– Адріане, у першому турі ви діяли проти футбольної команди з краю, в якому ви народилися…
– Так, щоправда, я знайомий з дуже малою кількістю футболістів "Закарпаття". Та все одно було приємно поспілкуватися з хлопцями після гри. Щодо самого аналізу матчу, то я вважаю, що ми перемогли закономірно.Погоджуюся, що у першому таймі обидві команди діяли мляво. Зате у другій половині ми були значно свіжішими та активнішими. Один із моментів ми використали і здобули перемогу.
– Ви задоволені дебютом в "Іллічівці"?
– Так, радий, що моя команда виграла. Я дістав насолоду від матчу. Ну а оцінку моєї гри нехай дають тренери "Іллічівця" та інші експерти.
– Ви пам’ятаєте, коли перед тим востаннє діяли у вищій лізі з першої і до останньої хвилини?
– Ні, не пам’ятаю. Думаю, ще під час виступу у "Ворсклі". Мабуть, понад півтора року тому.
– Чи можна стверджувати, що зараз починається нова сторінка у футбольній біографії Адріана Пуканича?
– Я проаналізував причини того, що втратив ігрову практику, зробив правильні висновки. Іще дуже засумував за футболом, тож тепер хочу знову бути гравцем основного складу. Дуже задоволений, що потрапив до "Іллічівця".
– Ваша сім’я переїхала до Маріуполя?
– Наразі моя сім’я – це я і дружина. Вона зосталася в Донецьку. Ми вирішили не переселятися. Все-таки від Донецька до Маріуполя лише 100 кілометрів. Годинка часу – і я на місці.
– Любите швидкісну їзду?
– Ні, я не люблю гасати із шаленою швидкістю. Це не для мене. Так само, як і Костянтин Ярошенко. Він теж катається від Донецька до Маріуполя. Звісно, щодня ми не можемо їздити додому, але десь один раз на три дні навідуємося до Донецька. Стараємося почергово кататися: один раз за кермом своєї машини сидить Ярошенко, а наступного разу я везу його у своїй машині. Такий ритм життя нас влаштовує.
– Чи відігравало якусь роль близька відстань Маріуполя до Донецька при виборі нової команди?
– Ні, скажу чесно: "Іллічівець" був єдиним клубом, який в літнє міжсезоння був зацікавлений моїми послугами. А що я мав статус вільного агента, то ми змогли безпроблемно домовитися. Радий, що мене прийняли у колективі, і тепер я хочу віддячити за таку довіру добротною грою.