Свято наче й радісне, але на обличчях то одного, то іншого випускника пробігала тінь смутку. Що не кажіть, а це - черговий етап прощання зі школою, як і останній дзвоник та випускний бал. Безтурботне дитинство залишається позаду, і ті, хто колись так поспішав стати дорослим, зараз усвідомлюють, що золота пора повної захищеності залишилася позаду. І нехай попереду - нові обрії та можливості, все одно шкода прощатися зі звичним ритмом життя, однокласниками, вчителями…
Утім, коли розпочалася урочиста церемонія, все це відійшло на задній план. Випускників привітав начальник управління освіти Ужгорода Володимир Огар, побажавши їм високого й далекого польоту, а міський голова Сергій Ратушняк у своєму вітальному слові, вочевидь, щоб підтримати тих, хто медалей не отримав, зауважив: у житті досягають успіху не тільки ті, хто краще знає, а й ті, хто вміє пристосовуватися до обставин. А після того, як начальник відділу шкіл та дошкільних закладів Світлана Фесенко зачитала відповідний наказ, розпочалося власне нагородження. Медалі вручали мер та його заступник із гуманітарних питань Федір Апшай. Найбільше срібних і золотих медалістів виявилося серед випускників лінгвістичної гімназії ім. Т.Г. Шевченка, а загалом по місту цього- річ їх набралося 102. Як розповів нам пізніше Володимир Огар, 35 потенційних отримувачів нагород відсіялися, не підтвердивши високий рівень знань під час ЗНО. Але нічого особливого в цьому нема, такі випадки є в кожному місті й районі.
Коли всі медалі знайшли своїх власників, на випускників чекав сюрприз: їх прийшли привітати малюки з дитсадків. Вони розчулили всіх своїм чепурним виглядом та певною розгубленістю (не дивно - опинилися перед такою кількістю чужих тьоть і дядь) і вручили вже майже екс-школярам символічні маленькі дзвіночки на пам’ять про “альма-матер”. А завершилося свято вальсом під звуки класичного і па-м’ятного багатьом поколінням ви-пускників “Когда уйдем со школь-ного двора…” , тільки українською мовою.
Тепер формально недавніх 11-класників до рідних навчальних закладів прив’язують уже хіба що випускні бали та отримання додатків до атестатів. Але пам’ять про шкільні роки назавжди залишиться в їхніх серцях, і дай Бог, щоб багаж знань, закладених тут, дав їм можливість успішно і щасливо крокувати життям.