— Які ваші враження від змісту виданої книги? Чи всі герої художньо-документальних оповідей-мемуарів є у званні генералів?
— Ініціатором видання книги є знана людина в області і за її межами, справжній генерал із вченим ступенем Ухаль Арсен Михайлович. Це надзвичайно талановита і яскрава особистість. Майже протягом року на той час як виконуючому обов’язки начальника УМВС в Закарпатській області доводилося спілкуватися у службових справах із Арсеном Михайловичем. Він тоді працював начальником УСБУ в Закарпатській області. З цим керівником досить авторитетного відомства приємно було спілкуватися і отримувати поради. Генерал Ухаль – людина з багатою біографією, об’єднав генералів земляків у Спілку генералів. Безумовно у спілку ввійшли знані особи в області, котрі не мають генеральських звань. Там, насправді, тільки 7 генералів, решта службовців із відповідними рангами своїх колишніх відомств. Зрештою, спілку генералів не можна сприймати, як якусь закриту установу або організацію. Щодо статусу, то один з пунктів гласить: індивідуальним членом Спілки можуть бути громадяни України, іноземні громадяни й особи без громадянства, які мають генеральське звання, незалежно від того, в якій країні така особа мешкає, коли їй було присвоєно генеральське звання і під час служби в якому органі, які визнають Статут Спілки... Отже тут мова саме про генералів. Але гадаю, що виходячи із показаних персонажів – членом спілки генералів може бути кожен бажаючий, що має певні заслуги перед державою і рідним краєм, що і вдалося показати автору в книзі.
— Внесіть роз’яснення, чому члени "спілки генералів", маю на увазі службовців із відповідними рангами, іменують себе генералами? Вони що, теж прирівнюються до генеральського звання?
— Законодавець чітко розподілив законодавчо, які повинні мати звання чи ранги співробітники відомств. Звання генералів є тільки у збройних силах, інших військових формуваннях і органах, де діє бойовий статут і у разі військових дій ці генерали повинні мобілізувати особовий склад для виконання бойових завдань. Я не хотів би нікого ображати або когось принизити, але у нас іменують себе генералами і полковниками, представники лісової охорони, залізниці, митної служби, екологи, податківці, ветеринари, дипломати, одним словом у миролюбивій Україні повна "мілітаризація". Всі у погонах з великими зірками, окрім скромних податківців, у кого знаки розміщені на рукавах і петлицях.
Зауважу, ніхто з керівників згаданих відомств не прирівнюється до генеральського або іншого офіцерського звання, бо й у природі: яблуня є яблуня, а груша є груша. Кожен, хто полюбляє іменувати себе генералом, може знайти відповідь у військкоматі, де т.зв. "генералу" скажуть товариш сержант чи капітан згідно військового обліку. У радянський час сторожі великих баз іменували себе "нічними директорами" теж прирівнювали себе до директорів, як зараз службовці до генералів. Співробітники названих відомств є службовцями із відповідними рангами чи іншими знаками розпізнання. До речі, співробітники прокуратури мають класні чини і в разі військового стану призваних у військову прокуратуру переатестовують на військові звання в залежності від займаних посад. Прокуратура, як вищий наглядовий орган у державі має повноваження такої ваги, яких немає жоден наглядовий орган державної влади, тому їх прирівнювати до військових звань немає сенсу, це було б заниженням цінностей класного чину.
— Хто із генералів, офіцерів, а також інших відомств державної служби може одягати форменний одяг після звільнення з роботи, служби?
— Генерали і офіцери, котрі виходять на пенсію, мають право носіння форменного одягу, це вказано у наказі при звільненні. Решта службовців, що мають відповідні ранги, не мають право одягати форму навіть у державні свята.
— Які Ваші побажання автору книги?
— Здоров’я, добра, удачі. Ця книга дійсно носить виховний характер, враховуючи високу працездатність Арсена Михайловича Ухаля доцільно би видати ще один том книги, де були б висвітлені постаті всіх справжніх генералів закарпатців, починаючи від коркусу. Л.Свободи і завершуючи теперішнім часом.