Вікно Україні в Європу почали відкривати закарпатські європейці репресивної доби — члени Української Гельсінкської Спілки

— Коли в 1975 році Радянський Союз підписав заключний акт Гельсінкської наради, — згадує народний депутат України, політв’язень Левко Лук’яненко, — то письменник Микола Руденко своїм глибоким розумом зрозумів, що це якраз та хвилина, коли можна дуже вдало використати політичний момент. Адже документи, які підписав СРСР у Гельсінкі, мали зобов’язання відносно того, що кожна із 36 держав, які підписали цей акт, зобов’язується надрукувати у себе повністю матеріали цього заключного акту. І вперше за десятиліття, 2 серпня 1975 року, у радянських газетах були дійсно надруковані ці матеріали. Руденко зорієнтувався, що якраз зараз є слушний момент до створення організації, яка нібито буде допомагати радянській владі виконувати ці гельсінкські домовленості. Він приїхав до мене в Чернігів з Олесем Бердником, ми обговорили цей план і потім створили так званий Меморандум №1, у якому і була ідея утворити організацію під назвою Українська Гельсінкська Група сприяння виконанню гельсінкських угод на Україні. Далі у Декларації було написано, що всі факти порушення прав українців у Радянському Союзі і українських національних прав ми будемо збирати, поширювати незалежно від державних кордонів і добиватимемося їх виправлення. Таким чином проблема боротьби за національну свободу була переведена у площину боротьби за демократизацію і поставлена у русло загальноєвропейської лінії.

ТА ПЕРШІ КРОКИ В ЄВРОПУ ВІДРАЗУ ПОЗНАЧИЛИСЯ КРОВ’Ю

Абстрагуємося від спогадів Л.Лук’яненка, згадаємо скупі суворі факти недалекої історії.

…Після консультації з генералом Петром Григоренком, Оксаною Мешко, Олесем Бердником, Левком Лук’яненком, Іваном Кандибою, Олексою Тихим, Миколою Матусевичем, Мирославом Мариновичем, Ніною Строкатою 9 листопада 1976 року на квартирі Олександра Гінзбурга в Москві М.Руденко провів прес-конференцію для іноземних журналістів, де оголосив про створення Української Гельсінкської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод. Того ж вечора квартира Руденка на другому поверсі в Пущі-Водиці під Києвом була закидана цеглинами. Оксана Мешко, яка ночувала в квартирі разом з Раїсою — дружиною Руденка — була поранена в плече. Так КДБ “відсалютував” на честь створення УГГ. Незабаром були опубліковані її Декларація і Меморандум №1, де у розділі “Типові порушення прав людини” були статистичні дані про голод 1933 року, про репресії 30-х років, знищення УПА, репресії проти шістдесятників, список політичних таборів і українських політв’язнів.

23-24 грудня 1976 року у Руденка був проведений обшук, під час якого підкинули аж… 39 доларів США. 5 лютого 1977 року М.Руденко був заарештований у Києві і відправлений по етапу літаком у СІЗО Донецька, де було порушено справу проти нього і Олекси Тихого.

Дозвіл на арешт лідерів Московської, Української і Литовської Гельсінкських Груп Юрія Орлова, Миколи Руденка, Томаса Венцлови дало Політбюро ЦК КПРС за клопотанням Генерального прокурора СРСР Романа Руденка та голови КДБ Юрія Андропова.
М.Руденко був засуджений на 7 років таборів суворого режиму і 5 років заслання за ст. 62 ч.1 КК УРСР. Публіцистичні статті, художні твори, усні висловлювання Руденка кваліфіковані як наклепницькі.

… Та час розставив крапки над “і”. У 1993 році за роман “Орлова балка” Руденкові присуджена Державна премія ім. Т.Шевченка. А в 2000 році у зв’язку з 80-річчям йому присвоєне звання “Герой України”.

О.ОРОС: "Я ВЗЯВСЯ ЗА СТВОРЕННЯ УГС НА ЗАКАРПАТТІ У ЛИПНІ 1988 РОКУ…"

Саме тоді, в липні, Олександр Михайлович повернувся з радянських концтаборів Далекого Сходу, де йому довелося перебувати шість із половиною років за націоналістичні політичні переконання. Відразу ж він приступив до створення обласної організації Української Гельсінкської Спілки. Попри те, що так звана "перестройка" йшла вже четвертий рік, народ Закарпаття, навіть молодь, усе ще знаходилися під впливом терористичних органів влади і КДБ.

— Не дивлячись на те, — розповідає О.Орос, — що зовсім близько від нас — у Львові — вже давно проходили народні мітинги під синьо-жовтими прапорами, на Закарпатті про подібне годі було й мріяти. Мене особисто постійно шантажували і тероризували органи КДБ, які день і ніч чергували в автомашинах на вулиці Технічній в Ужгороді, де я мешкав. Коли вже затії КДБ були викриті не тільки мною, а й сусідами, , працівники КДБ стали використовувати для підглядання будинок сторожа деревообробного цеху Ужгородського лісокомбінату, що знаходився навпроти мого будинку.

Спостереження за ватажком УГС у Закарпатті та його побратимами продовжувалися цілих два місяці — квітень і травень 1989 року. Цікаво, що велику послугу у розкритті задумів КДБ надали О.Оросу та членам УГС прості закарпатці, сусіди Ороса.

Наприклад, пильнував за кожним кроком кедебістів сторож лісокомбінату і часто перегравав їх у своєму професіоналізмі, мовби свого роду “Штірліц із народу”..

Найбільші труднощі для організації УГС викликала відсутність можливості віддрукувати в необмеженій кількості Декларацію принципів та Статуту УГС через відсутність друкарської техніки.

— Як тільки я з’являвся на Ужгородському підприємстві “Патент”, — повідомляє О.Орос, — чи в Ужгородському університеті, чи тресті “Закарпатбуд”, або інших установах, де були наявні ротатори для тиражування друкованої продукції, як слідом з’являлися працівники КДБ.

Вони настирливо допитувалися причетних, що саме я просив віддрукувати. Ось один приклад. 17 березня 1989 року я звернувся до свого старого приятеля Дмитра з проханням познайомити мене з працівницею,, яка займається тиражуванням друкованих матеріалів на ротаторі в тресті “Закарпатліс”, що тоді знаходився на вулиці Жовтневій (тепер Волошина) в Ужгороді. Домовившись з нею про роботу, я мав прийти наступного ранку за готовим матеріалом. Однак, у призначений час я застав працівницю розгубленою і переляканою. Вона заявила мені: “Не приходьте більше до мене з такими матеріалами, бо я ще хочу жити”. Затим розповіла, що як тільки я домовився з нею про роботу, з’явився працівник КДБ і допитав її про все докладно. І хоч ця жінка стояла на тому, що я приходив свататися, і не призналась йому, що я просив її надрукувати

Декларацію принципів та Статут УГС, цей факт показує, що працівники КДБ заповзятливо ходили назирці за мною. Ось така це була “демократія і гласність” на п’ятому році “перестройки” у рідному Закарпатті. Ще один приклад. Після моєї зустрічі зі студентами історичного факультету Ужгородського університету, в студентській газеті за підписом студента четвертого курсу цього ж факультету Федора Брецка з’являється стаття з нападками на УГС та Статутні принципи нашої організації. УГС у цій статті називають зовсім безпідставно націоналістичною організацією.

Правда, ніяких цитат з програми УГС студентська газета не наводить, вдаючись таким чином до прямого обману та фальсифікації перед студентами університету. Старі брежнєвсько-сусловські методи спрацювали, як у старі “добрі” часи.

У жовтні 1989 року два працівники доблесного Закарпатського КДБ зібрали всіх студентів історичного факультету для ідеологічної обробки, де знову облили брудом голову обласної ради УГС Олександра Ороса. У членів УГС і чисельних закарпатців після цього виникло логічне запитання: чим же займається Закарпатський КДБ?

Відповідь напрошувалася сама — Комітет вправляється у плетенні інтриг навколо закарпатських організацій УГС та РУХу. Ось таким способом місцеві “лицарі плаща і кинджала” з органів КДБ “проявляли героїзм”, викриваючи “іноземних розвідників” серед керівників УГС та Народного Руху України за перебудову. У часи Сталіна їх попередники розстріляли сотні тисяч невинних людей, у часи Брежнєва-Суслова вони охороняли злодійську мафію “великого борця за мир у всьому світі”, яка остаточно розвалила і обікрала державу, а за Горбачова, як бачимо, взялися за УГС та РУХ.
Мабуть, недаремно.

Бо ці організації ставили питання ліквідації КДБ, як такої організації, що очорнила себе мільйонами закатованих, нічим не винних “ворогів народу” в радянських концтаборах смерті.

Не дивлячись на всі негуманні акції КДБ, організація УГС на Закарпатті продовжувала зростати. У 1989 році нелегально відбулася перша — після установчої — обласна конференція УГС, на якій було обрано голову — кандидата технічних наук Олександра Ороса, а заступником — колишнього політв’язня, математика Павла Кампова.

"НАШОЮ КІНЦЕВОЮ МЕТОЮ БУЛО СТВОРЕННЯ СУВЕРЕННОЇ ДЕРЖАВИ УКРАЇНА…"

У зв’язку з особливостями “закарпатської демократії”, УГС все ще була змушена утримувати всіх, за винятком окремих, осіб на нелегальному становищі. За винятком хіба голів філій та їх заступників, котрі діяли легально. Це діялося відповідно до рішень першої обласної конференції.

— Нашою кінцевою метою було, — з гордістю за пройдений великий шлях говорить Олександр Михайлович, — створення суверенної держави Україна, як і вказувалось у Декларації принципів УГС. На противагу радянській машині придушення, ми виступали в своїй боротьбі проти всякого насильства, супроти кривавих “революцій”. Через те й мали під час усіх своїх акцій велику підтримку народу, незалежно від національності. Ми, члени Закарпатської організації УГС, закликали і просили громадян усіх національностей на Закарпатті регулярно слухати радіопередачі української станції "Свобода” з Мюнхена, що систематично повідомляла про нашу роботу, про те, як ми, долаючи всі перешкоди зі сторони партократії та органів КДБ, упевнено просувалися до своєї кінцевої мети — створення самостійної України…

…Зараз О.Орос має 360 гривень пенсії. І заздрить колишнім хом’якам-комуністам, які до останнього сиділи на комуністичних позиціях.
Чи справедливі ми до нього та інших героїв?
На питання це, думається, правильно відповість нова українська влада, позбавлена вад корупції та гнилого цинізму попередніх років нашої молодої історії.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати