На Міжгірщині взялися за облаштування набережної

Колись із горян мало хто запасався глибокими колодязями, газдині черпали воду прямо з річки.

А які зграйки форелі сріблилися у бистрині! Ілюструючи розміри риб, мав натуру предок перед нащадками долонею правиці "відсікати" аж вище ліктя другої руки. Не забував спом'янути і береги, котрі з покоління в покоління зміцнювалися вербами, сіялися лозняком. Акуратне побережжя, як правило, вщент купалося в духмяній м'яті, рябіло буйним різноквіттям.

Та ба, не той вже нині потічок, вода не та. І не лише в одному рідному Лозянському. Чого таїти, у новому тисячолітті швидкоплинні і голосисті перлини Верховини перетворилися у річки тривоги нашої. Цнотливих джерел у мальовничому гірському краї стає все менше і менше. Заслабла могутня Ріка. Втрачає достоїнства Теребля. Навіть тьмяніє краса Чорної ріки. Хтось може оптимістично підбадьорити: до трагедії ще далека дистанція, біди малих річок не зрівняти з тими, які терплять моря і океани, відомі озера. Можна в певній мірі заспокоїтися з життєлюбною думкою, але є в ній і клин — із дрібних екологічних лих, коли бездумно підкорюється природа заради перебіжної вигоди, ліпиться катастрофа у навколишньому середовищі. Дивитися крізь пальці, як поступово пересихають струмки, проявляється байдужість до тих, хто не любить, а губить природу, погодьмося, це все рівнозначно тому, що свідомо наближати загибель всієї планети.

Хто підточує здоров'я живій воді глибинки, тонізуючими якостями якої все-таки продовжують захоплюватися далекі і близькі мандрівники Міжгірщини? Раніше, зокрема, показували пальцем на місцеві колгоспи, з роїння молочнотоварних ферм яких повсюдно стікала брудна гнійна рідина. Серйозні претензії адресувалися і лісокомбінату, потужна техніка якого гусеничними підошвами за трелювання деревини систематично каламутила хащовиті річища. Флагман промисловості району безнадійно зачах, а на колгоспному ладу навічно покладено хрест, та, як не прикро, біди не припинилися. Найстрашніше теперішнє нещастя — пластмасова тара, яка легковажно сплавляється ріками. Волосся дибом встає за відвідин у долонях гір водосховища у Мерешорі: перед загатою Теребле-Ріцького ГЕС накопичується справжнє море товарних упаковок. Бережини практично всіх сільських потоків аналогічно "уквітчані" тюками непотребу, особливо після дощових злив. Живуть же деякі за хибними принципами: нам море по коліна або після нас хоч потоп. Та й тиші нема в зеленоокому краї — ліс рубають комерсанти так, аж тріски летять наліво-направо, холоднокровно розчиняючи у зворах паливо-мастильні матеріали, котрі грішно повзуть до студених водних нор. Вода все стерпить — ця хвороблива точка зору, на жаль, міцно прижилася в практиці багатьох хазяїв. А які наслідки загрожують — задумовувалися хоч раз? До всього, як демонструє час, ліс рубають — ріки міліють...

Гірких прикладів назбирається чимало. На околиці Вучкового майже зник диво-гейзер, на Грабівці — житловому масиві Міжгір'я — знищилося придорожне цілюще мінджерело. Або, скажімо, із-за того, що на Чорній ріці перед греблею музею лісосплаву не чистилося "золоте" дно — тисячі і тисячі кубометрів намулу, за словами дослідників, за удобрення могли вернути силу пісній землі в горах — відтак за раптової повені був зруйнований найунікальніший у світі культзаклад...

Халантне відношення до голубої скарбниці не знає прощення — покарання неминуче рано чи пізно. Прикро, що ми навчені тільки пошепки говорити про болючі проблеми. Треба гучно бити в набат, щоб не залишитися без повітря, води.

І все-таки знаходяться сучасні "зелені" і "голубі" патрулі. Хіба не втішає, що на сусідній міжгірській набережній вулиці торує собі дорогу "оазис". Живучи поряд р. Ріка Михайло Блецкан, Петро Цендра посадили і дбайливо доглядають за вербами, кленами, яворами, берізками та фруктовами деревами. А ще встановили мебель — смерековий стіл і лавиці. Відпочивати тут — одна лепота! Влітку у цьому місці плодиться рій пляжників — така собі верховинська "Копакабана". Біля водоймища зараз збирається і юрба рибалок. А неподалік сім'я Василя Гриба причепурила прибережну смугу саджанцями пахучих троянд. У свою чергу ентузіаст Федір Козак на протилежному боці в'юнкої водної артерії посадив аж цілу вервечку верб, щоб бурхлива ріка не підмивала грунт, краючи берег з ділянками. Життя засвідчує, що подібний дідівський спосіб як дешевий, так і служить надійним щитом землі. Таких вартових природи побільше б... Завідувач Теребле-Ріцьким сектором ОНПС Петро Мишанич резонно каже: за благоустрій і чистоту треба боротися миром. Не забуваймо народну мудрість: рятуючи річку, ми спасаємо життя.

Теги: річка набережна, облаштування, пляж, сміття

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати