Біля могили закарпатського мученика за віру Миколи Ворона моляться односельчани

Стосуються вони і духовного життя громадян, особливо духовенства греко-католицької церкви у західних областях України, в тому числі Закарпаття та Міжгірщини, багато з яких відбували покарання в таборах ГУЛАГів, зазнавали переслідувань і тортур та помирали за віру.

Стало відомим, що вже навіть наприкінці шістдесятих років минулого століття за підпільну церковну діяльність насильницькою смертю відійшов у інший світ і уродженець верховинського села Негровець Микола Ворон. Ось що пише про нього у журналі Мукачівської греко-католицької єпархії "Благовісник" протоієрей, промотор юстиції беатифікаційного процесу Ласло ПУШКАШ.

 "Ворон Микола, вірник із села Негровець Міжгірського району, змалку був круглим сиротою, але дуже молитовний. У місцях, де молився, на церкві, на хатах малював хрестики і тому в селі його назвали Мальованик. Як осиротів, деякий час жив у родича Михайла Ворона на Имшадьох, де після смерті чоловіка мешкала і тітка малого Миколи з села Колочава-Мерешор. Потім вони померли. Миколу, вже більш дорослого, виховували сусіди.

У ті часи в бідному селі підлітку довелося пережити і голод: зимою сиротою ходив по хатах, люди його годували, приймали на нічліг. Часто бував, наприклад, у сім'ї Сідея (мабуть, з родини о. Івана Теодора Сідея, який народився в Негрівці у 1915 році в сім'ї землероба Івана, мав трьох братів). Пас у людей худобу, ходив і наймитувати, спав тоді з худобою у стайні.

Микола Ворон у церкві допомагав у крилосі дякам, священикам, які служили в селі, біля них вчився молитися, дякувати. До 1945 року ходив з процесіями на відпусти до Гошева, Бороняви, Маріяповчі сусідніх районів. Потім уже мав малу хатку (одну кімнатку), яку, як згадують сільчани, збудував сам.

Під час переслідувань, коли у Негрівці обидві церкви стали православними, люди у нього збиралися на молитви, бо самотужки навчився і дякувати, займався катехизацією дітей, вчив молитися як дорослих, так і малих, співати церковні пісні.

Потім працював у сільському буфеті, де йому навмисне вчинили велику нестачу. У зв'язку з цим відбувся суд, однак Миколу Ворона виправдали і визнали невинним.

 Згодом трудився у Хусті, де познайомився з підпільними священиками і почав приходити у Бороняву на підпільні відпусти. Переписувався з підпільними душпастирями з Івано-Франківщини і є спогади, що в його хатинці у Негрівці часто потай відправлялись святі літургії.

Знався з отцем Іваном Маргітичем. Якось однієї ночі (мабуть, до арешту того у 1951 році або після його звільнення у 1955 році) асистував йому в Колочаві, де було похрещено 25 діточок.

Микола Ворон-Мальованик став мучеником у 1968 році, коли разом з вірниками процесією був на прощі у Бороняві (перед тим він організовував для вірних прощі і по інших святих місцях, згадують про Гошів). По дорозі в Бороняву Микола прикрашав квітами придорожні хрести, як дяк, провадив людей до монастиря, але оскільки туди не пускали, молилися "під яблунею". В цьому населеному пункті Ворон часто зупинявся у вірниці на прізвище Баняска, яка приймала і інших паломників. Цього разу там його і знайшли міліціонери, які забрали паспорт та наказали прийти наступного дня до Хуста.

У Хусті Миколу дуже побили, аж почав плювати кров'ю. Звідти ледве повернувся до недалекої Бороняви до жінки, де зупинявся перед тим. Вже не міг дихати і вона його відправила до хустської лікарні, де незабаром помер.

За іншими словами, Миколу Ворона-Мальованика сильно побили ще в Бороняві, коли розганяли прочан, де йому відбили легені, від чого й скінчилось його життя у Хусті через тиждень.

Тіло Ворона забрали далекі родичі і похоронили на цвинтарі у рідному Негрівці. Старші люди донині пам'ятають про нього, як про мученика за віру, та моляться біля його гробу.

Теги: Микола Ворон, Мальованик, віра, молитва, негрівець

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати