Але одночасно це ж має переконати виборців, які наразі залишаються головним джерелом влади, що голосувати за старі політичні сили не просто недоречно, а й небезпечно для держави. Бо насправді за цією демагогічною грою приховується не лише змагання марнославства, а й доволі серйозна загроза суверенітету. Хоча багато хто через власний еґоцентризм і не схильний це бачити.
Поки що Партія регіонів і далі блокує трибуну парламенту. Офіційна причина – принципова вимога підняти мінімальні зарплати й пенсії, а без цього вони працювати не можуть. Хоча самі створили робочу групу на пошук джерел фінансування, однак М. Азаров у понеділок на неї не з’явився, з чого стає зрозуміло, що блокування триватиме й "мінімалка" є не причиною, а приводом. Паралельно з цим Микола Янович не шкодує часу розповідати про свої напрацювання з екранів телебачення, а В. Янукович акцентує на кредитах МВФ, які нібито й мають стати головним джерелом покриття соціальних виплат. Отже, піарівська передвиборча складова цих дій більш ніж очевидна, і нічого спільного з реальною економічною практикою вони не мають. Бо і М. Азаров, і В. Янукович чудово розуміють, що таке використання зазначених кредитів прямо суперечить усім принципам МВФ і миттєво призведе до припинення співпраці. Але в цьому є також своєрідна вигода Партії регіонів, бо міжнародна ізоляція України автоматично підсилює її залежність від Росії, що електорально й політично зміцнює позиції В. Януковича.
Крім того, фінансово-політичний тиск на уряд ускладнює й без того непросте завдання щомісячних розрахунків за газ. Тут прихована друга, більш єзуїтська причина блокування. Бо заборгованість миттєво поставить у становище банкрута "Нафтогаз України", таким чином перетворюючи його на ласий шматок для приватизації. Знову ж таки найвірогіднішими новими господарями в такому випадку стануть північні сусіди разом із деякими вітчизняними олігархами, що є прямим шляхом до васальної залежності держави в цілому.
І, нарешті, третя причина блокування стала зрозумілою після заяви О. Єфремова про те, що регіонали вже зібрали 150 підписів, потрібних для проведення позачергової сесії парламенту. Оскільки на цій сесії вони вже не можуть порушувати питання про недовіру уряду, то розраховують це зробити за кілька тижнів на новій, таким чином ще більше послаблюючи свого головного конкурента на президентських виборах. У цьому випадку їх зовсім не цікавить, що знекровлення уряду – це не лише удар по Ю. Тимошенко персонально, а й прямий шлях до дезінтеграції України з усіма відповідними наслідками. Однак передвиборчий період – це саме той час, коли у політиків, як і в самців під час гону, задіяні лише інстинкти.
З іншого боку, слід наголосити, що у своєму популістсько- передвиборчому запалі Ю. Тимошенко та БЮТ нічим не ліпші за регіоналів. Тут не лише історія, коли так само перед виборами відправлявся у відставку уряд Ю. Єханурова та лунали нічим не підкріплені обіцянки запровадження професійної армії, повернення заощаджень, збільшення тієї ж "мінімалки" тощо. Проте й нинішні дії Ю. Тимошенко стосовно відповідальності перед майбутнім такі самі, як і в опонентів. Бо не хто інший як вона сама витісняла з уряду найбільш непоступливих і принципових міністрів. Бо саме Кабмін провокує до згадуваного популізму опозицію, звітуючи про перевищення виконання бюджету і в той же час не вносячи жодних пропозицій до його зміни, хоча мав зробити це ще в квітні. Одночасно уряд організовує масштабну акцію – форум сільських голів, прозоро натякаючи їм, що буде фінансувати місцеві громади в ручному режимі, й таким чином змушуючи всіх охочих вишикуватися в чергу, де основним капіталом, що купуватиметься, є лояльність та електоральний урожай для "благодійниці". Разом із цим прем’єрка знову ж оголошує про відновлення виплат утрачених заощаджень, ніби це чимось краще заневиправдане підвищення "мінімалки". Тобто, по суті, найцікавіше в цій історії, що регіонали б’ють по Ю. Тимошенко зброєю, яку вона сама ж відточила, і таке в історії трапляється не раз. А після недавньої спроби союзу між БЮТом та регіоналами їх колотнеча взагалі виглядає кумедно. Проте чи вистачить почуття гумору у виборців, щоб побачити все блазенство ситуації, залишається під питанням. І головне, чи знайдеться гідна зміна, яка справді зможе відправити політичних банкрутів на відпочинок?