Закарпатцям у поїздах не подобаються сміття і графік

"Капітальне прибирання проводилося невідомо коли"

Головна мотивація залізничників – пасажирські перевезення є збитковими. Правда, "Укрзалізниця" ще жодного разу не пояснила доступною мовою, у чому власне збитковість квитків, які лише у квітні та червні цього року подорожчали на 5% щоразу.

"Це жахливо, – ділиться своїми думками колишній студент Дмитро з Ужгорода. – На 1 курсі, пам’ятаю, їхав до Львова за 5 гривень. Правда, це був 2004 рік, платив по студентському квитку і за загальний вагон. А зараз довелося викласти більше 50 гривень, і то лише за плацкарт. Квитки здорожчали практично вдвічі. І я не розумію, чому". Так само думає багато пасажирів. При чому люди інколи навіть готові змиритися із підвищенням цін, за умови, аби їхати було хоч трохи комфортніше.

Закарпатці найгіршими поїздами вже давно охрестили рейси "Солотвино-Львів" та "Ужгород-Харків". Ті, кому доводиться ними їздити часто, навіть не вірять що у цих вагонах можна щось поліпшити. У нашого співрозмовника Дмитра склалося враження, що ці потяги не миють ніколи. "Достатньо взяти вологу серветку і витерти нею столик чи сидіння у вагонах, – ділиться своїм способом перевірки чистоти Дмитро, – щоб ви переконалися, що капітальне прибирання тут проводилося востаннє невідомо коли".

А, між тим, воно, згідно із санітарним законодавством, має проводитися кожного разу перед рейсом і навіть під час нього. Ось, що сказали про вимоги про прибирання за запитом журналістів Інтернет-видання "Українська Правда. Життя" самі залізничники: кожного разу, готуючись до наступної поїздки, провідник збирає білизну, підмітає підлогу або пилососить килимові доріжки, проводить вологе прибирання підлоги, витирає вікна, прибирає у туалеті. Окрім цього, провідник вагону перевіряє справність та працездатність всіх систем сигналізації, зв'язку, кондиціонування повітря та гальмування. Туалети провідники мають мити кожні 6 годин (!) під час поїздки, при цьому наявність мила і туалетного паперу у вагоні обов'язкова. Кожного разу перед відправленням поїзда вагони мають бути помиті не лише всередині, але і зовні. Заміна настільних серветок, штор та сонячних завісок має здійснюватися після кожного рейсу.

Напевне, якби усі ці вимоги повністю виконувались у наших поїздах, у них був би  більший комфорт, і навіть вагонах, яким не один десяток років… Керівництво залізниці радить пасажирам, які побачать недобросовісність свого провідника, відразу ж писати на нього скаргу безпосереднього начальнику потягу або ж дзвонити на телефон довіри "Укрзалізниці" у Києві – 465-14-65.

Стояти електрички люблять у Чопі

Приміські електропоїзди -- тема окремої розмови. Останнім часом ціни за проїзд у них практично зрівнялися із цінами за проїзд в автобусі. Наприклад, електричка з Ужгорода до Чопа коштує 4,05 грн., тоді як автобус – 5 грн. Раніше ціни в приміських поїздах були набагато нижчими автобусні. Це і вабило до них пасажирів. Сьогодні ж особливого ажіотажу на закарпатських приміських поїздах немає. Більшість пасажирів –  пенсіонери, які тут, на відміну від суцільних "маршрутних таксі" на колесах, ще можуть  скористатися безкоштовним проїздом. Та їм, кажуть, дуже не подобається графік руху поїздів.  Володимир Дмитрович – один із них. Чоловік розповідає, що нинішнього сезону їздить електричками фактично кожного дня – у будні на дачу під Чопом, у вихідні – у село Дубриничі на Перечинщині по гриби. Пан Володимир наголошує, що з графіком руху електричок мукачівського напрямку все гаразд – поїзди їздять регулярно. А от справжня проблема для нього і його друзів – це електрички великоберезнянського напрямку. Тут скоротили кількість поїздів, зокрема відмінили виїзд поїзда з Ужгорода о 5.30 ранку. Тепер електричка виїжджає лише о 6.40, що досить не зручно для ужгородських грибників. "Поїзду після обіду теж нема, – говорить Володимир Дмитрович. – Тепер, щоб повернутися в Ужгород, треба встигнути або на ту електричку, що відправляється до обіду, або чекати до вечора. Оскільки до обіду з лісу повертатися нема сенсу, то доводиться дві-три години сидіти на станції". Сідати на автобус пенсіонерам, звісно ж, не вигідно, адже електричка безкоштовна. Тому і доводиться підлаштовуватися під її графік.

Віра Іванівна – пасажирка електропоїзда "Ужгород-Мукачево" зі 45-річним стажем. Живе в Ужгороді, на роботу щодня добирається до Батьова. У пані Віри свої претензії до електричок – вони дуже довго стоять у Чопі. Принаймні та, якою вона повертається із Батьова щодня о 16 годині, у Чопі стоїть аж 50 (!) хвилин. В іншому до електричок постійна пасажирка претензій немає. За її словами, нинішні поїзди за комфортом набагато кращі за ті, що їздили на цьому ж маршруті у 90-ті роки. Щоправда, каже пані Віра, інколи у поїзді багато сміття, а також інколи дачники досить голосно розмовляють про свої справи – у вагоні гам від цього неначе на базарі. Але в будь-якому разі від послуг електрички Віра Іванівна відмовлятися не збирається – адже прямого автобуса між Батьовом і Ужгородом немає.

Працівники залізниці у Чопі, що живуть в Ужгороді – ще одні постійні пасажири електропоїзда. Кажуть, що їздять ним насамперед тому, що це для них безкоштовно. Говорячи про комфорт у поїзді, зазначають, що він, звичайно, міг би бути і кращим, але все таки суттєво на нього не скаржаться.

Деякі пасажири пожалілися, що туалет в електричці весь час закритий, а ключ від нього знаходиться у провідника, якого досить незручно шукати серед 6 вагонів, і майже не можливо знайти, коли той навідається у кабінку до машиністів. Пасажирам вхід до неї, звісно ж, суворо заборонений.

Не все гаразд і з продажем квитків на електрички. Пасажири не хочуть платити. І не лише через відсутність у вагонах нормальних умов. В Ужгороді наявність квитків на електрички ще на пероні перевіряють контролери, які за сумісництвом є і технічними працівниками вокзалу. Олена, одна із контролерів біля входу у підземний перехід між перонами, розповіла, що інколи конфлікти із безбілетниками виникають – якщо поряд нема міліціонера, то найзухваліші пасажири таки дозволяють собі іти повз їхній контроль. "Ось щойно, – ділиться буднями своєї роботи Олена, – чоловік пройшов біля нас, сказавши, що він залізничник. На прохання показати документи відповів, аби я йому не псувала зранку настрій. І пішов собі у підземний перехід". Проте Владислав – провідник електрички "Ужгород-Мукачево", розповів, що працює у поїзді ще не довго, але жодних проблем із "зайцями" у нього поки не виникало.

 Залізниця не може подбати навіть про своїх працівників

Враховуючи те, що залізничники не втомлюються говорити про нерентабельність пасажирських перевезень навіть якщо на поїзд придбано 100 % квитків, ми вирішили підказати залізничникам одне додаткове джерело доходу. На наш погляд, з нього можна було б бодай привести до ладу вагони, які зараз лякають пасажирів навіть зовнішнім, не те що внутрішнім виглядом. Очевидно, відремонтувати чи й купити нові вагони можна за рахунок продажу недіючих під’їзних колій, яких у Закарпатті, як і в країні в цілому, є безліч кілометрів.

За часів СРСР чи не до кожного великого заводу вела своя під’їзна залізнична колія. Багато з них сьогодні є закинутими, а деякі навіть уже встигли розібрати. Як, наприклад, в Ужгороді залізничну дорогу, що вела до містечка "555" у Горянах.

"Розбирати закинуті колії не варто, – заперечили нам колійники, що обслуговують залізничне полотно біля станції "Ужгород-2", – все одно усі гроші забере Київ, а закарпатським залізничникам навряд чи щось із цього перепаде". Чоловіки, які знають справи залізниці так би мовити з середини, охоче про них розповідають. За їх словами, залізниці, якими поїзди уже не їздять, розбирають за поданням колійників, але лише з дозволу спочатку керівництва у Львові, а потім – у Києві. Усі розібрані колії ідуть на склад і облік КМС – колійно-машинної станції. Керівник бригади колійників станції "Ужгород-2" похвалився, що Львівська залізниця має у своїх 9 областях лише 4 КМС і одна із них знаходиться саме під Ужгородом.

Ми не могли не поцікавитися у колійників, чому колись із Ужгорода до Чопа вели дві залізничні колії, а тепер лише одна. Чоловіки відповіли, що друга колія – то була вузька залізниця, призначена для закордонних вагонів. На її місці планували прокласти колію нашого стандарту, однак через брак грошей справа до цього не дійшла. А загалом, в Ужгородському районі розібрали усі колії європейського зразка, за винятком станції Чоп. Заразом залізничники закрили і станцію "Ужгород-3". Про доцільність такої реформи колійники не знають – кажуть, що то не їх справа. Натомість їх пряма робота – доглядати за тими коліями, на яких поїзди ще їздять. І тут же змінюють тему розмови.

Андрій, один із колійників, запрошує у приміщення, яке нагадує сарай. На підлозі – залишки будівельного сміття. "Знаєш що тут?.. – запитує і сам же відповідає. – За документами, це наша роздягальня і душова. Як бачиш, тут нема ні де помитися, ні де переодягтися. У нас навіть води немає, мусимо "зичити" її у колег із іншого відділку". Чоловік риторично додає – "Нам умов для роботи нормальних немає, а ти хочеш, щоб вони були у вагонах. У нас у бригаді 9 чоловік, а треба як мінімум 30. Але на роботу новачків не приймають – криза, нема чим їм платити".

"От зараз готуємо костилі (це – так званий гвіздок, яким колія кріпиться до дерев’яної шпали – Авт.), щоб замінити їх на одній ділянці, – ділиться буднями своєї роботи інший колійник Руслан. – От на станції Воловець цій запчастині уже встигли покласти пам’ятник як такій, що відійшла у минуле. Адже костиль призначений лише для дерев’яних шпал, які тепер уже не ставлять. Але, як бачите, тут таких шпал ще багато, так що костиль списувати в історію ще зарано. Модернізувати дорогу у нас не виходить, не те що вагони. Добре, що хоч зарплату нам вчасно виплачують".

Ось про такі справи пасажирів і працівників "Укрзалізниці" у Закарпатті нам вдалося дізнатися, присвятивши один день катанню електричками та прогулянками пероном залізничного вокзалу і станції "Ужгород-2". Звичайно, це далеко не всі проблеми, що стосуються залізничного транспорту нашої країни. У людей скарг багато. Проте більшість з них сходиться в одній думці – вирішити їх зможе нормальне керівництво. Або, як це називають по-сучасному – ефективний менеджмент. На нього в "Укрзалізниці" давно вже чекають – як пасажири, так і працівники.

Теги: Ужгород, Чоп, залізниця, електрички, поїзд, сміття, графік

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати