— Досягти успіху в кар’єрі легко. Головне, треба бути уважною і чуйною до людей. Інколи односельчани приходять до мене, щоб вилити душу, отримати добру пораду. Вислуховую всіх. Люди самі висунули мене кандидатом у сільські голови. Бо довіряли, — говорить.
— Краса мені помагає: куди не звертаюся — всюди мені зелене світло. Напевно, зачаровую сильну стать, — усміхається. — Буває, жінки ревнують до мене своїх чоловіків. Тому одягатися намагаюся не яскраво, щоб не викликати зайву увагу. У шафі лежать вечірні сукні, але вдягаю їх рідко — нема куди. Удома ходжу у спортивному одязі.
Своє перше кохання — чоловіка Олександра — Тетяна зустріла в 17 років.
— Познайомилися на танцях у Будинку офіцерів у Львові. Закохалися одне в одного з першої хвилини зустрічі. Це Саша запропонував мені взяти участь у конкурсі краси 1989-го, — каже. — Але згодом пожалкував, мабуть, бо зрозумів, що в мене починається інше життя — постійні фотозйомки, поїздки. Коли виступала з промовою на заключному балі, дивилася йому у вічі і сказала: ”Маю найбільше бажання — вийти заміж”. Після цього оголосили результати: мені присудили титул ”віце-міс”. Одразу підписала контракти з японцями та французами. Опівночі Саша від’їжджав на Закарпаття. Він закінчив навчання й отримав скерування на роботу. Я його проводжала. У ту мить, коли потяг рушив, встигла заскочити на сходинку. Саша просив вернутися, казав: ”Ти не повинна заради мене кидати кар’єру”. Але я так вирішила. Ту ніч ми провели на одній полиці, бо вільних місць не було. За два тижні розписалися. Чоловікові довіряю. Намагаюся не шукати в ньому недоліків. Пробачити можу все. Хіба що зраду, напевно, не простила б.
Подружжя має двоповерховий будинок у селі Ратівці. Тетяна їздить ”мерседесом”, чоловік — ”рекстоном”. Виховують двох дітей — студента Олександра та школярку Крістіну.