Закарпатські журналісти без труднощів отримали чужі медичні картки

Якщо ви впевнені, що інформація, коли і чим хворіли, коли здавали аналізи і які їхні результати, коли востаннє навідувалися, приміром, до гінеколога, проктолога чи уролога, зберігається в поліклініці під сімома замками, то дуже помиляєтеся: при бажанні її може знати будь-хто. Для цього всяк охочий у реєстратурі місцевої поліклініки має лише точно назвати ваше ім’я, рік народження й адресу. Кілька хвилин – й амбулаторна картка буде у чужих руках.

У цьому переконалися й наші журналісти. Ми не перші в Україні, хто спробував заглянути до чужої медичної картки й вивідати таємниці чужого здоров’я: нещодавно такий експеримент зробили колеги у Тернополі, а до того – ще в кількох регіонах країни. Незважаючи на резонанс, викликаний публікаціями на загальноукраїнському рівні, медики так нічого й не зробили, аби амбулаторна картка пацієнта не опинялася в чужих руках: але вже не журналістів, а недоброзичливців. Нагадаємо, до медичної картки записуються всі хвороби людини, в тому числі й ті, яких вона не бажає афішувати. Але, виходить, поліклініки не здатні забезпечити виконання 40-ї статті "Основ законодавства України про охорону здоров’я", яка гарантує кожній людині збереження таємниці про стан її здоров’я.

Знаючи точні адреси й дати народження знайомих і друзів,  минулого тижня ми рушили до Ужгородської поліклініки № 1, що на БАМі. Першою до реєстратури підійшла одна з наших колег і за кілька хвилин отримала амбулаторну картку іншої журналістки. Жінка, що працює в реєстратурі, лише перепитала, навіщо картка? На що дістала відповідь: треба до терапевта. Більше ніяких питань у медпрацівниці не виникло.

Інша колегиня спробувала взяти картку свого брата. Однак у цьому разі в реєстратурі вчинили, як велить закон: сказали, що не дадуть документа, оскільки для цього потрібна заява брата на ім’я головного лікаря.

Далі троє наших журналістів-чоловіків поїхали до Ужгородської поліклініки № 2, що на вулиці Паризької Комуни. І тут особ­ливих проблем при отриманні чужої картки не виникло. По черзі підходимо до реєстратури, називаємо адресу, ім’я й дату народження тих, чиї картки хочемо отримати. За лічені хвилини чужі амбулаторні документи в нас у руках. Щоправда, спроба винести  картку за межі поліклініки не вийшла: після того, як автор матеріалу отримав цей документ і рушив до виходу, медпрацівниця вигукнула: "Куди несете картку?!". "Та я хотів піти до терапевта в понеділок, бо нині він уже, напевне, не працює, – відповідаю одразу. "Працює, працює", – каже медпрацівниця. Я слухняно повертаюся й зникаю у коридорах закладу. За кілька хвилин до мене підходять двоє інших журналістів, які теж тримають в руках по картці. Часу, аби сунути носа в таємниці чужого здоров’я, у нас було вдосталь. Фотографуємо амбулаторні документи й повертаємо їх  до реєстратури. Не факт, що працівниці повторно помітили б, якби ми захотіли винести картки за межі поліклініки. Та й зазвичай картка пацієнта після відвідин лікаря залишається саме в кабінеті, тож до людини, яка виходить із поліклініки, і питань би не виникло. До речі, ви маєте право тримати свій меддокумент і вдома: для цього треба написати заяву на ім’я головного лікаря.

Як бачимо, гарантій, що наступного разу медичні картки закарпатців опиняться вже не в журналістів, а в інших, не зовсім чесних людей, ужгородські поліклініки дати не можуть. Можна бути впевненим, що інші крайові заклади цього типу також. Правда, трохи оптимізму додає те, що, як свідчить життя, частих пацієнтів працівники реєстратур великих поліклінік знають в обличчя, а малих – взагалі чи не кожного другого. Інший позитив – назви окремих хвороб пишуться в картці не словами, а спеціальними кодами. Тож простому смертному їх не розгадати. Та й специфічний, зазвичай, лікарський почерк розбере далеко не кожен. Однак для цього, якщо дуже вже треба, можна звернутися по допомогу до першого-ліпшого студента медфаку.

"Перш ніж видати амбулаторну картку, у реєстратурі повинні попросити посвідчення особи, аби переконатися, що перед ними справді той пацієнт, – прокоментував "Замку" заступник начальника управління охорони здоров’я Закарпатської ОДА Володимир Брич. – Працівники, котрі видали журналістам чужі картки, порушили інструкцію. Відповідно, керівництво закладу має провести службове розслідування і, якщо встановить їх провину, притягти до відповідальності". За словами Володимира Дмитровича, медики відповідатимуть і якщо амбулаторну картку пацієнта загубили. А коли людина підозрює, що таємниця її здоров’я набула розголосу саме через лікарів, то може звернутися із заявою до правоохоронців. Вони ж повинні вирішити, чи справді порушили медики Закон і яке має бути покарання – за Адміністративним чи Кримінальним кодексом.

Наостанок зазначимо, що з 2006 року в Україні заборонено писати діагноз людини і навіть його спеціальний код у листку непрацездатності, котрий треба здавати після хвороби до бухгалтерії підприємства чи установи. Сталося це завдяки лікарю (!) Вінницької лікарні № 2 Світлані Побережець, котра у Печерському районному суді Києва виграла справу  в Мінохорони здоров’я і Мінпраці та соціальної політики. Жінка довела, що діагноз, написаний на такому листку, який потім читають бухгалтери, уже порушує медичну таємницю людини. Феміда врахувала претензії жінки, і тепер про те, чим хворіємо, колеги на роботі не дізнаються. Звісно, коли самі не розповісте.

Теги: історія хвороби, довідка

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати