Щодня сотні мешканців Закарпаття перетинають кордон зі Словаччиною та Угорщиною

Щоб побачити, як ця процедура виглядає зсередини, відправляємось на пункт пропуску «Вилок», що на Виноградівщині.

До Вилоку під’їжджаємо з боку Берегова. Перед самим селищем обабіч дороги рясніють заправки. Дизпаливо тут на п’ять копійок дешевше ніж на решті АЗС області. «Це – щоб зручно його «штовхати» на мадяри», – пояснює мій колега. В самому Вилоку вже «пахне» іншою країною: більшість магазинів та кав’ярень тут названо угорською. Запитати дорогу за кордон теж нема в кого – всі відповідають «нем тудом» (авт. з угорської означає не розумію)…

Власне міжнародний пункт пропуску «Вилок» знаходиться в кінці селища за транспортним мостом через Тису. Перед тим, як туди дістатися, доводиться пояснювати патрулю у складі представників СБУ та ДАІ та МВС, своє бажання перетнути українсько-угорський кордон.

Автомобільний перехід з України в Угорщину закритий шлагбаумом. Збоку – пішохідний. Перед ним тупцює з десяток-другий людей. Питаємо, чого не йдуть на ту сторону. Місцевий житель Йончі каже, що чекає брата, котрий повіз на мадяри «товар» і попався угорським митникам. Згодом дізнаюся, що кодове слово «товар» тут означає дизель та цигарки. Останні, до прикладу, пачка «Мальборо», в Угорщині коштує 400 форинтів, що дорівнює десятьом українським гривням. У нас же такі цигарки коштують трохи більше чотирьох гривень. Тютюнові вироби, каже наш співрозмовник, тут переносять навіть під одягом. Для цього розфасовується блок і всі десять пачок ховаються по тілу. Іноді вдається пронести, а іноді митники або прикордонники можуть роздягнути догола й збарати «товар». І не просто забрати, а ще й «тріснути у паспорт ведмідя» (тимчасову заборону на в’їзд до Угорщини).

Що ж до дизпалива, то місцеві «бізнесмени» побратими Івана (Йончія) кажуть, що «на мадярах» літр цього «добра» коштує на наші гроші від п’яти з половиною до шести гривнень. «От тобі й причина, чого так ризикуємо», – відповідає на нашу допитливість пан Йончі.

Серед решти люду – таксисти, що чекають пасажирів на Виноградів, Хуст, Тячів. Кажуть, що нашы земляки з-за «бугра» привозить, в основному, дешеві смалець, сало, муку, яблука, м’ясо й макарони. Дехто – на продаж, а решта – для себе.

Пані Василина з Фанчикова, що на Виноградівщині, щойно перетнула кордон з великою «угорською сумкою» (так у Виноградівському й Берегівському районах називають об’ємні клітинчасті сумки з цупкої напівполіетиленової тканини). Жінка, розповідає, що «на мадяри» за продуктами ходить вже п’ятий рік. За її словами, у першому за кордоном угорському селі Пісовеч на муці й смальці вдається зекономити більше, ніж дві гривні. Однак, митники дозволяють з кожного перевозити не більше десяти кілограмів. Якщо ж є більше, то решту, а інколи і все, викидають просто у смітник…

Щоб побачити, яка ситуація з того боку кордону, робимо спробу перейти до Угорщини. Прикордонник, котрий стоїть на початку переходу питає, що переносимо і для чого перетинаємо кордон. Ми ніби йдемо в гості до родичів з Пісовча. Варіант проходить, але нас зупиняють через відсутність угорської візи у закордонному паспорті чи хоча б запрошення від так званих родичів. Доводиться пояснювати, що на кордон ми завітали з журналістської цікавості. Однак, прикордонник Михайло сказав, що «туди» (на територію кордону) не можна. Він розповів, що з боку Угорщини окрім пішохідної, є три автомобільні смуги. Зараз там черг немає. Переповнені вони, в основному, лише на свята, коли на пункті вихідні, а люди якраз масово їздять або йдуть за харчами. Стосовно обшуків з роздяганнями, сторож кордону відповів, що перевіряють, здебільшого, тих, хто «ходить у гості» щодня. Іноді таких пішоходів, й на правду, доводиться ретельно обшукувати. Вже йдучи з пункту пропуску, помічаємо колону стареньких «Мерседесів»: закарпатці повертаються із заробітків…

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати