Олександр Мордвінцев: "Я пройшов добру школу життя, щоб сьогодні пишатися собою"

— Уже в 3-річному віці тато привчав мене до води, і в 5 років я вже добре плавав, — розповідає Олександр. — Батько був тренером з водного поло (до речі, мама теж професійний плавець), тож до 9-річного віку я займався цим видом спорту. Якось ми були на змаганнях в м. Сентеш (тоді мені виповнилося 13), і поки команда готувалася до виступу, я пішов поплавати в басейн. Мене побачив місцевий тренер, а потім запропонував батькові, аби я переїхав в Угорщину, де він допоможе влаштувати мене в гімназію й спортивний комплекс. Я подумки порівняв тодішні умови для тренування в нашому місті з їхніми і погодився. Тепер розумію, як же важко було батькам відпускати мене самого у світ. Нелегко було й мені...

Я потрапив у спеціалізований клас гімназії, де попередньо мусив скласти вступні екзамени. Поселився в гуртожиток, . де були всі умови: кімната для самопідготовки, пральня, комп'ютерний клас. У мене з'явилися нові "батьки", бо тренер з дружиною опікувалися мною, і кожні вихідні я проводив у колі їхньої родини. Я був під суворим контролем, адже люди несли за мене відповідальність.

— Виходить, усе складалося?

— Не зовсім. Часом у поліції виникали претензії до моїх документів, не завжди вчасно міг продовжити візу для перебування в Угорщині. Я геть не розумівся на тих паперах, але що було робити? Якось потім це вирішувалося. В один час з'явилися непорозуміння з одним тренером, і я тимчасово навіть перейшов на заняття ватерполо.

— Мабуть, одразу телефонували додому в таких випадках?

— Ні, не хотів турбувати батьків по дрібницях. Вже звик усе в собі виношувати. Це зараз нема проблем зі зв'язком, а тоді, пам'ятаю, ходив на переговорний пункт, кидав монети, які з'їдав автомат, поки я встигав лише сказати, що живий і здоровий. Або чекав дзвінка з дому...

Так, звісно, дуже багато допомагає батько — він щоліта бере відпустку і їде в Росію на заробітки. І сам отри-
мую стипендію, інколи пощастить узяти участь у комерційних змаганнях, звідки я щоразу повертаюся з грошовим призом. Це, звичайно, невеликі суми, порівняно з іншими видами спорту. Та все одно це добре.

— Як просувалося спортивне життя?

— Я потрапив до хорошого тренера, до речі, вихідця з Росії. Тренування починаю о пів на п'яту ранку і про-
довжую після уроків — з 2-ї до 5-ї. Лише у вихідні маю час на прибирання, прання і щось приготувати. Графік дуже щільний, а ще треба дотримуватися режиму, правильно харчуватися й приймати вітаміни. Зараз займаюся з олімпійським чемпіоном у міському спортивному клубі, де в чотирьох басейнах різних видів оздоровлюється ціле місто.

— А на дискотеку час викроюєте?

— Які дискотеки?! Сил не вистачає на це зовсім: приходжу в гуртожиток, падаю на ліжко і вранці прокидаюся. Мене запрошують на університетські вечірки та на дружні зустрічі, але знаю, що наступного дня буде важко піднятися, і відмовляюся. А коли приїжджаю додому, вже можу трохи з друзями розслабитися.

— То ви вже й студент? Тепер, мабуть, ще важче?

— Зараз живу в м. Пейч, де вступив одночасно на тренерський факультет і російську філологію. Звичайно, зараз удвічі важче. В Угорщині у вузах заняття розкидані на цілий день: викладачі призначають зручний для них час, а студенти повинні підлаштовуватися. Виходить, що мені треба вечірні заняття пропускати. Я змушений був підходити до кожного викладача і відпрошуватися. Вони йдуть мені назустріч, рахуються зі мною, адже знають, що я, українець, захищаю спортивну честь угорського навчального закладу, і не тільки його.

— Отже, виступали й на вищому рівні?

— Брав участь в універсіаді, в чемпіонаті Угорщини, в міжнародному турнірі в Німеччині. Можу з гордістю сказати, що кожного разу — і в естафетних і в індивідуальних запливах — займав призові місця і повертався з нагородами. У Сингапурі виступав як спаринг-партнер в підготовці паралімпійців до ігр у Пекіні.

— А повернутися додому не хочете?

— Додому хочеться завжди, побути з батьками, порадитися з ними, знаю, що вони хвилюються за мене. Але я вже пройшов такі випррбування, навчився бути самостійним і загартувався. Призвичаївся до тієї системи й людей, які багато для мене зробили. Тим більше, що тут матиму більший вибір і перспективну роботу.

Теги: плавання, Угорщина, Олександр Мордвінцев, Ужгород

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати