Щорічно на заробітки виїжджає понад 300 тисяч закарпатців

Уродженець села Верхній Студений, Василь був дев’ятим, найменшим сином у звичайній верховинській сім’ї Івана та Калини Кузів. Звичайною й типовою, як на той час, і біографія цього невисокого на зріст, але кремезного чоловіка, якому самотужки довелося торувати свій шлях у велике життя… Далеко не веселкове дитинство змалку привчило до тяжкої селянської праці та допитливий хлопець палко тягнувся до знань. То ж по закінченні середньої школи та служби в армії, — навчання у Харківському юридичному інституті. Відтак — призначення слідчим прокуратури Воловецького району, а наступні майже три десятки років — не прості, а подеколи й виснажливі прокурорські будні: очолював прокуратуру в цьому ж районі, згодом обіймав посади прокурора Хустщини, начальника провідного слідчого відділу обласної прокуратури, старшого помічника прокурора області. Після виходу на пенсію за вислугою літ старшого радника юстиції Василя Кузя, як досвідченого фахівця, запрошують на роботу до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

 — То ж Ваш свідомий вибір, Василю Івановичу, щодо майбутньої професії стався ще тоді, у юнацькі роки?..

 — Не зовсім так… Адже як не дивно, першим моїм захопленням, а згодом і професійним заняттям стала педагогіка. Бо ж після “десятирічки” (яку, до речі, закінчив на “відмінно”) довелося вчителювати: спершу в селі Рекіти, а згодом у рідному Верхньому Студеному та Лісківці. Це сьогодні таке явище сприймається як щось дивне і незвичайне, а тоді, наприкінці 60-их — початку 70-их років минулого століття, через брак на Верховині педагогічних кадрів, було зазвичай.

Остаточний вибір сформувався вже пізніше, після дворічної служби в Радянській армії. Переконаний й досі, що мені випала щаслива вдача здобути вищу освіту саме в стінах Харківського юридичного університету, відомого вже тоді як справжня “кузня” правничих кадрів, спеціалістів юриспруденції широкого профілю. До речі, з багатьма однокурсниками й досі підтримую дружні й колегіальні стосунки, зокрема з Надією Ващиліною, яка впродовж багатьох років очолює Господарський суд області, колишнім

То ж перше своє призначення на посаду слідчого райпрокуратури у Воловці сприйняв дуже відповідально. Нові обов’язки були доволі складними, робота гранично напруженою і в той же час, як для мене ще “зеленого спеца”, вельми цікавою. Тому і віддався їй сповна, працюючи завзято, не рахуючись ні з власним часом, ні з побутовими негараздами…

Життя горян, їх проблеми і біди, місцеві звичаї і традиції знав не з газет чи підручників, бо ж сам зростав далеко не в тепличних умовах. Тому, мабуть, досить швидко увійшов у коло нових обов’язків, опанував “ази” слідчої роботи, набував необхідного досвіду, професійних навичок, а згодом — і певного визнання серед колег, громадськості, бо ж обирався 6 разів поспіль депутатом районних рад у Хусті, Волівці…

 — Працюючи в ті далекі 70-ті власкором Українського телебачення і нерідко буваючи у Волівці, пригадую своєрідну сенсацію районного масштабу, пов’язану з Вашим стрімким кар’єрним злетом — призначенням прокурором району. Це справді було несподіванкою для Вас?

 — Дійсно так сталося, що у свої неповні 28 обійняв цю посаду доволі несподівано для себе. Навіть, здається, на той час був чи не наймолодшим прокурором у Радянському Союзі. Відтак два десятки літ поспіль очолював прокуратуру Воловецького та Хустського районів. Не прості то були часи, потрапляв і в складні, доволі драматичні ситуації. Але головне те, що й досі з чистою совістю можу стверджувати: ні тоді, ні пізніше, коли вже працював в обласній прокуратурі, в моїй практиці не було жодного випадку незаконного притягнення людини до кримінальної відповідальності, не дано жодної незаконної санкції на її арешт, обшук… Бо ж завдячуючи світлій пам’яті свого батька (а прожив він на цьому світі майже 102 роки), своїй глибоко віруючій матері, завжди слідував їхнім золотим правилам людського буття: жити і працювати так, аби ніколи не було соромно дивитися у вічі людям. Ті далекі часи досі згадую з особливою теплотою… Про них мені й досі нагадує іменний годинник від тодішнього Генерального прокурора Союзу РСР Р.Руденка, отриманий мною саме тоді.

 — То ж, мабуть, цілком природно, що набутий професійний і життєвий досвід став у нагоді і в нинішній правозахисній діяльності. Чи не так? До речі, читачам було би цікаво довідатися, бодай коротко, про коло Ваших нинішніх обов’язків, як працівника апарату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

— Найперше і найголовніше, що ця специфічна сфера правової діяльності за своєю значимістю і відповідальністю абсолютно не поступається роботі в органах прокуратури. В цьому я глибоко переконався уже після перших зустрічей з Ніною Іванівною Карпачовою, відчувши її надвисоку вимогливість, принциповість, загострене відчуття людської справедливості, готовність прийти на допомогу у відновленні законних прав і свобод громадян. Насамперед — це системна і клопітка аналітична робота, постійний моніторинг стану дотримання конституційних прав і свобод громадян у області.З цим же пов'язаний розгляд звернень мешканців нашого краю.

Одним з найдієвіших інструментів у своїй роботі вважаю регулярні, як правило, щомісячні особисті прийоми громадян безпосередньо на місці, в усіх районах області. Відтак — вивчення та аналіз звернень, їх оцінка і вжиття конкретних заходів реагування щодо поновлення конституційних прав і свобод громадян. Бо ж нерідко до нас звертаються люди з останньою надією...

 Матеріали подібних моніторингів згодом узагальнюються і певною мірою знаходять своє відображення у щорічних доповідях Уповноваженого на пленарних засіданнях Верховної Ради України, а також у спеціальних доповідях, інших актах реагування Уповноваженого. Нерідко вони втілюються у поданнях Н.І.Карпачової Президенту України, Прем’єр-міністрові України, Генеральному прокурору України, Міністру внутрішніх справ України, іншим владним інституціям, у тому числі місцевим органам влади.

 — А чи можна це конкретизувати на реальних прикладах?

 — Звичайно ж. І таких прикладів можна навести чимало. Зокрема, пригадується мені напружена робота з розкриття фактів фальсифікації виборів Мукачівського міського голови. Виявлені матеріали лягли в основу подання Н.І.Карпачової тодішньому Президенту України Л.Кучмі “Про недопущення порушення конституційних прав мешканців м. Мукачево під час виборів міського голови”.

Або ж участь у складі виїзної бригади фахівців Уповноваженого під час Скнилівської трагедії, коли довелося зустрічатися з десятками потерпілих та рідними загиблих. Результатом цієї тривалої роботи, що велася в екстремальних умовах, також стало подання Уповноваженого тодішньому Прем’єр-міністру України В.Януковичу “Про захист прав потерпілих та сімей загиблих на Скнилівському летовищі м. Львів 27 липня 2002 р.”.

Горджуся своїми вихованцями: Андрієм Бішком, Юрієм Матьовкою, моїми земляками, які виросли до високих посад слідчих з особливо важливих справ Генеральної прокуратури України, Віктором Бондарем, Михайлом Гринюком, Михайлом Хилею, які стали прокурорами Тячівського, Іршавського районів, міста Мукачево.

З останніх масштабних проектів, побудованих на місцевих фактах і явищах і які привернули особливу увагу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини до Уряду країни стали подання Н.І.Карпачової щодо критичної ситуації в селищі Солотвино та за наслідками техногенної аварії на магістральному продуктопроводі в с. Кострино Великоберезнянського району, що сталася 17 січня 2009 р.

До речі, щойно підготував матеріали відносно повторного звернення Уповноваженого до Кабінету Міністрів України, адже на рівні тодішньої місцевої влади практично нічого не зроблено задля надання реальної і адекватної допомоги потерпілим мешканцям Кострина внаслідок витоку нафтопродуктів з відшкодування їм завданих збитків.

Сьогодні ніхто не може назвати цифри, скільки закарпатців поневіряється за кордоном у пошуках сякого-такого заробітку. Таких статистичних даних просто немає. Однак із об’єктивних джерел випливає, що на заробітки у різні країни щорічно виїжджає понад 300 тисяч жителів Закарпаття. Це викликано безправністю громадян, позбавлених найелементарнішого для гідного життя — роботи за місцем проживання. Закарпатська область за рівнем бідності посідає перше місце в державі: нею охоплена майже половина населення області. Масове безробіття, зневіра і відчай змушують закарпатців залишати свої родини, подаватися незнайомими дорогами чужини в пошуках якої-небудь роботи. Щороку сотні людей помирають у інших країнах, стають інвалідами, пропадають безвісти. Статистика з цього не ведеться, але хочу відмітити, що саме ми виступили із ініціативою щодо проведення моніторингу з цієї злободенної проблеми. Ми дійдемо до кожного села, кожного міста, щоб дати відповідь на питання: а скільки все ж таки наших співвітчизників померли чи загинули в інших країнах, скільки там поховано, скільки покалічено, пропало безвісти. У порядку співпраці Уповноваженого з прав людини такий лист незабаром буде представлено керівництву області. Для одержання відповіді з цих питань будуть надіслані запити у сільські, селищні та міські ради Закарпаття. Оскільки держава такого обліку не веде — люди нам дадуть всі ці вражаючі дані.

За окремим дорученням Н.І. Карпачової здійснював і перевірку всіх обставин, правових аспектів щодо притягнення до кримінальної відповідальності і арешту колишнього керівника області І.М.Різака, дійшовши висновку, що в цілому ця резонансна справа носить характер політичного замовлення. Будучи присутнім на засіданнях Апеляційного суду Івано-Франківської області, дійшов висновку, що органами прокуратури І.Різак був незаконно притягнений до кримінальної відповідальності та арештований. Про це я особисто поінформував Уповноваженого з прав людини. Мої висновки лягли в основу звернення Н.І.Карпачової до Верховного суду України. Переконаний, що її думку буде враховано при подальшому розгляді справи.

То ж роботи, як бачите, вистачає. І скажу відверто, вона справді приносить і моральне, і професійне задоволення, а головне — відчутну користь людям у відновленні їх законних прав і громадянської гідності.

 — Дякую Вам, Василю Івановичу, за інтерв’ю і принагідно вітаю з нинішнім ювілеєм з щирими побажаннями міцного карпатського здоров’я і щасливої життєвої долі.

Теги: ювілей, права людини, ВР, Василь Кузьо

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати