Василь ЗУБАЧ – ім’я у нашому краї не нове. Один з найсамобутніших журналістів, оригінал, яких мало... Наприклад, щодня бігає з нового району на Ужгородський кар’єр, аби скупатися у будь-яку пору року за будь-якої погоди. Володіє грецькою мовою. Хобі - кікбоксінг, дзюдо, література.
Сам про себе говорить ще оригінальніше: “Я, Зубач Василь Васильович, народився, жив і живу на Землі. Виховувався в монастирях, які побудував сам для себе. Віросповідання конкретне: вірити Богу “в натурі, а не на понтах”. Життєвий шлях: якими б дорогами не йшов, дороги від цього щасливі. Професія: давати щастя дорогам. За національністю – воїн”.
Отож Василь прийшов до читача зі своїм першим романом “Котигорошкові світанки”. Раніше виходила поетична збірка “Плин”, гумористичні оповідання, документальні повісті. Я довго роздумував, гортаючи в руках нову, 150-сторінкову книжку колеги: купувати чи ні? Важке, як граніт слово “роман” відлякувало, як і хронічний брак часу, але цікавість до автора перемогла. Ну, що там утнув Василь цього разу?
І не пошкодував, провівши кілька вечорів в товаристві “Котигорошкових світанків”. Побачив Василя зовсім іншим. Побачив не воїна, а романтика.
Хоча сам Зубач жорстко називає свою книжку “Короткий посібник для українських лохів”, маючи на увазі в першу чергу головного героя, себто себе. Бо перед нами майже автобіографічна проза, чесна і смілива. Тепер без цієї книжки годі зрозуміти ужгородського дивака.
Почав Василь писати роман ще 1978 року, після першого курсу філологічного факультету УжНУ. Коли дитинство ще жило і дихало в ньому світанками. Записував у конторську книжку, “аби не пропало”. Перша частина роману -- щира, лірична розповідь про нелегке дитинство напівсироти. Драматизм сімейних стосунків є тим нервом, який тримає читача в напрузі.
Натомість друга частина, де йдеться вже про часи недавні, вийшла більш журналістською, ніж літературною, що послабило загальне враження. Оповідь ведеться у формі авторського щоденника. Перед нами будні переломних часів – “перестройка”, “незалежність” -- з усіма їхніми атрибутами, характерами, звичаями.
Ліризм зникає. На противагу йому приходить жорсткий прагматизм як спосіб виживання. Друга частина цікава своїми деталями, які ми потрохи вже забуваємо: базари, рекет, дефіцит, метання в пошуках хліба. І зміна (чи деформація?) головного героя – “українського лоха”, який не стоїть, опустивши руки, а намагається “вигребти”. Чи вдається йому це?
Василь закінчує роман трьома крапками. Вижив чи ні після інциденту головний герой, до болі схожий на автора? Що сховалося в темряві ночі?
Сам Зубач називує другу частину роману так: це стисла епопея перехідного періоду від усміхненого українського лоха до українця усвідомленого. Від довгого биття по голові у нього з’являються проблиски розуму.
“І допомогло йому це?”, -- іронічно запитую, маючи на увазі фінал роману. “Так, -- посміхається Василь, -- адже смерть лоха – насправді його реінкарнація в людину сучасну. Але це тема наступної книжки”.
-- І що там буде?
-- Там буде розповідь про чоловіка, який осмислює не тільки свою містечкову Україну, а світ, як такий. З абсолютно новими підходами до освіти, сім’ї, сексу і найрізноманітніших відносин між людьми. Цей твір буде присвячений торжеству людини, яка не загниває в комфорті окремих партій, релігій, творчих чи сексуальних тусовок.
Отож – далі буде. Про свої плани Василь не любить розповідати. Каже, що написав багато, але видав мало. Має кілька невиданих збірок оповідань, фантастичний роман. Але не квапиться їх оприлюднювати.
“Я повинен відчути внутрішню готовність. Краще почекати ще десять років”, -- дивує він своєю неперевершеною філософією.
17-річний Богдан Зубач, який сидів поруч з нами, висловив і свою думку про “Котигорошкові світанки”: “Я побачив тата зовсім інакшим: відчув його щиру і вразливу натуру. А так, у повсякденному житті, він захищає себе різними масками”.
Що ж, у цьому житті справді треба бути воїном, якщо не хочеш стати лохом. Сподіваємося, що реінкарнація українців таки відбудеться. І не десь і колись, а тут і зараз.
На ФОТО автора: Василь та Богдан ЗУБАЧІ: реінкарнація пройшла успішно.
Олександр ГАВРОШ, “Старий Замок-Паланок”
05 грудня 2006р.
Теги: