Василь Макар із закарпатської Колочави утримує близько 300 папуг і 150 голубів

Нині в колочавця десятки папуг мають свої імена, на які відзиваються: приміром, Машка (одна з улюблениць, по суті, цілком ручна: особливо любить їсти з рук господаря), Дашка, Анна, Галя, Олена, Марійка, а також Василь, Петро, Іван, Славик, Максим і т. д. Якщо папуг тримати по одному, наголошує співрозмовник, то набагато легше навчити їх розмовляти, точніше повторювати якісь слова, реагувати на певний свист. Щоправда, у кожного виду свої здібності: одні схоплюють науку, мовити б, на льоту, другі – сприймають її повільніше, а треті вимагають величезного терпіння і достатньо вільного часу.

Розглядаю десь 30 папуг різних розмірів і ніби казкового оперення, які поважно розсілися на всю довжину великого вольєра. Загалом їх близько 300, просто інші, уточнює Василь Макар, поховалися в іншу, темну половину вольєра, всередину. Прислухаюся й чую, як вони там жваво тріпочуть крильми. Папуг – 35 видів, наприклад, хвилясті, карели, рожеві, барабанти, гірські, червонокрилі, нерозлучники, які живуть від 20 до 40 років. Збиралася, урізноманітнювалася колекція з усіх куточків України, Росії, Угорщини, Чехії, Польщі. Здається, що лише в кількох таких дивних, смішних, хвостатих, із товстим дзьобом, але з розумним поглядом птахах перехрестилася вся гама кольорів, причім так яскраво, так химерно й оригінально, що стоїш від захвату як укопаний.

Головна проблема – це корм для папуг (просо, овес, пшениця, кукурудза, ячмінь), що примушує швидко худнути гаманець папугаря. Тому той вимушений і продавати своїх вихованців. Мінімальна ціна – 70 гривень, максимальна – 2000. За одного, ясна річ. Варіант-максимум трапляється рідко, адже й папуга повинен бути ідеальним, рідкісного виду, без жодної, мовити б, подряпини, та й покупець заможним. "Повірте, це й бізнесом тут, у горах, тяжко назвати, бо завжди маю більше видатків, ніж прибутків. Але ж хобі дає мені велику душевну насолоду. До того ж коли я сердитий, коли треба себе заспокоїти, то папуги й голуби – найліпші ліки. Саме завдячуючи їм відразу заряджаюся позитивною енергією", – акцентує колочавець. До речі, для кількох птахів через кілька хвилин я став, мабуть, нецікавим, бо повернулися до мене, перепрошую, задом.

Неподалік від папуг, в іншому вольєрі воркочуть голуби. Неймовірних форм і милих, м’яких, спокійних кольорів, із фантастичними хвостами і гордою ходою. Колекція також пристойна – близько 150 особин 24 видів, серед яких поштові, спортивні і декоративні. З останніх чого лише варті чудові дутиші – англійський або моравський! Походження голубів Василя Макара – з України і того ж ближнього зарубіжжя. Бувало, що купував, бувало, що на виставках обмінювався з голубарями. У змаганнях участі колочавець не бере – нема ні часу, ні зайвих грошей роз’їжджати. Але двічі-тричі на рік, їдучи до Києва, Львова, Чехії або Польщі, звик класти у спеціальну валізу двох-трьох голубів і там випускати. Більшість повертається в Колочаву. "Це розумні птахи. Приміром, молодого голуба, що вперше повернувся додому з чужих країв, можна умовно порівняти з випускником школи, який здобув середню освіту. Якщо ж три і більше разів повертався на рідне подвір’я, то тямущий, ніби випускник університету", – резюмує. От і два тижні тому Василь Макар дав двом львівським знайомим п’ятьох окільцьованих голубів – три вже давно прилетіли, а два, найімовірніше, загинули в дорозі. Пшениця, горох, кукурудза, овес, ячмінь, всілякі крупи – основний раціон милих птахів, які в християнстві символізують Святий Дух. "Про голубів складено й багато легенд. Одна гласить, як біла голубка сповістила Ноя про кінець усесвітнього Потопу", – спливло на гадку моєму співрозмовнику. На його "гулі-гулі-гулі-гулі" птахи не реагують. "Тому що ситі, були б голодні – злетілися б", – пояснює. Не рідкість, що яструби, беркути або орли забирають голубів від Василя Макара. Оскільки спортивних їм зловити зазвичай не до снаги, то недочислюється голубар здебільшого поштових. І дуже рідко декоративних, які не вміють літати, а на свою біду випадково й непомітно вийдуть із вольєра. А інакше голуби летять і відходять у засвіти, тобто природно помирають у років 20–25.

А наостанок особисте і не дуже. Голуби завжди мені нагадують дитинство. Живучи колись у центрі Ужгорода, я, карапуз, ледь не щодня ходив їх го­дувати на площу Театральну. У 70-х роках там літала тьма-тьмуща голубів. Так званих простих, сільських, довідуюся у Василя Макара. І пригадую, як любили одного діда, сідаючи йому на руки і на плечі. Це неймовірно красиво! Середнє і старше покоління не дасть мені збрехати. А вже в студентські роки я читав листа ув’язненого Василя Стуса синові Дмитру, де геній, зокрема, заповідав своєму чаду рости чесним, мужнім і мудрим чоловіком, одне слово, таким, щоб залишив по собі добрий слід. Далі ж розповів невеличку історію про дідуся, який обож­нював голубів і в разі чого підбирав хворих, вигодовував, вигрівав, піклувався, як про дітей. Лист закінчувався так (цитую) : "Дмитре, у моїй пам’яті – поки й житиму – буде той дідусь нужденний, якому голуби сідали на рамена, долоні, голову (дідусь уже помер). І від того, що це було, що це бачив я і бачили інші люди – світ став кращий. Бо мені й іншим захотілося й собі – жити так, аби голуби сідали на плечі". Це справді дивовижні птахи. Та й сам Василь Макар – як чарівник, що мимоволі робить нас добрішими, вчить захоплюватися красою світу.

Теги: папуги, голуби, Колочава, захоплення, хоббі, Василь Макар, життя

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати