Ужгород: Приватизація БЮТу

Це був вибір ужгородців. Чіткий, зрозумілий і цілком співвідносний демократизмові тих процесів, що відбуваються нині у всій державі. Але це не був вибір самого Ратушняка.

У цьому контексті дозволимо собі процитувати „Закарпаття online” станом на 11 березня („Ужгород: всеНАРОДНЕ промивання мізків”): „сам Сергій Ратушняк добре розуміє, що його нове мерство не буде таким же феєричним, як перше. Але вибору він не має: інстинкт виживання гонить його на здобуття останніх владних вершин, що залишилися для нього реальними після всіх тих проявів особистої і політичної неадекватності, які звузили поле його політичних маневрів до низькорейтингового блоку Литвина і посади керівника Ужгорода. Саме собою це крісло не гарантує йому нічого, крім задоволення особистих амбіцій. Ратушнякові ж потрібна реальна влада. Яка, в його уяві, може бути тільки абсолютною. Він не здатний до маневрів і компромісів. А тому не зможе знайти спільну мову з майбутнім депутатським корпусом міста у випадку, якщо той буде представлений не його „приватними” політичними силами.”

Реалії поствиборчого Ужгорода підтвердили абсолютну логічність цього неромантичного сприйняття постаті нинішнього керівника обласного центру Закарпаття. Уже перші післявиборчі будні, ще не закріплені остаточно підбиттям протоколів по виборах депутатів Ужгородської міськради, засвідчили, що Ратушняк не може сприйняти демократичний вибір ужгородців як факт. А тому прагне будь-якою ціною видозмінити його на свою користь.

Перший крок у цьому напрямку робиться ще на рівні Ужгородської міської територіальної виборчої комісії. Нині Сергій Ратушняк, усіма правдами і неправдами, намагається протягнути до майбутнього складу міської ради своїх політичних сателітів у вигляді блоку Павла Чучки „Екологія та соціальний захист”, який, навіть за оприлюдненими лояльним до Ратушняка головою ужгородської ТВК Юрієм Келеменом попередніми результатами, застиг перед межею 3-відсоткового прохідного бар’єру.

Тривале неоприлюднення міським тервиборчкомом ОСТАТОЧНИХ підсумків голосування в міськраду є в цьому сенсі тривожним сигналом. Як для хисткої демократії, що її ужгородці виборювали разом з усією Україною, так і особисто для голови Ужгородської міської ТВК Юрія Келемена, котрий, граючи в чужі сумнівні політичні забави, ставить себе особисто на межу кримінальної відповідальності, а Ужгород, в разі можливого фальшування результатів виборів, перед перспективою проведення повторного голосування до міськради.

Питанням, чому Павло Чучка опинився в числі васалів Сергія Ратушняка, нині задається не один ужгородець. Тим більше, з числа тих його близьких друзів і знайомих, що підтримували Павла Павловича на його довгій дорозі по здобуттю вершин ужгородської влади. У цьому колі важко знайти людей, котрі могли б дати якесь більш-менш вмотивоване пояснення такій ситуації. Але, в будь-якому разі, факт залишається фактом: нині Павло Чучка разом з амбітним ужгородським „Че Геварою” і яйцеметальником Віктором Щадеєм обрали для себе новий варіант шляху в ужгородську владу – у фарватері політики Сергія Ратушняка.

Така політична неперебірливість уже зіграла з цими суб’єктами ужгородського політикуму злий жарт: з ужгородського електорату Павла Чучки в часі нинішніх виборів залишилося менше 3-х відсотків. Тобто, реально, за оприлюдненими раніше попередніми результатами блок Чучки-Щадея опинився за бортом ужгородської міськради. Але затягування Юрієм Келеменом публікації остаточних результатів волевиявлення ужгородців дає Ратушнякові певний шанс „виправити” ситуацію шляхом „коригування” протоколів частини дільничних комісій, і, переправивши своїх сателітів через межу 3-відсоткового бар’єру, обмежити представництво в ужгородській владі своїх опонентів, передусім з числа „Нашої України” та, опосередковано, БЮТу.

Підпорядкування ужгородського БЮТу приватним інтересам нового керівника Ужгорода логічно бачиться наступним кроком Ратушняка в напрямку приватизації ужгородської влади. Власне, дещо в цьому напрямку вже робиться: вчорашній скандал в закарпатському БЮТі, пов’язаний з виключенням вже після виборів з прохідної частини списку БЮТу до облради ряду послідовних бютівців, – перший тривожний сигнал у цьому плані. В приватних бесідах Сергій Ратушняк уже не приховує, що „народницький” бренд Литвина для нього – справа вчорашнього дня. І що він уже бачить себе в кріслі очільника обласного БЮТу. Про те, що такі плани вибудовувалися вже раніше, свідчить і настирливе тусування Ратушняка біля Юлії Тимошенко під час її передвиборчих відвідин Ужгорода, і не менш показове тиражування відповідних фото у приватних ратушнякових ЗМІ.

Те, що Ратушняк робить послідовні кроки по приватизації закарпатської (і, безумовно, ужгородської) організації БЮТ, вже не викликає сумнівів у тих, хто хоч трохи розбирається в політиці. Наскільки такі його наміри співпадають з інтересами самих закарпатських бютівців, покаже, очевидно, вже ближче майбутнє. Незадовго до виборів вони вже стикнулися з першим етапом приватизації свого партійного бренду, чистоту якого (а значить, і нинішню успішність) відстоювали протягом довгих років перебування в опозиції до тодішньої влади. І не зуміли відстояти, коли після приїзду в область „необютівця” Бродського обласний штаб БЮТу очолили люди, які ще вчора до БЮТу жодного відношення не мали – Олександр Каменяш і Андрій Сербайло.

Після першого етапу, закономірно, слідує етап другий. А тому Сергій Ратушняк з червоним бютівським сердечком на грудях – картина аж ніяк не фантастична. Він уже побував у шістьох провладних партіях.

То чому не може бути у сьомій?..

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати