100-літній ювілей футбольної легенди Закарпаття Федора Куруца

Федір Михайлович разом із основоположником воротарської школи на Закарпатті Олексою Бокшаєм та футбольним енциклопедистом краю і теж голкіпером Василем Федакою є рекордсменом щодо виступів за прославлений ужгородський СК "Русь". Усі троє були його вихованцями, усі троє одягли футболки з написом СК "Русь" у далекому 1927 році й 11 футбольних сезонів виступали за команду "літаючих учителів" 1937 року.

Перший арбітр всесоюзної категорії на Закарпатті.

Наша довідка: Куруц Федір Михайлович народився 18 липня 1910 року в Ужгороді в багатодітній сім'ї ремісників. Тут же закінчив учительську гімназію. Півзахисник. Захисник.
Свою багаторічну футбольну кар'єру розпочав ще 17- річним юнаком. Маючи відмінні фізичні якості й, зокрема, зріст понад 190 см, непогану техніку володіння м'ячем, він звернув на себе увагу керівників тодішнього "Ужгородського робітничого спортивного товариства" (УМТЕ), які й запросили цього здібного юнака виступати в складі футбольної команди СТ. На місці центрального захисника Федір виділявся відмінною грою в повітрі, елегантністю у відборі м'яча, високою культурою гри.

Але в цьому клубі Федір затримався недовго. Випадковість приводить його до популярного в той період спортивного клубу "Русь" (Ужгород), який згодом прославив футбол Закарпаття далеко за межами краю й тодішньої Чехословацької Республіки. Саме в цьому клубі повністю розкрився футбольний талант Федора Куруца.

Цікава деталь: майже весь склад СК "Русі" складали вчителі. Учителем працював і Федір Михайлович, закінчивши Ужгородську чоловічу учительську семінарію. Щоб не витрачати багато робочого часу під час виїздів на матчі до віддалених міст, як-от: Праги, Плзня, Простейова, Находи, Градец Кралове та інших, команда вилітала на ігри літаком, за що її прозвали "літаючі вчителі" (Letajuci ucіtele).

Після закінчення війни брав активну участь в організації спортивного руху у визволеному Закарпатті. Тривалий період очолював обласну колегію футбольних арбітрів й успішно обслуговував відповідальні матчі республіканського та всесоюзного рангів.

1927 рік – сімнадцятирічним юнаком Ф. Куруц прийшов у команду своєї мрії, з якою пов'язав найкращі молоді роки. Він грав разом із такими відомими на той час футболістами, як Олекса Бокшай та Василь Федак, захисники Тітус Іванчо, Андрій Рудловчак та Юрій Русинко, півзахисники – Ендре Бачо, Василь Беллас, Іштван Комар, Михайло Шкіряк та Іван Повшик, форварди – Василь Ковач, Йосип Криж, Карло Попп, Гедеон Пастор, брати Ференц, Юрій та Йосип Хоми, Михайло Шандор. Федір Михайлович у середині 30-х років минулого століття допомагав оволодівати непростим мистецтвом таким гравцям: братам Й. та Б. Криж, В.Кобзару, Ю. Крайняку, А.Бендасу, Ю.Палінчаку та І.Спевару.

У команді "літаючих учителів", яка виграла путівку у чехословацьку лігу, Федір Куруц був основним гравцем. Ужгородський русинський клуб на рівні проводив матчі з кращими командами Європи (збірна Чехословаччини виграла срібні медалі чемпіонату світу). Футболісти та вболівальники нашого краю сподівалися, що команда зуміє досягнути висот, але події, які привели до Другої світової війни, стали на заваді сходженню славетного русинського клубу на футбольний Олімп.
Наприкінці 1938 року згідно з рішенням Віденського арбітражного суду Ужгород, Мукачево та Берегово були передані до складу Угорщини, а всередині березня 1939 року хортіївські війська окупували Закарпаття. Кращі гравці команди СК "Русь" роз'їхалися по інших футбольних клубах. Федір Куруц опинився в Хусті, де було створено футбольний клуб СК "Русь" Хуст. Незважаючи на тиск із боку угорських окупантів, клуб під керівництвом Ф.Куруца не змінив своєї назви, а продовжував залишатися одним із кращих в області. Саме в Хусті вперше розкрилися організаторські здібності Ф.Куруца.

Після визволення Закарпаття радянськими військами, Ф.Куруц повертається в Ужгород і включається у відновлення зруйнованого війною спортивного господарства області. За цей період він працював на різних посадах, де був потрібен його талант організатора. У ці роки він очолював спортивне товариство "Спартак", був начальником та старшим тренером футбольного клубу "Спартак" Ужгород, багато років був одним із керівників ДСТ "Колос". Паралельно Федір Михайлович бере участь у створенні федерації футболу Закарпаття та обласної колегії суддів.
Більше сорока років Ф.Куруц займався улюбленою справою.

1956 рік – Ф. Куруц першим із закарпатців став суддею всесоюзної категорії.
В активі Федора Михайловича багаторічна робота в обласній федерації футболу. Майже 30 років очолював ужгородську міську федерацію футболу. Був керівником республіканських семінарів футбольних арбітрів. Особисто читав лекції.

Своїм учителем його можуть назвати майже 200 суддів.

1957–1970 рр. – протягом тринадцяти років і до виходу на пенсію працював заступником голови обласної ради сільського спортивного товариства "Колос" ("Колгоспник"). За цей період разом із керівником цього товариства Павлом Фітасом та обласною федерацією футболу Закарпаття "обслуговували" одну з найбільших зон першості області, у якій брали участь виключно футбольні команди агропромислового комплексу. А це приблизно 60 футбольних колективів.
7 грудня 1992 року на 83 році обірвалося життя Федора Михайловича Куруца. Та залишилася добра пам'ять про нього. Щороку в його рідному Ужгороді проводиться уже традиційний футбольний турнір пам'яті першого на Закарпатті арбітра всесоюзної категорії Федора Куруца – людини, яка все своє свідоме життя присвятила його величності футболу та популяризації цієї гри на Срібній Землі.

Пропонуємо Вашій увазі ексклюзивне інтерв'ю, взяте наприкінці 80-років.

– Федоре Михайловичу, Ви були членом команди СК "Русь" майже від початку його заснування. Кілька слів про цей період.

– Після приєднання Підкарпаття до новоствореної Чехословаччини футбол у нашому краї досить швидко завойовував нові простори. Особливо помітним стало створення команд у містах, де були частини чехословацької армії. Саме у цих частинах і "народжувалися" футбольні колективи. Паралельно з'являлися угорські, єврейські команди, навіть була одна ромська у Радванці. Вони регулярно проводили товариські зустрічі, започатковували міжнародні турніри. Не було в краї лише русинсько-української команди, тобто національної команди народу, який став основним державотворцем автономної Підкарпатської Русі. Тому з ініціативи приблизно 50 патріотів-ентузіастів 15 серпня 1925 року відбулися збори, учасники яких одностайно схвалили створити клуб з поетичною назвою СК "Русь" із червоно-зеленими кольорами та емблемою у вигляді крайового герба. (До речі, саме 15 серпня 2010 році першому гербу команди, від якої ми неофіційно починаємо лік нашої головної команди краю – "Спартак" ("Верховина", "Говерла" та "Закарпаття") Ужгород – 85 років! – Авт.).

– Пам'ятаєте перший матч?

– Звичайно. Він відбувся 4 червня 1926 року проти лідера крайового футболу – ЧсСК Ужгород. Це був цікавий й захоплюючий поєдинок. Русичі поступилися більш досвідченій команді 0:2. Та вони теж не залишилися в програші, адже про СК "Русь" заговорили як про перший руський національний клуб, покликаний репрезентувати місцеве населення у футбольному житті краю та республіки.

Після дебютної гри було зіграно добру дюжину товариських ігор із мукачівцями, берегівчанами, хустянами, різними командами Ужгорода, а також із Міхаловець, Пряшева тощо, а також міжнародний поєдинок із СТ "Україна" Львів (Польша).

– Коли вперше прийшов успіх до новоствореної руської команди?

У складі команди я вже грав два футбольні сезони. Це був 1929 рік, коли наша команда стала переможцем першості області серед слов'янських футбольних колективів. Ми ще п'ять разів добивалися такого успіху. Та найбільшого, чого ми досягли, – це коли вибороли путівку до національного чемпіонату Чехословаччини. Це був 1936 рік.

– Хто був поруч із вами у команді?

– Найперше, брати Крижі, відомий на весь край Олекса Бокшай, Василь Радик, Володимир Кобзяр, котрий приїхав у нашу команду зі Львова і став першим легіонером, Василь Федак, Андраш Бендас, Юрій Крайняй та інші.

– Після того, як Ужгород, Мукачево і Берегово приєднали до Угорщини, згідно з Віденським арбітражем у жовтні 1938 року, команда перейшла в Хуст.

– Так. І тут практично заново потрібно було її створювати. Назву залишили старою. Олександр Попович став головою клубу, а я – секретарем. У команді в основному грали цілими сім'ями. Скажімо, інколи на поле виходили четверо Філаків або три брати Косинські чи Горвати, або дует Бонів і Петенків.

– Ви стояли біля колиски створення команди "Спартак" Ужгород. Що можете сказати з цього приводу?

– Найперше, що легше було працювати. Адже вказівка, як мовиться, була "зверху". Утворилася нова область і повинна бути нова обласна команда. Тому до цієї новоствореної команди потрапили практично всі ті, хто свого часу грав у СК "Русь" та УАК. Це, зокрема, В. Гажо, Г. Лавер, Д. Калинич, К. Олаг, І. Фабіан, Д. Товт, М. Кречко й інші.

– Вас вважають одним із кращих суддів Закарпаття. У трійку входите, як штик у сало?

(Сміється).

– Щось не так сказав?

– Та ні. Просто пригадав досить кумедний випадок зі мною. Сказали, що входжу у трійку кращих арбітрів області, а у 1947 році під час одного матчу мене вилучили з поля. Такому ж треба статися. Вилучають із поля ж судді футболістів, а тут футболісти мене виперли з футбольного газону.

– Цікаво, а докладніше про це можна?

– Звичайно. Це ж не секрет. Цей кумедний інцидент був надрукований, і не один раз, у пресі. Річ у тім, що в 1947 році у Закарпатті перебувала команда "Спартак" Москва, яка вже зустрічалася з ужгородцями у матчі на Кубок СРСР. Вирішено було провести товариський матч. Мене призначили головним арбітром. За москвичів на поле вийшло майже половина членів збірної колишнього Союзу на чолі з Сальниковим. Першими успіху домоглися господарі. М'яч у сітці Леонтьєва побував приблизно на восьмій хвилині. А на 15-й хвилині я зафіксував грубе порушення проти Д. Товта у штрафному майданчику гостей і відразу ж призначив пенальті. Уся команда москвичів обурилася і в знак протесту зійшла з поля. Вони вимагали матч розпочати з самого початку при рахунку 0:0 й, головне, замінити арбітра поєдинку. Щоб не дійшло до серйозного скандалу, керівництво області, яке у повному складі було на матчі, пішло на поступки. Замість мене матч взявся судити адміністратор москвичів Волрат. До речі, він угорського походження. Матч завершився таки перемогою ужгородців. Єдиний гол провів Дезидерій Товт, якому асистентував Карло Олаг.

– Федоре Михайловичу, знаю, що у Вашому арсеналі є і кілька міжнародних зустрічей, які ви обслуговували як арбітр.

– Звичайно. Але є й такі, що найбільш запам'яталися. Один із них – це товариський матч між бронзовим призером чемпіонату Уругваю – "Атлетіко-Серро" та львівськими "Карпатами", який відбувся 12 червня 1963 року на львівському армійському стадіоні СКА. Уболівальників було у два, а то й три рази більше, аніж вміщував стадіон. До того ж, поєдинок транслювали по телебаченню. Перед цим уругвайці виграли в Одесі від місцевого "Чорноморця" з рахунком 2:0. Квитків практично не можна було дістати. Лев Броварський пізніше мені розповів, що кожному гравцеві дали по 15 квитків, аби той роздав своїм знайомим чи продав. Ось за два квитки він вирішив усі питання щодо одержання прав на водіння автомобілем. Ось такою тоді була любов до футболу.
– А хто допомагав обслуговувати цей матч?

– Одесит Михайло Шляпін був головним арбітром, а я та Олександр Малець йому допомагали.

– Хто виграв цей історичний поєдинок і чи грали у ньому закарпатці?

– Цей напрочуд цікавий матч виграли господарі. Першу атаку провели гості, а вже на другій хвилині форвард львів'ян Крощенко забив єдиний і вирішальний гол. А в складі "Карпат" грало двоє закарпатців – це воротар Юрій Сусла з Перечина та захисник Дюла Баканчош із Берегова.

Федір Куруц у нашому краї підготував майже 200 арбітрів. Серед них і арбітри всесоюзної категорії Олександр Малець та Олександр Теметєв. За плідну роботу він був нагороджений знаком "Відмінник фізичної культури і спорту".

Цю привітну, з усмішкою на вустах людину пам'ятають як чуйного й доброзичливого співрозмовника, щирого наставника молоді.

Згадуючи про свого колегу, колишній голова облради ФСТ "Колос" Павло Фітас (на жаль, покійний), зокрема, розповів автору цих рядків таке: "Федір Куруц був людиною високої культури. гідний наслідування. За своє життя він залишив помітний слід щодо підняття престижу закарпатського футболу та арбітражного ремесла. А те, що він зробив для популяризації футболу у Закарпатті – просто неоціненне".

Відомий колишній голкіпер СК "Русь", а відтак літописець крайового футболу Петро Крайняниця у своїй статі "Федір Куруц – неординарна особистість футбольного Закарпаття", яка була надрукована у "Новинах Закарпаття" згадує і такий епізод із біографії СК "Русь": "Варто нагадати, що в 1936 році СК "Русь" стає чемпіоном тодішньої Словаччини і Підкарпатської Русі, виграє стикові ігри з командою взуттєвого магната Чехословаччини "Батя" з міста Злін (2:2 та 4:1) і завойовує право участі у вищій лізі чехословацького футболу серед таких відомих клубів, як СК "Славія", АЦ "Спарта", СК "Братіслава" та ін. І Федір Михайлович разом з легендарним воротарем "Русі" Олексою Бокшаєм і захисниками Іваном Товтом та Василем Радиком становлять у команді непрохідний бар'єр для форвардів багатьох високоавторитетних клубів".

17 років тому з ініціативи Ужгородської міської федерації футболу та рідних Ф. Куруца був започаткований турнір його пам'яті. У приміщенні редакції "Новини Закарпаття" відбулася презентація Кубка імені Федора Куруца, за який щороку змагатимуться футбольні колективи краю.
Перший цей престижний турнір відбувся в обласному центрі, уже, на жаль, після смерті Федора Михайловича, у травні 1993 року. У фінальному поєдинку зустрілися дві сильні ужгородські команди – "Медик" (тренер Іван Рогач) та "Автомобіліст" (граючий тренер Юрій Товт). Перший принциповий матч не назвав переможця – бойова нічия (1:1). У другій грі, яка відбулася на ужгородському стадіоні "Спартак", перемогу святкували медики. Вирішальний гол у ворота "Автомобіліста" провів арбітр першої категорії Василь Качур. Отже, першим володарем Кубка імені нашого славного земляка стала команда Івана Рогача, котрий у цей період працював начальником управління охорони здоров'я облдержадміністрації. Гарний кубок переможці отримали з рук вдови Федора Михайловича – Галини Миколаївни.

Представник газети "Новини Закарпаття" спеціальними призами нагородив наймолодшого і найстаршого учасників фінальної гри. Ними були Олександр Кубані ("Медик") та 47-річний форвард "Автомобіліста" Микола Русин – колишній гравець мукачівських "Карпат" та ужгородської "Говерли".
У 2006–2008 роках Кубок Куруца поспіль три рази виборювали футболісти "Динамо-УМВС" Ужгород (начальник команди Василь Кузьо). Їм був вручений ось цей (на фото зліва) гарний кубок назавжди. Закуплено новий кубок, і розігруватимуть його до тих пір, поки одна з команд не поб'є рекорд динамівців.

У 2010 році традиційний турнір, присвячений 100-річчю одного з кращих організаторів футбольного руху у Закарпатті Федору Куруцу, відбудеться в Ужгороді у вересні місяці.

 Виконком ФФЗ на своєму засіданні прийняв рішення у другій половині 2010 року провести ряд дитячих, дорослих та ветеранських турнірів, присвячених пам'яті Ф.Куруца.

Теги:

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати