним успіхом. Підйом розпочався на початку 2000-х років.

2001-2002 рр. – IV місце у вищій лізі. Із приходом в команду Вікторії Бежинець (вихованка закарпатського гандболу, тренер А. Чернова), команда отримала досвідченого диспетчера й лідера. До цього часу Вікторія вже встигла пограти в провідних клубах України (Ужгород, Львів) та Німеччини і стати віце-чемпіонкою Європи серед молоді.

2003-2004 рр. – Знову IV місце. Команда зміцніла, виробився почерк, гравці подорослішали.

2004-2005 рр. – вибороли бронзові медалі чемпіонату. Дякуючи відмові двох перших команд перейти в Суперлігу (з фінансових мотивів), криворізький клуб отримав можливість виступати в Суперлізі національного чемпіонату. Сезон 2005-2006 рр., який був проведений в Суперлізі – еліті українського гандболу, продемонстрував, наскільки хворий наш гандбол, як він регресує. Підкилимна метушня, договірні ігри просто видавили криворізьку команду з Суперліги. Тринадцять ігор були програні з різницею в 1-3 м'ячі.

Позначився і страх провідних клубів перед новою конкуренцією, і їх бажання розграбувати молоду талановиту команду.

Чемпіонат України 2006-2007 рр. порадував не тільки тим, що команда пройшла його без єдиної поразки, ставши чемпіоном вищої ліги, але й приходом нового потужного спонсора – ЗАТ "Смарт-холдинг" в особі В. В. Новинського.

Вихід у Суперлігу сприйняли як повернення не чергового аутсайдера, а навпаки – одного з фаворитів чемпіонату. Був створений новий клуб – ГК "СПАРТА" (президент І.Ю.Савченко, директор А.А.Прохода). Керівництво клубу залучило групу легіонерів (росіянки М. Євтухова та А. Ющенко, румунка Д.-М. Паларіє), що дозволило на рівних грати з лідерами чемпіонату останніх років – запорізьким "Мотором" та львівською "Галичанкою". Лише незіграність на старті й суддівські помилки в іграх із лідером завадили команді піднятися вище четвертого місця. Але радують дві події цього чемпіонату: возз'єднання тренерського дуету Осипов – Войналович і вихід клубу на міжнародну арену.

У новому чемпіонаті перед командою ставилися високі цілі, але керівництво клубу було впевнене, що з таким кадровим потенціалом "СПАРТІ" під силу втрутитися в боротьбу за медалі найвищої проби.

І ось довгоочікуваний результат: у 2008 і 2009 рр. криворіжанки стали переможцями Суперліги, перейшовши таким чином в лігу чемпіонів Європи.

А до матчу зі словенською „Олімпією" готувалися серйозно, адже знали, що команда з Любляни – це „міцний горішок", і грати проти неї буде вкрай важко. Крім того, приїхали в Ужгород тільки з 13 спортсменками.

Отже, склад ГК „Спарта" Кривий Ріг:

№1 – Наталія Діброва, №4 – Аліса Волкова, №5 – Ірина Резніченко, №7 – Аліна Бичко, №9 – ЗМС України Олена Цигиця, № 10 – Ірина Шеєнко, №11 – Ірина Компанієць, №12 – Тетяна Сумарока, №15 – Юлія Манагарова, № 16 – Наталія Висоцька, № 20 – Вікторія Цибуленко, № 77 – Лілія Норильська, №99 – Вікторія Красько.

Головний тренер – Валерій Войналович, старший тренер – Олександр Осипов, тренер-лікар – Ірина Фенішина

„Олімпія" Любляна (Словенія): №1 – Аня Погачнік, №2 – Тіна Вардіян, №3 – Аня Агенті, №4 – Метка Ілц, №6 – Катерина Чекова, №7 – Анна Зрімшек, №9 – Ніна Єрічек, №11 – Шпела Оклещен, №13 – Ярнія Стачін, №15 – Тея Ферфола, №16 –Бранка Зец, №17 – Мар'яна Гойковіч, №19 – Нелі Ірман, №20 – Весна Пуш.

Головний тренер – Роберт Бегуш, асистент тренера – Бостіян Брулег, лікар-терапевт – Благо Мароєвіч.

Кубковий матч ЄГФ обслуговував дует арбітрів із Литви – Лаурінас Міколайтіс та Гітес Шнуревічус. Інспектор матчу, делегат ЄГФ Тойно Ярн (Естонія).

Принцип чесної гри на англійській мові оголосив гід-перекладач Філіп Воронов.

Валерій Войналович немов у воду дивився. Матч таки був напруженим і лише одного разу українкам вдалося відірватись від суперниць на чотири м'ячі. Але був і такий момент, коли на дві позиції попереду були словенки. А лік голам на третій хвилині принципового поєдинку у ворота суперниць провела Юлія Манагарова. До речі, вона і стала кращим бомбардиром у криворіжанок. На її рахунку 9 голів. На один менше в Ірини Резніченко. У гостей кращим голеадором була Нелі Ірман, котрій вдалося закинути сім м'ячів.

Кінцевий результат матчу 24:22 на користь українок.

Теги: змагання, гандбол, матч

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати