Цей факт, що в черговий раз засвідчив існування в Україні небезпечної течії, не міг пройти повз увагу Юрія Бабічина, який на той час цікавився соціологією, психологією та релігієзнавством. Хоча сатанізм не є релігією, проте ця гостра проблема сьогодення, як явище, тією чи іншою мірою пов’язана з науками, котрі Юрій пізнавав. Оскільки він займався ще й журналістикою, питання поширення небезпечної течії стало предметом його розслідування. Публікації Бабічина в пресі викликали неабиякий резонанс читачів. Ще б пак, адже кожна нормальна людина прагне добра для своєї родини, а тут, звідки не візьмись, секта, що пропагує магію, оргії, вбивства і, загалом, зло, як ідеал.
Юрій Юрійович був одним із перших, хто на сторінках закарпатської преси прямо сказав, що прихильники сатанізму існують і в нашому, здавалось би, спокійному регіоні. Дослідження проблеми у 2002 році привело молодого журналіста до Хуста, де явно "наслідили" прихильники диявола: на огорожах і стінах багатьох будинків міста зроблені написи "666". Це число вважається сатанинським. Крім того, воно було написане ще й на постаменті погруддя Олександра Духновича, що знаходиться біля греко-католицької церкви, неподалік центру Хуста. На жаль, винних знайти не вдалося. Лише через чотири роки після публікацій щодо результатів журналістського розслідування, Юрій Бабічин зовсім випадково зустрів у тому ж Хусті двох молодиків 20-річного віку, які під час розмови цілком спокійно повідомили про свою прихильність до сатанізму, але уточнили: сатана для них є лише символом і засобом звільнення людини від моральних та релігійних обов’язків, а не предметом поклоніння.
Отже, вони є й на Закарпатті. Отих двох хлопців можна віднести до так званих реформованих сатаністів, які, окрім згаданих вище ідеалів, домагаються повної реалізації егоїзму. Найвідомішою з цього напрямку є так звана "Церква сатани", заснована 1966 року у Сан-Франциско. Поштовхом до створення такої організації стали книги Антона Шандора Ла Вея "Сатанинська біблія" і "Сатанинський ритуал". Секта поширилася у багатьох країнах світу й знайшла прихильників на нашій землі. Тепер в Інтернеті оці "виродки генерації", як їх справедливо називає Бабічин, цілком спокійно пропагують свою ідеологію і навіть мають власний україномовний сайт.
Окрім реформованих сатаністів в Україні є ще й інші напрямки течії зла, прихильники яких поклоняються дияволу, займаються сексуальними оргіями, глумляться із християнських святинь, убивають людей, п’ють їхню кров і колекціонують людські черепи. Саме про таких збоченців іде мова у пригодницькій книзі Юрія Бабічина "Дефект генерації". Однойменна повість спонукає серйозно задуматись над великим лихом сучасності, з яким треба нещадно боротися уже в період його зародку, передусім правоохоронним органам. Хоча, як писав один із колег Юрія, "Сатанізм… Суспільство це слово вголос намагається не вимовляти. Навіть правоохоронці, що звикли називати речі своїми іменами, в міліцейських протоколах шукають йому замінник на кшталт поблажливого "хуліганство".
Головний герой повісті Герман, а також його друзі, подорожуючи в горах, випадково натрапляють на зібрання сатаністів. Протистояння поколінь добра і зла триває доволі напружено. Хлопці і дівчина, що опиняються у полоні збоченців, переживають неймовірні випробування, дивляться смерті в очі. Але це ще не кінець. Боротьба триває.
Отже, за перо Бабічин взявся тоді, коли детально дослідив проблему. Своїм твором він прагне привернути увагу суспільства і влади до факту поширення Україною небезпечних релігійних чи філософських течій, які своїм вченням зомбують і деградують особистість, нищать її моральні принципи і, як результат, руйнують людські долі. Мова йде не лише про сатанізм, що прижився в сучасних суспільно-політичних обставинах, але й про ті "істини", які, під покривалом духовності, переслідують зовсім інші цілі, далеко не богоугодні.
Прозу Юрій почав писати з дитинства. Його оповідання викликали позитивні відгуки читачів газет та Інтернет-видань, де друкувалися.
Твори цього автора сьогодні актуальні, як ніколи. Ось, в оповіданні "Радикали" порушується тема хабарництва, яке цілковито оперезало наше суспільство. Чиновник залюбки бере гроші за те, що позитивно вирішить питання одного багача з приводу виділення йому земельної ділянки, на якій знаходиться цінний природний об’єкт – 800-літній дуб. Захищаючи дерево, школярі наважуються на неймовірні кроки, аби лише не допустити знищення дуба. Мужність головних героїв викликає позитивні емоції і захоплення такими особистостями попри їх доволі радикальні дії.
Не оминув автор і такого ганебного явища як дідівщина. В оповіданні "Брати" він показав атмосферу позастатутних відносин між військовослужбовцями, які нерідко можуть призвести до трагедії. Натомість емоційне закінчення твору вражає читачів. Важко утриматись від сліз. Подібне можна сказати і про оповідання "Мить".
Юрій Бабічин впевнений: усе, що сьогодні здається фантастикою, у майбутньому може стати реальністю, як в історії нерідко траплялося. Письменник стурбований негативним впливом людини на природу, що може призвести до незворотних процесів. Яких саме? Чимало літераторів змалювали своє бачення краху людської цивілізації. Наш автор має власне уявлення про глобальну катастрофу, викладене у сентиментальному оповіданні "Між хвилями". Дивна обставина: цей фантастичний твір привертає увагу реалістичністю. Версія Юрія про майбутнє планети цілком може збутися, якщо людство й надалі господарюватиме на планеті такими темпами і методами.
Життя – це випробування. До людей, які цілковито присвятили себе Богу, диявол ще підступніше підкрадається. Дівчина, яка спокусила монаха, (свого колишнього хлопця) на втечу з монастиря, невдовзі сама стає черницею. Але стежки долі приготували їм чергове випробування. Яке? Про це дізнаєтесь з оповідання "Монах". А от у центрі твору "Привид" – людський страх. Ми нерідко боїмося того, чого не варто боятися. А все через навіювання безглуздих думок і відчай. Проте усе реально перемогти і переконатися: безвиході не існує. Озброївшись вірою в себе, можна досягнути неймовірних вершин.
Мова цих творів чиста, щедра, насичена, багата на епітети, порівняння, фразеологізми, доступна для пересічного читача. Повість "Дефект генерації" і оповідання "Мить" Юрій Бабічин пише від другої особи, а решту творів – від першої. Читаючи їх, автор так блискуче змалював людські переживання, що складається враження, ніби він сам перебував у нутрі тих чи інших героїв.
Впевнений, книжка "Дефект генерації" стане яскравим явищем сучасної української літератури.