Закарпатець представлятиме Україну і Європу на чемпіонаті світу з кіокушинкай карате

На таких чемпіонатах змагаються збірні команди не країн, а регіонів – Європи, Азії, Австралії, Північної та Південної Америки, Японії, Росії (виступатиме окремим регіоном). Єдиним представником України, який виборов право у Санкт-Петербурзі презентувати Європу, став львів’янин Тарас Попович.

- На світовій першості у кожній категорії боротимуться по 34 найкращих - розпочав розмову тренер Тараса Поповича Сергій Мутін. - Для Тараса презентувати Європу у ваговій категорії до 70 кг – велика честь та відповідальність. У першому поєдинку проти Тараса змагатиметься представник давньої китайської школи бойових мистецтв. Упевнений, він нам "по зубах"...

- У мене вже є певний досвід виступів на міжнародних змаганнях, - підтримав розмову Тарас Попович. – А серед усіх турнірів найяскравіші спогади залишив по собі чемпіонат Європи, особливо останні секунди поєдинків: коли сил вже зовсім не залишилося, коли здається, що боротьбу продовжити не можеш, але зціплюєш зуби і терпиш, вигризаєш цю перемогу.

- З таким характером люди народжуються, - захоплюється силою духу вихованця Сергій Мутін. – Тарас, як мало хто інший, вміє терпіти. На тренуваннях після кожної вправи каратисти вимовляють слово "Ос". Багато хто думає, що це потрібно для відновлення дихання чи щоб випустити пару, напруження. Але насправді з японської мови “ос” перекладається як "терпіння". Тож ми постійно нагадуємо собі, що для досягнення успіху, не лише в спорті, а й у житті, найголовніше – терпіння. У карате головне – робота над собою, долання власних слабкостей, самовдосконалення.

У категорії до 70 кг усі каратеки зазвичай високі на зріст, тому на початках Тарасові було дещо складно змагатися з ними. Але його бажання перемагати та вміння працювати, не шкодуючи себе, знівелювали ці природні недоліки. Тарас – один з найбільш вольових спортсменів. Все, чого він досягнув, - через зціплені зуби. Тарас ніколи не сперечається зі мною. Він розуміє, що тренер – це провідник, який вказує спортсмену шлях.

Такі учні – мрія кожного тренера. Тарас страшенно засмучується, коли програє, і помилки шукає не в суперниках чи суддівстві, а в собі.

- Тарасе, хто для вас є прикладом для наслідування?

- Мені подобаються російські бійці – не так своєю підготовленістю, хоча й вона в них на найвищому рівні, як командним духом, - роздумує Тарас Попович. – А кумиром для мене є мама. Я знаю багатьох батьків, які не підтримують своїх синів у захопленні карате. Моя мама – не така. Мама мені збирала сумку на змагання, оплачувала всі витрати. Попри все, я ніколи не брав маму з собою на змагання, і, мабуть, не візьму в майбутньому: не потрібно, щоб вона бачила контактний бій, хвилювалася за мене.

У дитинстві я ходив у секції баскетболу, футболу та волейболу, але командні види спорту не приваблювали мене. Мені подобається, коли результат залежить тільки від мене. Тому у нашому селищі Поляна Закарпатської області знайшов секцію східних одноборств. Коли мій перший тренер переїхав до Києва, я почав на тренування їздити до Сваляви. А коли вступив до Львівської комерційної академії, мені порекомендували клуб "Канку" та тренера Сергія Мутіна.

Теги: чемпіонат світу, кіокушинкай карате

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати