Як повідомив ректор УжНУ, депутат облради Микола Вегеш, цими днями відбулося засідання президії Ради проректорів з наукової роботи вищих навчальних закладів III-IV рівні акредитації та наукових установ МОН.
УжНУ представляв проректор з наукової роботи проф. І.Студеняк, який привіз із столиці добру звістку: за результатами рейтингового оцінювання згаданий вищий навчальний заклад нашого краю – УжНУ посів 7 місце серед класичних університетів. До їх складу входять: Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченка, Харківський національний університет ім. В.Н. Карабіна, Національний університет „Києво-Могилянська академія”, Львівський національний університет ім. І. Франка, Одеський національний університет ім. І.І. Мечнікова, Національний університет „Острозька академія”, Донецький національний університет, Хмельницький національний університет, Ужгородський національний університет, Дніпропетровський національний університет, Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського, Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника, Сумський державний університет, Закарпатський державний університет, Запорізький національний університет, Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича, Східноукраїнський національний університет ім. В. Даля, Волинський державний університет ім. Лесі Українки, Херсонський державний університет, Ніжинський державний університет ім. М.В. Гоголя, Житомирський державний університет ім. І. Франка, Кам’янець-Подільський державний університет, Миколаївський державний університет ім. В.О. Сухомлинського, Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького.
Закарпатський державний університет або ЗакДУ посів 25 місце.
Засідання, за словами І.Студеняка, було в основному присвячене підведенню підсумків звітної кампанії та представленню результатів рейтингового оцінювання наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності вищих навчальних закладів III-IV рівні акредитації, наукових установ та державних підприємств у 2009 році.
До речі, систему рейтингів широко застосовують у практиці управління освітою в країнах світу та Європи, зокрема. Перший такий рейтинг був підготовлений у 2003 р. в рамках проекту „Академічний рейтинг університетів світу” (АRWU), розроблений інститутом вищої освіти Шанхайського університету. Водночас було запропоновано ряд інших міжнародних рейтингів навчальних закладів різних типів – всі вони викликали значний інтерес та жваві дискусії про те, які інститути враховувати, а які — ні, а також щодо показників, які можуть ідентифікувати належність університетів до „світового класу”. Важливою є світова тенденція удосконалення методик ранжування, які використовуються сьогодні, що обумовлено все більшим інтересом до рейтингів та увагою до них академічних та політичних діячів, суспільства. Отже, поки вищі навчальні заклади сперечаються щодо корисності та шкідливості рейтингів, останні продовжують з'являтися та удосконалюватися.
Щодо України, то слід сказати наступне: система вищої освіти в нашій державі також накопичила певний досвід у сфері розробки та використання рейтингових систем. Починаючи з 1992 р., Міністерство освіти і науки, Міністерство охорони здоров'я, Міністерство аграрної політики здійснювали ранжування підпорядкованих їм вищих навчальних закладів. Також рейтинги вищих навчальних закладів застосовувалися радами ректорів для оцінювання результативності їх діяльності в межах регіону. Експериментальний рейтинг вищих навчальних закладів, підпорядкованих Міністерству освіти і науки, оприлюднений 25 лютого 2005р., засвідчив позитивне сприйняття вищими навчальними закладами доцільності ранжування та застосування рейтингів, але за умов удосконалення системи. Міністерство врахувало позицію адміністрацій вищих навчальних закладів і запропонувало внести пропозиції щодо удосконалення системи рейтингів.
То ж сьогодні на підставі рейтингу кожний вищий навчальний заклад має можливість оцінити своє місце в системі (групі), проаналізувати власні сильні та слабкі сторони і скорегувати стратегію сталого розвитку так, щоб наблизитися до значення коефіцієнта пріоритетності системи.
Крім того, це ще одна можливість визначити сильні та слабкі сторони конкурента на ринку освітніх послуг та ринку праці.