Василь Русин: "Незалежно від того, з ким ти прийшов у владу, працювати треба для блага всього народу"

МЕДДОВІДКА "НЕДІЛІ"
Народився 26 вересня 1949 року. Закінчив Ужгородський державний університет за спеціальністю "лікувальна справа". Трудову діяльність розпочав у м.Тайшет Іркутської області. У 1980 році закінчив аспірантуру і захистив кандидатську дисертацію в інституті серцево-судинної хірургії ім. Бакулєва в Москві. У 1989 році захистив докторську дисертацію. У 1992 році присвоєно звання професора. Після повернення на Закарпаття працював завідувачем хірургічного відділу у Рахівській ЦРЛ, обласній клінічній лікарні. З 1987 року - на кафедрі госпітальної хірургії УжНУ. У 1996 році обраний за конкурсом завідувачем кафедри, у 2000 році - деканом медичного факультету. У 2005 р. - ректор Ужгородського національного університету. Лауреат Державної премії в галузі науки і техніки, заслужений лікар України, член-кореспондент Академії інженерних наук України, академік. Професор Василь Русин член Президії хірургів України, депутат Закарпатської обласної ради, голова постійної комісії облради з питань охорони здоров'я, завкафедрою хірургічних хвороб медичного факультету УжНУ.

Василь Русин: "Незалежно від того, з ким ти прийшов у владу, працювати треба для блага всього народу"

Ім’я професора Василя Русина вже давно стало для багатьох синонімом професіоналізму і людяності. Про його організаторські здібності та надзвичайну працьовитість колеги розповідають неймовірні речі, а пацієнти, котрим він врятував життя, буквально боготворять його. Лікар від Бога - саме ці слова найчастіше доводиться чути про нього. Але, окрім свого головного життєвого покликання – лікувати людей, Василь Іванович ще чималу частину свого часу присвячує науці та громадській діяльності. Окрім численних титулів: доктор медичних наук, академік, професор, заслужений лікар України, президент асоціації хірургів Закарпаття, - він ще й відомий громадський діяч, викладач і науковець.

 

– Є життєві принципи, яких ви чітко дотримуєтеся?

 

– Ще мій батько казав: нікому нічого не обіцяй, а якщо вже пообіцяв – помри, а дотримайся свого слова. Він пройшов сувору школу життя. У родині був 18-ю дитиною. У 3 роки померла мама, а у 5 – батько. Жив у приймах у старших братів та сестер. Йому не дісталося нічого від батьківського господарства у с. Голубиному, що на Свалявщині. Однак це не завадило йому здобути три освіти. Він володів багатьма мовами. Ходив на навчання до Мукачева у гімназію 15 км туди і назад.

 

– Батько був для вас беззастережним авторитетом. Що найбільше затямилось з його науки?

 

– Він навчив мене рибалити, прищепив бережливе ставлення до природи. Ми посадили разом багато дерев. Побутує думка, що потрібно посадити хоча б одне дерево, я ж посадив понад тисячу. Виховав трьох синів – Андрія, Івана та Василя. Переконаний, що діти повинні виховуватись в сім’ї біля дідів. Така система навчання та виховання – окремий осередок держави. Дід і бабуся повинні брати участь у вихованні онуків, оскільки більше мають на це і часу, і життєвого досвіду. Син повинен вміти тримати і молоток, і сокиру, і біля машини допомагати, і в електриці розбиратися. Цього можна навчитися трьома способами: показати, наказати і особистим прикладом. А зараз багатьом дітям не вистачає саме цього особистого прикладу. На жаль, ми дещо втратили у вихованні за роки незалежності…

 

– Чому по закінченні медфаку не залишились в місті?

 

– По закінченні навчання єдине місце хірурга було – у Тайшет. Залишитись в Ужгороді не було можливості. Цікаво, згодом дев’ять чоловік таки отримали місце хірурга в Ужгороді. І тоді все не було так гаразд, як нині здається на перший погляд…

Коли я попросився до Сибіру, ніхто не вірив, що я туди поїду. Адже на той час в мене вже було двоє маленьких дітей. Проте я відпрацював інтернатуру в Іркутську і після того вже вступив у Москві в аспірантуру.

 

– Коли ви працювали у Тайшеті, то доводилось, напевно, не тільки займатися класичною хірургією…

 

– Був і нейрохірургом, і окулістом, і травматологом-ортопедом і т.д. Доводилось вчити те, чого не знав, і це не вважалось ганебним. Навіть лікаря-анастезіолога не було. Тільки медсестра, яка читала певний розділ - що за чим робити у якій послідовності.

 

– І через 15 років у рідний край…

 

– Якщо ти не любиш батьківську хату, землю, де ти народився – ти не зможеш любити і державу.

 

– Це була ностальгія?

 

– Ні. Не так вже й погано мені жилося у Москві. Скоріше зіграли вирішальну роль сімейні традиції, які і повернули мене на батьківщину.

 

– Ваші сини пішли батьківськими стопами?

 

– Андрій і Василь – медики. І теж хірурги. Іван – банкір.

 

– На адміністративній роботі, будучи ректором УжНУ, ви продовжували оперувати? Як встигали? Це ж колосальне навантаження!

 

– Це воно просто так бачиться на перший погляд. Пригадую перші три місяці роботи в інституті серцево-судинної хірургії у Москві. О 8-й ранку заходиш до операційної і виходиш о 9-й вечора. Тоді йшов період освоєння великих оперативних втручань при розшаровуючих аневризмах. Анатолій Андрійович Покровський – кращий судинний хірург Європи саме в той час освоював ці операції. І бригада, якщо вона була помита на розшаровуючу аневризму, стояла в середньому 12 годин, не відходячи від операційного столу. Я засинав у метро, коли їхав додому на Сокіл. На кінцевій зупинці мене будили міліціонери і казали: "Ви що, п’яні?" Відповідав, що тверезий, вони відпускали мене і я їхав у зворотному напрямку до Сокола… Думав, що ніколи не витримаю це… Минуло три місяці і з’явилося більше вільного часу й на читання, і на інші справи. Вже можна було і писати, і працювати, але спати доводилось менше. А будучи деканом чи ректором, можна абсолютно вільно працювати, зважаючи на те, як ти вільно розподіляєш час. Взяти до прикладу заступників нинішнього міністра охорони здоров’я. Вони блискучі кардіохірурги, зранку починають оперувати. До 9 вже все закінчують і на роботі – в міністерстві.

 

– Хірургія вважається чи не найстресовішою спеціальністю. Побутує думка, що через величезне нервове навантаження хірурги довго не живуть.

 

– Так воно і є. Найменше серед усіх професій живуть хірурги. Але в той же час, історія знає декілька особистостей, які прожили далеко за 80 років. Так, наприклад, академік Петровський, екс-міністр охорони здоров’я СРСР, дожив до 85 років.

 

– Яким чином знімаєте нервову напругу після операцій?

 

– Змінюю діяльність або спілкуюсь з природою.

 

– Найскладніший випадок у вашій практиці.

 

– Такого немає. Кожен випадок по-своєму особливий. Немає схожих. Організм людський індивідуальний.

 

– Ви пам’ятаєте усіх своїх пацієнтів?

 

– Неможливо всіх пам’ятати. На жаль, людина пам’ятає тільки погане. А ті, що залишились живими, і все пройшло гладко – забувається і з часом стирається з пам’яті.

 

– Наскільки справедливий вираз: у кожного хірурга є своє маленьке кладовище?

 

– Є речі, через які доводиться проходити. Чим складніші оперативні втручання, тим це кладовище може бути більшим. Але ж вони й оберігають інших і молодих лікарів, яких вчиш не йти таким шляхом. З кожною смертю частка хірурга помирає разом з пацієнтом. Чим більш досвідчений хірург, тим більше в нього терапевтичний нахил. Тільки у разі неможливості вилікування пацієнта будь-яким іншим шляхом приймається рішення про хірургічне втручання. В таких випадках і сам Господь Бог на боці хірурга і пацієнт залишається жити.

 

– Скільки ж тоді триває ваш робочий день?

 

– Такого поняття немає. Постійно в роботі. Деколи буває, що у сні продовжую оперувати. Комусь сняться кольорові сни, а нам, хірургам, – операції.

 

– Ваші друзі. Це колеги по роботі?

 

– З друзями дуже складно. Дружба – це як волосинка: один маленький вузлик легко створити і дуже легко його розірвати. Потрібно бути настільки компромісним, вибачати помилки, похибки. Дружба – це складна і не зовсім зрозуміла річ. Я знаю одне – зближують людей спільні справи. В медицині є група людей, з якими я працюю, мені легко й спокійно з ними. Є такий напрям відпочинку, як рибалка чи полювання. Це коло, яке сформовано вже десятки років. Воно завжди відкрите, але чомусь ми не дуже розширились. Якщо нова людина не лягає повністю під загальні принципи нашого колективу, то вона просто не витримує і відчуває себе некомфортно…

 

– Ви жорстка людина?

 

– Ні, просто дуже прямолінійна і за рахунок цього не є комфортним для оточуючих. Це багато шкодить у житті. Я багато працюю і вимагаю багато працювати від інших, я порядний і вимагаю абсолютної порядності від усіх. Я вимогливо ставлюсь до себе і вимагаю від інших того ж… Якщо цього немає – то немає про що говорити…

 

– Є речі, які ви не можете вибачити?

 

– Це з категорії суто моральних засад – підлість, непорядність, злостивість. Всі 10 принципів, які закладені практично в кожній релігії. Якщо людина себе негарно "проявила", то просто припиняю стосунки відразу і більше вона мене не цікавить.

 

– Політика свого часу пропустила вас через свої жорна… Щось змінилось у вашому ставленні до тих людей, які робили гучномовні звинувачувальні заяви?

 

– Я вважаю, що показав свою порядність. Не плазував ні перед ким і свої основні принципи, яких я дотримуюсь, – не зрадив. Для себе ж виніс одне повчання: хто б що б не говорив, але бути на керівній посаді під час виборів і залишатись незалежним у відношенні до місцевої адміністрації – нереально і неможливо. Потрібно або переступати через себе і робити те, що від тебе вимагають, або не робити нічого і йти відразу. І кожна людина стоїть перед таким вибором.

 

– Зараз ви відчуваєте себе вільною людиною?

 

– Коли радієш сонцю, ранішній росі, то вільний у ту мить… Фактично ж не може людина бути вільною, живучи в суспільстві. Що означає бути "вільним"? Ми мусимо жити в суспільстві, яке є, і дотримуватись моральних засад, які панують на сьогодні. Від смерті ми не вільні – народились з тим, щоб потім померти. Від хвороб теж не вільні і т.д. і т.п. Людина може бути вільною тільки в межах певного кола.

 

– Ви очолюєте комітет з питань охорони здоров’я в облраді. Як часто дослуховуються до вашої думки депутати?

 

– Я абсолютно задоволений роботою нашого комітету і ставленням усієї облради до питань медицини. Зерна демократії добрі, коли вони покладені на підґрунтя свідомості. Ми в обласній раді ніколи не дивились на те, що депутат є "нашоукраїнцем", "БЮТівцем", "регіоналом" чи "соціал-демократом". Це не має принципового значення тому, що незалежно від того, з ким ти прийшов у владу, ти повинен робити правильні кроки не тільки для блага якоїсь певної партії, а в першу чергу для блага всього закарпатського народу. Наші депутати нормальні люди і розуміють, що всі смертні і всі можуть хворіти. Ми завжди знаходили повне порозуміння з усіх питань.

 

– Ваше ставлення до повернення у вибори місцевих та обласних рад мажоритарної системи.

 

– Місцеві вибори усіх рівнів я робив би тільки за мажоритарною системою. Виборці повинні знати кожну людину, яка претендує на те або інше місце. Будь-яка партія – це бюрократична машина. Фактично нині партій, до яких люди йдуть за ідеєю та духом, в країні не існує. Є купа ідейно спрямованих багатих людей, які дбають про якісь меркантильні інтереси. Вони бачать, що ця партія здатна перемогти, і вони хочуть утриматися на хвилі цієї перемоги, мати ласий шматок для подальшого існування на найближчі п’ять років.

 

– Будівництво нового хірургічного корпусу – це ваше дитя...

 

– Так, ми давно мріяли про нього. Обласна лікарня нормального хірургічного корпусу ніколи не мала. Сьогодні в лікарні 650 ліжок хірургічного профілю і де-факто – 12 операційних. І цього не вистачає катастрофічно. Адже є розподіл на чисту хірургію і гнійну хірургію.

 

Потоки пацієнтів повинні бути розділені. Не можна їх перемішувати в одній операційній. Саме життя підказує, що для того, щоб забезпечити відсоток неускладнених оперативних втручань, в хірургічній клініці розподіл повинен йти від самого початку до кінця.

 

Цього року плануємо вийти на штукатурні роботи в новому корпусі і почнемо наповнювати внутрішнє життя цієї будівлі. Хочеться, щоб все відповідало найсучаснішим технологіям. Так, наприклад, операційна з кахлями – це вчорашній день. Модерна, сучасна операційна монтується за іншими ознаками без кахлів, з 20 - 30-кратним обміном стерильного повітря і іншими речами.

 

Зараз важливо не допустити помилки, зробивши чимдешевше і швидше. Цим самим, приміром, ми перекриємо собі дорогу до трансплантації.

 

– За кордоном при університетах діють університетські клініки. Колись точились розмови щодо створення такої клініки при УжНУ.

 

– Для існування університетської клініки повинен бути медичний університет. У нас такого немає. Колись ми планували зібрати медицину, післядипломну освіту, фізичну реабілітацію, фармацію і бакалаврат і зробити на цій базі інститут зі своїм коштом, з своєю навчальною частиною, зі своїм бухгалтером. Тоді ця повністю самостійна структура, яка зароблятиме кошти, має право будувати університетську клініку, де в максимально комфортних і найкращих умовах лікуватимуться не тільки пацієнти держуніверситету або національного, але й жителі всього міста і найближчих районів та всієї області де їм буде надана висококваліфікована спеціалізована медична допомога.

 

– Люди стали зараз менше чи більше хворіти?

 

– Люди як хворіли, так і продовжують хворіти. Діагностика зараз йде семимильним кроками вперед, і ми стали виявляти більше захворювань, які раніше просто пропускали через недосконалість нашої апаратури. Є проблема в тому, що пацієнти почали звертатися по допомогу у запущених випадках, за рахунок цього зросла складність і патології. Так не має бути. Ми повинні б профілактувати, на ранніх стадіях виявляти захворювання й одразу ж починати лікування.

 

– Чи задоволені ви рівнем підготовки нинішніх студентів-медиків?

 

– Ні, не задоволений. Ми перейшли на Болонську систему. Це помилка. Не треба було цього робити, а якщо робити, то ґрунтовно підготуватися. А у нас наобіцяли людям, що вони зможуть працювати за фахом, оскільки дипломи будуть відповідати Болонській системі. Але ж це неправда! В жодній державі світу без дозволу асоціації та без складання спеціальних іспитів: мова, медицина, юриспруденція, фахові знання – жоден лікар до роботи допущений не буде.

 

Ми "стрибнули" в Болонську систему без робочих та загальних програм, тестів, без належної комп’ютеризації. Та й кількість студентів не відповідає моралі й етиці Болонської системи, де на одного викладача припадає 3-5 студентів. У нас студентів по 10-11. Кожен викладач повинен опитати кожного студента на кожному занятті або студент самостійно працює на комп’ютері і відповідає на поставлені питання. Ми забезпечені на 100% комп’ютерами? Ні. І так по багатьох показниках…

 

Система знань базується на такому постулаті: ми працюємо показом, наказом і особистим прикладом. Тут відсутній і особистий приклад, і показ, а одним наказом ми нічого не доб’ємося.

 

Ми розвалили систему освіти, яка була одна з найкращих у світі, і весь світ, включно американці, вчилися освіти у Радянського Союзу. Тепер це зруйновано…

 

– Окрім фахової літератури, що любите читати?

 

– Джека Лондона, Буніна, О’Генрі, Ремарка.

 

– Вам пропонували виїхати за кордон?

 

– Так. І не один раз. І дотепер точаться ці розмови. Але ніякого бажання у мене не було. Я людина іншого гарту, зі своїми принципами.

 

– Що хотілось зробити?

 

– На кафедрі, яку я очолюю, зараз є п’ять професорів, шість заслужених лікарів України і один лауреат Державної премії. Я б хотів, щоб було дев’ять професорів, дев’ять заслужених лікарів і хоча б ще два лауреати Державної премії.

 

– А для себе, для душі?

 

- Небагато – взаєморозуміння в колективі і порядного ставлення своїх учнів до себе.

Олена Уманців, "НЕДІЛЯ"
30 вересня 2009р.

Теги: Василь Русин, хірург, УжНУ, медицина

Коментарі

кмітливий 2014-03-03 / 14:24:16
А як Ви думаєте, у Закарпатті більш талановитих людей чим Русин та його лжекоманда немає? тільки один такий "талант" вродився? Піарщик настоящий у всі часи та при всіх владах. Люстрація йому та його поплічникам реальна потрібна. Невже вся медицина на Закарпатті за всі роки і надалі буде залежати від клану Русинів. Де не глянь усюди Русин та його поплічники. Хто покладе цьому кінець, і коли? Як це станеться тоді і будуть реальні позитивні зміни у медицині Закарпаття..

Українка 2012-04-01 / 21:14:51
Який Піар, шановний???
"Особиста позиція" , мене дратують такі люди, які просто йому заздрять...Багато людей , які не досягли такого успіху в житті просто напросто заздрять і ви всі його імя брудните... Хоча , у кожного нас є помилки , ніхто не може вважати себе кращим, тому що право осуджувати людей є тілький в єдиного Бога...а ВИ ШАНОВНИЙ, Я ДУМАЮ НЕ БОГ!

Українка 2012-04-01 / 21:11:05
сам ти хамелеон!!
Василь Іванович часто приїздить до нас у гості і вони разом із моїм татом, дідусем виходять на прогулянки . А вам шановний чим він займається нічого! Він своїми руками життя рятує, коли сам врятуєте хоч одне життя тоді і говоріть! Він заслуговує як мінімум поваги від всіх оточуюючих , він велика людина! І я його дуже ціную...

Закарпатець 2009-09-30 / 17:21:00
Піар, це все зрозуміло. А особиста позиція? Коли при владі Медвидчук - патрони підносить йому, колои Балога - йому, коли Різак - йому, знову Балога -йому. Хамелеон!

НОВИНИ: Соціо

14:23
У Барвінку під Ужгородом волонтери будували вольєри для безпритульних тварин
13:10
У мисливських угіддях Закарпаття триває облік чисельності диких тварин
01:53
Закарпатських реабілітологів навчатимуть на семінарі в Чехії
19:08
/ 13
Звільнено третього члена "лісової мафії" Мурги - директора ДП "Ужгородське ЛГ" Василя Кия (ДОКУМЕНТ)
16:39
/ 6
На Закарпаття приїде заступник міністра освіти і науки України
15:06
/ 2
Ігри ІІ туру Закарпатської ліги КВН пройдуть в Ужгороді 6 та 13 березня
14:56
На черговому засіданні виконкому в Ужгороді поговорять про тарифи на послуги з поховання та на платні медичні послуги у пологовому
12:06
Закарпатські пластуни провели 20-ий лижний табір "ФЕСТ"
16:58
/ 1
В автівці угорки, що перетинала кордон на Закарпатті, знайшли 225 пачок сигарет
16:46
/ 1
При в'їзді в Україну на Закарпатті у водія мікроавтобуса вилучили 180 л кокосового молока
16:32
Торік на ділянці Мукачівського прикордонного загону затримали 48 нелегалів і вилучили 33, 5 кг наркотиків
16:28
У Тячеві з вини нетверезого водія зіткнулися два ВАЗи
13:32
На Виноградівщині розпочалася операція "Первоцвіт -2020"
13:26
Ужгородський університет отримав у 2020 році збільшене на 21,9 млн грн фінансування
12:36
Зимовий карантин в Ужгороді жодним чином не позначиться на інтенсивності роботи учнів
10:38
/ 1
Як зміниться проєкт перспективного плану формування територій громад Закарпатської області
09:29
/ 1
В Ужгороді відбулося громадське вшанування пам'яті героїв Небесної Сотні
09:21
В Ужгороді презентували видання відомих дослідників
03:24
/ 1
Основні загрози для тварин Закарпаття становлять вірус африканської чуми свиней, високопатогенний грип птиці та сказ
02:14
У Барбові на Мукачівщині селяни протестували проти бездоріжжя
01:30
/ 8
Вслід за Мургою, попри незгоду Рахівської РДА, звільнено директора ДП "Великобичківське ЛМГ" Юрія Сойму (ДОКУМЕНТ)
18:18
/ 8
Завдяки громадськості влада Ужгорода звернулася до правоохоронців через зрізані у Боздоському парку дерева
18:11
/ 3
У Берегові готуються до 17-го Міжнародного фестивалю вина
18:07
Форум активних громадян проходить сьогодні в Ужгороді
17:44
В Ужгороді обговорили готовність медзакладів міста до чергового етапу медреформи
» Всі новини