"Парасолька" - захист від байдужості для молодих закарпатців з особливими потребами

Юнаки і дівчата переїхали сюди з Вільшанського сиротинця для дітей з важкими вадами розвитку. Швейцарські та чеські благодійники, а також координатори "Комітету медичної допомоги на Закарпатті", котрі втілювали в життя єдиний в Україні такий проект, зробили максимум для того, аби на новому місці підлітки почувалися захищеними і, головне, потрібними.

За чотири роки занедбана місцина на околиці Тячева перетворилася на цілий комплекс із підсобними приміщеннями, майданчиками, озерцем. Загалом, створення "Парасольки" обійшлося у майже 7 мільйонів гривень.

Зазвичай, розумово відсталих дітей після досягнення 18-20-річного віку переводять до закритих психоневрологічних диспансерів, де без належного догляду вони, як правило, витримують щонайбільше два-три роки. Мешканцям "Парасольки" пощастило: вони вчитимуться читати й писати, співати й танцювати. А ще – опановуватимуть чи не найскладнішу для них абетку – життєву – з тим, щоби давати собі раду в суспільстві.

…Гостям тут завжди раді. Моя раптова поява викликає непідробний інтерес у мешканців центру. Вони – сама чемність і вихованість. Проводять по коридору в їдальню, де щойно скінчився обід. Юрко і Георгіна, засукавши рукави, миють посуд. – Молодці! – не втомлюється хвалити вихованців директор "Парасольки" Оксана Лукач. Оксана Василівна для них – наче мама. Так і туляться до неї… Ніхто з них не знав у житті материнської ласки: злякавшись страшного діагнозу, рідні відвернулися від нещасних. Пані Оксана – педагог із 23-річним стажем. Каже, спочатку відмовлялася від пропозиції працювати у закладі, але після знайомства з майбутніми мешканцями "Парасольки" у Вільшанах уже не вагалася. – Працювати з такими підлітками нелегко, однак робота анітрохи не втомлює. Навпаки, ці безпосередні юнаки і дівчата випромінюють світлу, позитивну енергетику.

У кімнаті для відпочинку Анжела і Таня переглядають книжки. Дівчата залюбки демонструють свої зошити, де каліграфічним почерком акуратно виведені їх перші в житті власноруч написані слова. Тутешня молодь вміє користуватися мобільними телефонами, але є й такі, що навіть не в змозі написати власне ім’я і порахувати гроші. – Мушу сказати, що уроки грамоти для наших "учнів" не такі цікаві, як музичні заняття. Співати й танцювати їм більше до душі. Дехто з них володіє неабияким музичним слухом, почуттям ритму, – каже Оксана Лукач. От і сьогодні у "Парасольці" репетиція. Готуються до відповідального заходу – благодійного концерту в міському Центрі дитячої та юнацької творчості. Вони хочуть якнайкраще виступити перед городянами, адже Тячів – це вже і їх місто. Родзинка програми – цирковий номер. Секрети мистецтва жонглювання відкриває волонтер із Франції Паскаль, котрий займається з підлітками тричі на тиждень.

Складаючи режим дня і навчальну програму для "парасольківців", педагоги керувалися швейцарським досвідом. Оксана Лукач розповідає про побачене під час стажування в альпійській країні: – Там зовсім інше ставлення до людей з особливими потребами – як із боку влади, так і соціуму. Закладів на кшталт "Парасольки" дуже багато. Найбільше вразила велична обитель Сент-Урбан, де розташований притулок для дітей із вадами психічного розвитку.

Колектив закладу – це двоє вихователів, котрі працювали у Вільшанському дитбудинку, музичний керівник, хореограф, дві медсестри, няні, куховарки. У декого в родинах теж є діти-інваліди. Люди байдужі, випадкові у "Парасольці" не приживаються. – З нового року почнемо облаштовувати майстерні, де б наші підопічні могли займатися, міні-ферму, – ділиться планами на майбутнє директор закладу Оксана Лукач. – А в перспективі хотілося б на базі "Парасольки" створити спеціальний заклад із денним перебуванням для людей з особливими потребами, які мешкають у місті. Адже їм так потрібні увага і спілкування…

Теги: Парасолька, діти-інваліди, психічні вади, особливі потреби

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати