І от щойно до читача прийшли письменник-фантаст Василь Горват з книгою повістей "Великий Похід" та Сергій Степа з химерною повістю "Велосипедний Оркестр". Обидва автори – майже ровесники, представники покоління вісімдесятників. Образно кажучи – вони з останнього вагона соцреалістичної доби в українській літературі, хоча з самим методом мають дуже умовний, скорше хронологічний ніж духовний зв’язок.
Сергій Степа як письменник заявив про себе наприкінці вісімдесятих. Він увійшов у літературу як до Храму Мистецтв: з надією і щиро. Його прихід був зауважений багатьма, зокрема й метрами українського красного письменства, яким є, безперечно, Валерій Шевчук. Оригінальність текстів полягала у надзвичайній простоті викладу, своєрідність стилю – у дивній лаконічності, можливо, спричиненій фахом автора (фізик).
Дві попередні книги – “Три повісті і Площа” (2005) та “Оповідання і Целми” (2006), що також побачили світ у видавництві "Ґражда", – засвідчили прихід в українську літературу непересічного прозаїка. Сергій Степа одразу ж набув достатньо широке коло шанувальників – читачів бувалих і вибагливих, що трапляється не так часто.
Кіль¬ка¬річ¬на пауза, безперечно, інтригувала, а читацьке очікування чергової книги, очевидно, пропорційно зобов’язувало автора в сенсі виваженості пропозиції. Сподіваємося, що Сергій Степа потрафив подолати поріг очікування і впевнить читача у невипадковості симпатій.
Варто зауважити, що нова книга С. Степи присвячена пам’яті Петра Скунця, а щоб заінтригувати читача, скажемо, що одним із персонажів повісті є Поет, в якому багато хто в силу характерних деталей захоче побачити Петра Миколайовича, але це – дві мимобіжні в одному химерному просторі.
Заслуговує доброго слова молодий художник Валентин Казаков, студент Закарпатського художнього інституту, який розробив дизайн серії, і як на деб’ютанта – зробив це професійно.