"У Нижнє Селище я приїхала 20-річною дівчиною... "
Марту Юріївну ми застали у святковому настрої: вчителька якраз повернулася із вручення її вихованцям нагород за перемоги на районних та обласних олімпіадах. Успіх своїх учнів вона сприймає як власну маленьку перемогу. Кожен із них — частина її великої "сім’ї"…
— У Нижнє Селище я приїхала 20-річною дівчиною після Мукачівського педагогічного училища, — пригадує Марта Пацкан.— З того часу тут працюю вже 39-ий рік. Спочатку обурювалася, як це мене, відмінницю й активістку, могли направити в якесь село. Але потім таки змирилася і, як пізніше виявилося, не прогадала. У Нижньому Селищі мене зустрів чудовий колектив. Проте роботи тут було більше, ніж у звичайних сільських школах. Спершу доводилося давати уроки одночасно всім чотирьом першим класам. А серед тодішніх відмінників були учні, котрі писали число 495 як 400905…
Уже на другий місяць роботи з учнями початкових класів до Марти Юріївни завітав інспектор з райвно. Перевірка тривала два тижні. Але молода вчителька не лише вистояла, але й дещо здивувала перевіряючого рівнем знань своїх меншокласників. Останній навіть запропонував Марті Пацкан допомогу у вступі на фізико-математичний факультет УжДУ. Тоді, на прохання директора, вчителька відмовилася, бо у школі й так було аж сім математиків. Натомість успішно вступила на філфак цього ж вишу, аби замінити молодого вчителя-філолога з Нижньоселиської школи, котрого забрали в армію.
„Українськ освіта ще у пошуках оптимальної системи”
— За час моєї педагогічної роботи в Україні вже чотири рази змінювалася система середньої освіти, — розповідає Марта Юріївна. — Спочатку було три початкові класи, потім чотири, потім одинадцять класів замість десяти, а зараз — взагалі дванадцять. Це показує, що наша освіта перебуває у пошуках оптимальної системи. І це позитивно, адже кожна новація має свої переваги. Та й потрібно йти у ногу з часом і цивілізованими країнами…
Педагог із багаторічним стажем відзначила погіршення поведінки учнів та їхнього ставлення до вчителів, школи та освіти загалом. Учителька каже, що у 70-их роках минулого століття у школі майже на всіх її уроках муху було чути. Дітлахи реагували на слова вчителів, червоніли після критики. А після трьох зауважень учневі могли заборонити приходити у школу без батьків. Останні ж, у свою чергу, приділяли більше уваги вихованню дітей. За цим добре стежили не лише вчителі, але й районне та обласне управління освіти та правоохоронні органи.
"Найграмотнішими учні були у 80-х…"
— Зараз же вчитель не має такого впливу на учня, — констатує Марта Пацкан. — Та й учні бувають різні: іноді можуть і пригрозити батьками або судом за так звану образу їхньої честі і гідності. А оскільки майже всі школи не лише Хустщини, але й області частково фінансуються батьківськими колективами, нам доводиться обережно ставитися до учнів. А без вимогливості й дисципліни вчити дітей не так уже й легко. А ще мене особисто турбує, що з кожним роком у школах згасає увага до предмета "Українська мова". Йдеться про зменшення уроків мови та спеціалістів-мовників. От у нашій школі, наприклад, сім учителів іноземної мови і лише чотири — української…
На думку Марти Юріївни, найграмотнішими учні на Хустщині та Закарпатті були у 80-их роках.
— У цей період діти більше читали і менше уваги приділяли комп’ютерним іграм та переглядам бойовиків. Натомість на повну потужність працювали різноманітні спортивні секції та гуртки з астрономії, аеромоделювання, образотворчого мистецтва… Зараз від них майже в жодній школі Хустського району не лишилося і сліду. Тому й відбувається спад результативності освіти. Особливо у міських школах, хоча там діти мають більше часу на заняття.
Вихід із такої ситуації Марта Пацкан бачить у пропаганді серед школярів сучасних українських авторів: Юрія Андруховича, Оксани Забужко, Любко Дереша та зміну подачі програмного матеріалу. На її думку, з учнями потрібно бути нарівні, аби вони змогли довіритися вчителеві. Хоча це, вважає вчителька, під силу не кожному педагогу.
Попри все, Марта Юріївна переконана, що найгірші часи української середньої освіти вже позаду, і їй, як і її колегам більше не доведеться отримувати місячну зарплату у вигляді мішка цукру, як у період 1994-1998 років…
Павло Білецький
02 вересня 2009р.
Теги: освіта, День знань, учитель, Нижнє Селище, педагог