Ще одна закарпатка відзначила 100-літній ювілей (ФОТО)

Ні, не зігнуту літами й недугами постать байдужої до всього людини похилого віку зустріли ми. Побачили жінку з відкритим, ясним поглядом, з доброю усмішкою на обличчі:

- Говоріть голосніше, бо дуже погано чую. Заходьте, будьте ласкаві, до хати...

У середу, 4 серпня 2010 року О.В.Балаж виповнився вік. Здавалось би, сиди, жінко, на лавиці, під розлогим виноградним шатром і радуйся світові. Спостерігай за дітьми, онуками, правнуками – хто куди пішов, що і як робить, поради давай...Та не сидиться бабусі без діла. Проробила тяжко всеньке життя, то руки й досі спиниться у спокої не можуть – щось таки та роблять. Грядку від бур'янів звільнить, відірваного ґудзика пришиє...Пильнує, щоб не обірвалася нитка долі жінки-трудівниці. Бо Господь велів людині трудитися в поті  чола, в міру сил.

У полі життя  немає шляху назад. Але є пам'ять, що здатна повернути людину до життєвих подій, котрими по-особливому дорожиш. Міцно тримає їх у пам'яті Олена Василівна, час од часу перевіряючи себе: чи не призабула минуле, чи не стерлася якась мить її життя-буття об невблаганний наждак часу? Бо ж і не зчулася як зринули роки наче весняна повінь. І радіє, коли бачить, що не поблідли яскраві кольори її пам'яті.

... Щойно Оленці мало виповнитися чотири роки, як вибухнула Перша світова війна. Ледь подолала 29-річний рубіж життєвої стежки – розпочалася Друга світова війна. Наближався 31-й – запалахкотіло полум'я Великої Вітчизняної війни. Потім, коли їй пішов 34-й, разом з іншими односельчанами зустрічала славних воїнів-визволителів. Радо пригощала червоноармійців хлібом, молоком, яблуками. Підписувала історичний Маніфест  про возз'єднання  Закарпатської України з своєю матір'ю – Україною.

Нова, радянська влада дала змогу дітям трударів безплатно вчитися, здобувати професії про які й не чула, лікуватися безплатно, усіх роботою забезпечувала. Коли О.В Балаж виповнилося 45 – син Іван з відзнакою  закінчив відділення механізації Мукачівського сільськогосподарського технікуму. Вивчився на техніка-механіка. До виходу на заслужений відпочинок обіймав керівні посади. Донька Олена трудилася пліч-о-пліч поряд з матір'ю спочатку в колгоспі, відтак у виробничому під-розділі Мукачівського радгоспу-технікуму.

Про своє трудове життя О.В. Балаж говорить неохоче. Нічого героїчного не зробила. Трудилася як всі: у полі, городній ланці, на фермі. Робила там де потрібно були її руки, сумлінна праця.

На таких тихих, скромних, працьовитих село тримається. У О.В. Балаж хоч і тихий голос, зате розсудливий, далеко чути. Тому й прислухалися до нього. Бо її поради були найкращими, найщирішими, найскромнішими. І людська шана до неї не куплена, а усім життям надбана. Не гордиться, першою вітається навіть з молодшими за себе. Але, коли треба, твердості та принциповості їй не позичати. Про домашню роботу, буденну, копітку й слова не промовить. Сприймає як неминучу, обов'язкову. Десятки літ не стільки зрошувала її роса з неба, скільки капав на сорочку рясний піт з чола. Весь трудовий шлях її можна, без перебільшення, оцінити як віддане служіння землі-годувальниці, землі-матінці. Запитую в Олени Василівни, що їй найбільше запам'яталося?

- Незабутній весняний подих землі, з якої всі ми вийшли. Усе з неї, творіння Боже. І хліб, і людина, і всяке горе з бідою, і добро, і достаток...

Син ювілярки, Іван Васильович, розповів про матір таке:

- Відколи себе пам'ятаю, і до сих пір, не  чув від мами жодного лихого слова, не бачив, щоб проковтнула хоч краплину спиртного, а ось завжди працювала до сьомого поту, на повну силу. Колгосп – не підприємство з 8- годинним робочим днем. Тут від зорі до зорі. А ще й дома по господарству справ невпрогорт. Кожен день Богу молиться, Діві Марії, Спасителю, дякує за те, що дали їй день прожити, потрудитись, і не змарнувати день від Бога даний...

Мамка хліб такий пекла, що аж з того (показує рукою) кінця села приходили жінки до нас аби вивідати "секрет". Тепер такого хліба, на жаль не печуть. У магазин поспішають за буханцем чи паляницею...

Про надзвичайну працьовитість ювілярки пригадав односельчанин, педагог за фахом, колишній заступник директора Мукачівського аграрного коледжу по навчальній частині, а сьогодні голова Мукачівської районної ради ветеранів України І.Д.Качур:

– Знаю Олену Василівну не один рік. Її донька, також Олена Василівна, моя однокласниця. Не раз бачив – ні світ, ні зоря сьогоднішня іменинниця з поля вертає додому з чималим клунком нажатої у міжряддю трави. Спочатку бачиш той клунок, а вже потім Олену Василівну. Жіночка вона невеликого зросту. Син Іван, невістка Христина, донька Олена, які матір знають найкраще, говорять, що двічі на тиждень поститься. Дуже віддана вірі христовій. Доки були сили, жодної відправи в церкві не пропустила. Коли в бесіді з молодими наводжу приклад з життя достойного наслідування, неодмінно згадую Олену Василівну, як про справжню героїню. Звичайна сільська жінка, а скільки в ній людяності, гідності! За свої сто років не злукавила ні перед Всевишнім, ні перед людьми, ні перед своєю совістю. Праведниця та й годі...

Секретар виконкому сільської ради Ж.Ю. Качур додає:

- Теплі долоні бабусі Олени пестили-бавили шестеро своїх дітей, восьмеро онуків, чотирнадцять правнуків, не одного праправнука... Шкода,  що четверо з її дітей померли у дитячому віці... У Новому Давидкові поважають Олену Василівну за людяність і чесність, порядність і душевну щедрість, бажання і вміння робити ближньому добро...

Минулої середи із славним 100-річям О.В.Балаж прийшли привітати голова Мукачівської райдержадміністрації В.І.Лазар, голова районної ветеранської організації І.Д.Качур, начальник управління праці та соціального захисту населення райдержадміністрації А.А.Фріндт, секретар виконкому Новодавидківської сільради Ж.Ю.Качур. Звертаючись до ювілярки голова райдержадміністрації В.І. Лазар вклонився їй доземно, поцілував натружені руки й сказав:

- Дякую Вам, Олено Василівно, велика трудівнице, за те, що прищеплювали дітям, онукам, правнукам, усім молодим любов до нелегкої селянської роботи, виховували у них самостійність, відповідальність перед людьми, за свою роботу, і все найкраще що маєте самі, як найбільший життєвий скарб передали у спадок молодшим. Своїм багатим за змістом життям Ви, ствердили, що не хлібом єдиним живе людина. То хай ще надалі, розпочата Вами сьогодні у друге століття дорога, буде щасливою. Про таких як Ви, а як стверджує голова ветеранської організації Ваш односельчанин Іван Дмитрович Качур, в районі близько двадцяти, треба писати в газетах, розповідати на телебаченні під рубрикою "Шанована на Мукачівщині людина".  Многая і благая Вам літ!

Відтак В.І. Лазар вручив ювілярці Почесну грамоту,  й подарунок. І.Д.Качур підніс Олені Василівні корзину пишних червоних троянд. Секретар виконкому сільради Ж.Ю.Качур – зачитала вітальну адресу та вручила подарунок. А начальник управління соціального захисту А.А.Фріндт, вітаючи іменинницю, пообіцяв їй надіслати слуховий апарат.

...Відзначаючи рідкісне сімейне торжество – славний 100-літній ювілей до О.В.Балаж прийшла й приїхала всенька рідня, сусіди, знайомі...

Коли всілися за довгеньким столом накритим на дворі під виноградним шатром, здивувалася бабуся Олена: яка у неї велика родина!

У цей день, а хто не встиг, і в наступні, прийшли поздоровити О.В.Балаж сусіди, ті, з ким трудилася в колгоспі, кому була за наставницю. Прийшли привітати Олену Василівну з відкритим серцем, вдячністю і щирими побажаннями. Радо зустрічала гостей на своєму обійсті ювілярка, кожному знайшла добре слово, усіх упізнала, хоча декого не бачила з десяток літ.

...Чисто випадково наступного дня я в Мукачеві зустрів односельчанку ювілярки. І та на повному серйозі розповідала, як "за кілька днів до свята до баби Олени навідалися чи то з району, або й з самої області, посадовці. Побачили, що пере в тазику з водою кілька носовичків. Запитали, що б хотіла одержати в подарунок на своє сторіччя? Жінка викрутила випране, вилила воду з посудини й сказала гостям:

– Слава Богу, маю усе необхідне. Але, коли так наполягаєте, то купіть мені пральну машину, бо, бачите, досі перу руками..."

Легенда це чи й було таке – не скажеш одразу. Але що жителі Нового Давидкова в такий спосіб прославили меткий розум столітньої ювілярки – знаковий натяк.

Теги: ювілей, Балаж, 100-річчя

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати