В Ужгороді влада свідомо нищить комунальну інфраструктуру міста

АПТЕКИ

Ще в 2004 році міська влада міста за попереднього керівництва вирішила вилучити вісім аптек із обласної комунальної власності у міську. Було укладено мирову угоду і договори оренди із Закарпатським обласним виробничим об'єднанням "Фармація", яке продовжувало обслуговувати ці аптеки. Однак дія згаданих договорів завершилася у жовтні 2006 року, а нова влада не поспішала їх продовжувати. Натомість із невідомих причин було поспішно створено ужгородське комунальне підприємство "Аптека". Вже тоді за новим підприємством виразнр проглядався перший заступник міського голови Ужгорода Володимир Бобков, бізнесові інтереси котрого стосуються сфери торгівлі ліками. Новостворене КП, для якого аптеки як окремі юридичні особи стали просто невигідними, почало захоплювати одну за одною аптеки міста, без будь-яких необхідних у даному випадку актів прийому-передачі чи впровадження процесу ліквідації попередніх фармацевтичних структур. Найгучніший скандал стався після закриття аптеки №1. Без будь-якого попередження колектив вигнали на вулицю і найстарішу аптеку Ужгорода — перша згадка про неї датована 1682 роком — передали в приватні руки. До речі, саму будівлю площею понад 200 квадратних метрів оцінили всього у 69 тисяч гривень. Наступною стала соціальна аптека № 13О, котра перед цим декілька разів чомусь горіла. Причиною пожеж були елементарні підпали.

МОЛОЧАРНЯ

Майже схожою виявилася ситуація і з кафе "Молочарня". Свого часу працівники хотіли кафе приватизувати - після розвалу СРСР так зробили більшість їхніх колег по громадському харчуванню. Через кілька років завідувачка Ганна Коштура під заставу власного будинку взяла кредит у банку і оформила довгострокову оренду майна "Молочарні". А потім випадково, з газети довідалася про те, що "Молочарню" виставлено на конкурс. Звісно, ніхто колектив про це не попереджав, на конкурс не запрошував... Проте аукціон таки відбувся, і заклад було оцінено у 75 тисяч гривень. Переможцем став один із депутатів міськради. Жоден суд не зміг довести законність вимог колективу закладу громадського харчування, а сам він другий рік поспіль закритий.

БАСЕЙН

На початку лютого цього року відбулася чергова сесія Ужгородської міськради, на котрій підконтрольні мерові депутати дали "добро" на передачу єдиного у місті басейну "Спартак" у приватну власність. Як вже водиться, власником не тільки басейну, але й чималенької площі біля нього став близький родич міського голови. Перед цим попередній власник — Закарпатський державний університет — повернув басейн у комунальну власність міста із відшкодуванням у 800 тисяч гривень — коштів, котрі туди вклав. На черговому підпільному аук-
ціоні басейн було продано за 300 тисяч гривень. Це при тому, що, за найскромнішими підрахунками, чаша басейну і земля навколо нього мали б коштувати не менше 5 мільйонів гривень.

ШКОЛА №10

Після 17 років будівництва, наприкінці минулого року в місті здали черговий довгобуд: новий корпус школи з угорською мовою навчання. Фінансування виділили з обласного і Державного бюджетів. На будівництво нового корпусу пішло 5 мільйонів гривень, також ще понад півмільйона область виділила на меблі та обладнання для кабінетів. На час, поки школа була переповнена, частина учнів навчалася у приміщенні колишньої вечірньої школи на пл.Петефі. Колись у приміщенні цієї будівлі, котрій понад сотню років, було розміщено місцеве керівництво освітою, потім різні школи. Ще під час своєї першої каденції нинішній міський голова накинув оком на цю споруду, але тоді приватизувати її не дали пильні депутати. Але вже цьогоріч, ще у час, поки ЗОШ № 10 ще не перебралася повністю у нові приміщення, рішення про приватизацію цієї споруди було опубліковане в муніципальній газеті. Подейкують, що споруду продали за 450 тисяч гривень (75 тис. дол. США), хоча вона знаходиться у самому центрі міста і займає площу понад 550 квадратних метрів, не рахуючи великого шкільного подвір'я.

БУДИНОК УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ

Із 1984 року управління освіти задовольнялося пристосованими приміщеннями Ратуші. Потім його перемістили у будівлю, де нині перебуває міська податкова адміністрація. Там було хороше приміщення, але коли створили податкову адміністрацію, управління освіти перенесли на Православну набережну - в частину приміщень будинку Товариства ім. Духновича. Однак товариство подало в суд який визнав право їхньої власності. Тому переважна більшість освітян були змушені працювати у підвальних приміщеннях цього будинку. Врешті-решт управління освіти отримало своє приміщення на вулиці Фединця - в будинку, де жив і працював відомий хірург Олександр Фединець. Туди були вкладені серйозні кошти (понад 1 млн. грн.), зроблено евроремонт, і працівники освіти нарешті отримали гідні умови праці. Але ненадовго - тепер це приміщення продано родині мера Ужгорода. Ще один проданий об'єкт - на вул.Закарпатській. Це приміщення колишнього дитсадка №14, де досі знаходилася централізована бухгалтерія дошкільних закладів.

АЕРОПОРТ

Спочатку аеропорт намагалися задушити фінансовим зашморгом - вимагаючи у повному обсязі виплачувати Ужгороду за оренду землі. Хоча в усьому світі аеропортам у цьому йдуть на поступки, адже земля потрібна не так безпосередньо для них, як лікарні, поліклініки та прикордонної застави. Зводити будинки над кабелями - заборонено. Жодних будівель у радіусі 200 метрів там бути не може. Окрім того, влада, виділяючи приаеродромні землі під забудову, мала узгодити свої дії з аеропортом та Державною авіаадміністрацією.
Список можна продовжувати нескінченно. Складається враження, що міська влада робить усе, аби її наступникам не залишилося нічого у спадок. Ужгород поволі залишається без комунальної власності, вільних земельних площ, парків та скверів. Наступні вибори міського голови і депутатського корпусу відбудуться тільки за рік. І на що перетвориться за цей час квітуче колись місто над Ужем, нині сказати не береться ніхто.

Теги: Ужгород, влада, дерибан, майно, Ратушняк, аптеки, молочарня, аеропорт, рейдерство

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати