Віктор Балога: "Президент не займається політичним бартером"

Балога-комунікатор — для Ющенка не менш важливий, ніж Балога-організатор. А Балога-генератор політичної інтриги для президента також актуальний, як і Балога — всевидюче око в президентському оточенні. Словом, одним Балогою Віктор Ющенко заповнив багато вакантних посад у СП.

Президент вибрав колишнього губернатора і міністра на роль остова, що покликаний системно й ефективно угніздити у секретаріаті глави держави всіх мобілізованих зірок. Саме від Віктора Івановича виходять основні ЦУ. Саме до нього стікаються всі інформаційні потоки. Але що відрізняє Балогу від багатьох екс-менеджерів Банкової — він поки що не відрубає доступ своїх заступників до Ющенка, а самому президентові інформаційні потоки не дозує — було б бажання вбирати... Кажуть, Віктор Балога — одне із головних інформаційних перехресть країни. Нині в нас є можливість оцінити це судження.


— Вікторе Івановичу, відкрийте секрет: за яким рецептом ви маринуєте м’ясо на шашлики?

— Ну, це залежить від того, з ким маринуємо і під яку розмову.

— О! Ви відчули, до чого я веду. Що ж то за шашлики такі, що президент і прем’єр майже весь понеділок від них відірватися не могли?

— Та ні, ми їх із Клюєвим їли самі. А що стосується президента і прем’єра, то їхня зустріч була запланованою, і справді протягом шести годин вони обговорили між собою всі питання, які нині стоять на порядку денному. Це була не проблемна бесіда, а ефективна розмова, після якої обидва роз’їхалися з гарним настроєм.

— Але наскільки я розумію, всі крапки над «і» не було розставлено. Бо якби так сталося, то не виникло б безліч взаємовиключних заяв щодо долі міністрів-нашоукраїнців, а доля міністрів президентської квоти була б вирішена в день слухань, а не виявилася б невизначеною ще на два тижні. Отже, ми маємо справу з політичним бартером чи з черговим пошуком концептуального порозуміння?

— Існує домовленість, згідно з якою такі зустрічі відбуватимуться щотижня. Звісно, якщо не виникнуть об’єктивні накладки в робочих графіках двох політиків. Питання роботи президентських міністрів порушувалось, і прем’єр висловлював своє бачення діяльності міністрів оборони та закордонних справ. Прем’єр висловлював свої зауваження. Президентське ж бачення таке, що всі питання мають вирішуватися на робочому рівні й у жодному разі не може застосовуватися методика замовного вишукування бліх у роботі цих міністрів. Якщо людина не подобається прем’єр-міністру, це не означає, що на неї слід чинити тиск через силові структури. Крім того, позиція прем’єра не додає стабільності у взаєминах між ним і президентом. Віктор Андрійович зауважив, що перед тим як влаштовувати обструкцію двом міністрам у сесійній залі, мабуть, треба проговорити існуючі проблемні питання самому прем’єрові з цими міністрами. Ці конфлікти виникають насамперед не на професійному, а на особисто-емоційному рівні і, знімаючи ці конфлікти в розмові, в діалозі, важливо знаходити точки дотику, конструктивно вибудовуючи спільну роботу.

— Вікторе Івановичу, повернуся до свого запитання. Всі навколо ламають голову з приводу того, що є предметом торгу між президентом і прем’єром, частиною якого на сьогоднішній день є долі чотирьох міністрів. Про що мова: про ненакладання президентом вето на урядовий варіант закону «Про Кабінет міністрів»; про долю губернаторів у тих областях, де ради висловили недовіру; про затвердження президентом бюджету; про конституційну реформу?..

— Питання, про які ви говорите, більше болять прем’єрові, а не президенту.

— Я це розумію, але теоретично президенту мають «боліти» його міністри.

— Президент ніколи не буде торгуватися ні щодо міністрів, ні щодо законодавчих актів. Він дав свій варіант закону про Кабінет міністрів, і тут є поле для компромісів. Але воно обмежується виключно цим питанням без притягнення інших проблемних взаємозаліків у вашому розумінні.

Президент ніколи не буде торгуватися щодо бюджету. Він публічно визначив критерії, й у разі, якщо бюджет їм відповідатиме, то він бюджет-2007 підпише. І від того, чи говорить Ющенко з прем’єром віч-на-віч, чи за круглим столом, його позиція в усіх згаданих вами питаннях є відомою і незмінною.

— Зміна ставлення регіоналів до міністрів від НСНУ — Поляченка і Павленка — це результат втручання Ющенка?

— Неправда, що президент просив прем’єр-міністра залишити цих хлопців в уряді. Він і не міг просити. Оскільки міністри заявили, що виконують волю партії і йдуть з Кабміну — то, будь ласка, будьте послідовними! Однак почались якісь незрозумілі рухи, невиразні заяви з бігаючими очима, поповзли чутки... Президент недвозначно заявив: якщо «нашоукраїнці» оголосили про опозицію — це їхнє право. Але у такому разі міністри від НСНУ мають у той же день вийти з уряду, демонструючи відповідальність за дії партії, яка їх делегувала в Кабмін. Це єдино правильне рішення. Від себе додам: ще мали б подякувати працівникам своїх міністерств за роботу і випити прощальний келих шампанського. Проте два Юрії і досі в уряді, що ганьбить партію і водночас шкодить президенту. Якщо у цих міністрів така позиція, то нехай подумають про свою репутацію.



Зовсім інша ситуація з Тарасюком і Гриценком. Вони — абсолютна квота президента. Вся ця кампанія стосовно них, ці шпилькові уколи у вигляді раптових звітів у парламенті (це при тому, що уряд не має програми дій! відповідно до яких критеріїв звітувати?) — це все політична психологічна атака. І на міністрів, і на президента. Тут хочу порадити ініціаторам цієї хвилі не тратити сили.

— Про що ж президент і прем’єр говорили протягом шести годин?

— Про те, якою є стратегічна мета їх відносин до 2011 року. Ця тема набагато важливіша від того, що відбувається в Партії регіонів, що в «Нашій Україні», що в коаліції або опозиції. Як зробити так, щоб суспільство, яке втомилося від нескінченних «війн» у верхах, побачило: президент і прем’єр, виконуючи свої конституційні обов’язки, працюють на державу. Вони шукали робочий, нормальний варіант взаємин, який би не заважав їм ефективно працювати над розвитком країни.

— У людей є чимало причин для того, щоб втомитися від дій української політичної верхівки. І одна з них — це невизначеність образів, ролей, за якою, на мою думку, стоїть проста непослідовність. У випадку з президентом людям важко збагнути його позицію: він, наприклад, злий слідчий чи добрий слідчий? Один день він нищівно критикує дії уряду, а наступного каже про відсутність проблем і спільні дії на благо країни, потім знову робить заяви про атмосферу непорозуміння і т.д. Ви не радили президенту визначитися з генеральною публічною лінією?

— Президент своєю поведінкою демонструє, що він ніколи не піде на конфронтацію з жодною політичною силою або гілкою влади. Його завдання — консолідація і перебування над процесом. Це стосується відносин із Кабінетом міністрів, головою парламенту й антикризовою коаліцією. Президент не хоче будувати роботу через конфронтацію і через це не відповідає агресією на агресію, намагаючись обходити гострі кути, які хтось спонтанно або усвідомлено створює.

Президент послідовний у своїх діях і тому він дає можливість виправляти помилки, зокрема і в питанні стратегічних відносин. Передусім він дає можливість прем’єру виявити себе, надаючи йому карт-бланш. Президент сподівається що те, про що вони домовилися під час підписання Універсалу, прем’єром не забуте. Так, сьогодні є багато речей, які озвучувалися в одному ключі, а реалізуються в іншому. Це стосується і питань зовнішньої політики, НАТО, ЄС тощо. Але потрібне терпіння, і я переконаний, що найближчим часом ми знайдемо гармонію у відносинах, і це стосуватиметься насамперед питань зовнішньої політики: європейської й євроатлантичної інтеграції.

— Що вам дає підстави вважати, що ми зможемо побачити цей консенсус?

— Питання в тому, що сьогодні прем’єр певною мірою залежний від зовнішніх чинників. Чим швидше і рішучіше він їх обмежить, тим більше від цього виграє країна, інтереси якої він має захищати. Зауважу: на плечах прем’єра лежить велика відповідальність, тому він не може в якихось своїх діях, коли він усвідомлює їх необхідність, посилатися на непідтримку цих заходів або своєю власною партією, або соціалістами чи комуністами. Він має дбати про спокій у суспільстві і послідовність у досягненні задекларованих цілей.

— Ви вважаєте, що, всупереч зовнішнім впливам і певним партійним догмам, президент і прем’єр в змозі домовитися щодо тендерної реалізації стратегічних завдань?

— Я гадаю, такий шанс ще не втрачено, і в мене є всі підстави вважати, що до кінця року вони знайдуть ключ до вирішення багатьох державних проблем.

Чому ви не були на другій частині з’їзду «Нашої України»?

— На першій частині з’їзду президент дав посил, сказавши про те, якими він бачить розвиток і становлення партії. Зробив зауваження, які комусь сподобались, а комусь ні (і в цьому немає нічого страшного, бо Ющенко сам закладав основи демократії і в партії, і в суспільстві). Як ви знаєте, голову партії обирає не з’їзд, а політрада партії, котру на другому етапі з’їзду мали обрати. Контактуючи з оргкомітетом, який напрацьовував рішення другого етапу, я мав інформацію про те, що відбувається. І тому іти на з’їзд, на якому не будуть прийматися ніякі доленосні рішення, не було сенсу. Тим більше, що ще на першій частині з’їзду було зрозуміло: партія піде в опозицію.

— Саме тому відсутнього Балогу записали до ради партії?

— За статутом колишні та діючі депутати і міністри потрапляють до політради партії автоматично.

— Президент, у принципі, небезпідставно піддав критиці організаційно-фінансовий кістяк «Нашої України» в колективній особі «любих друзів». Ющенко публічно позбавив їх аури своєї прихильності, що є вагомою частиною впливових можливостей команди, яка пройшла з ним вибори. Тим самим він сказав «А». Але «Б» президент сказати не зміг, бо за три тижні не знайшов людину, яка погодилася б очолити «Нашу Україну». В переддень з’їзду, в п’ятницю, від цієї честі відмовилися Луценко, Кириленко …

Лідери «Нашої України» були лідерами однойменної фракції в Раді. Хто тепер буде утримувати вкупі і координувати дії цієї фракції, утримуючи її од відцентрових процесів і спокус.

— Давайте не валити до однієї купи проблеми партії і фракції. Тим більше, що я не бачу серйозних проблем у фракції. Президент хотів сказати, що він незадоволений процесами, які відбуваються в партії, і він сказав це. Як почесний голова НСНУ, як людина, котра створювала цей політичний проект, — він має на це право. Він не розраховував на те, що після його зауважень усі побіжать і скажуть: давайте негайно реалізовувати цінні вказівки. Відразу пішли чутки, що президент наполягає то на Луценкові, то на Яценюку. Так, Арсенію Петровичу пропонували вступити до партії (до речі, це робило й колишнє керівництво НСНУ, розуміючи, що в партії криза нових облич. «Любі друзі», про яку б їхню корпорацію не говорили, самі зацікавлені в появі нових облич у партії. Саме тому вони запрошували вступити до лав Луценка, Яценюка, Бондаря — людей, котрі здатні надати потужності політичній силі, яка перебуває в не найкращому стані. Президент не пропонував людям, на яких має авторитетний або адміністративний вплив, вступати до партії. Це робили Безсмертний, Порошенко та інші.

— Про що ж тоді президент говорив із Кириленком та Луценком перед з’їздом?

— Він не міг пропонувати Луценку очолити партію — бо Луценко міністр.

— Сьогодні міністр…

— Ну, коли обставини зміняться, то що заважає провести ще один з’їзд, який поцікавиться у Юрія Віталійовича тим, чи є у нього бажання очолити партію. І тоді Луценко прийматиме рішення. Але в цій пропозиції найвагомішу роль буде відігравати еліта самої партії, а не вказівки президента, як хтось про це думає. На нещодавній з’їзд Луценко пішов, оскільки йому небайдуже, що відбувається в політичній силі, до лав якої входить багато його друзів, з ким він пліч-о-пліч стояв на Майдані.

— Ви сказали про партійну еліту «Нашої України», вона там справді сформована, хоча і має всередині себе гострі протиріччя. А ось у партії «Вперед, Україно» в кадровому складі еліти дуже багато порожніх клітинок…

— Розумію, до чого ви ведете. Вас цікавлять перспективи партії, яку пов’язують з ім’ям Луценка, так?

— Так.

— Давайте подивимося на ці процеси інакше. З 2001 року ведеться розмова про необхідність об’єднання демократичних сил. Правиця, яка уроздріб представляє правий сектор, має об’єднатися. П’ять років розмови йдуть, а крім спільного проекту, створеного Віктором Ющенком, нічого немає. Хто заважав розширити цей блок перед парламентськими виборами 2006 року? Ніхто. Президент не став вдаватися до ручного керування у цьому процесі. А самі вони не об’єдналися і пішли окремо. Вони всі великі, і президент поважає їх право такими себе вважати. Але вибори пройшли і ми побачили, хто лишився за бортом парламенту і скільки набрала «Наша Україна»… Переконаний, якби мегаблок було утворено, то він узяв би не 14, а 20—25 відсотків голосів. Тому, відповідаючи на ваше запитання, можу сказати, що сьогодні одна з понад ста партій, яка нічого не вирішує, не може розглядатися як новий проект. Такий підхід не актуальний. Сьогодні зарано говорити про перспективи «Вперед, Україно», а також про те, чи відбудеться об’єднання всіх політиків, які уособлюють демократичний напрям. Максимум рік — це той термін, який покаже, чи вистачить політикам здорового глузду для об’єднання і створення політичної сили, яка зможе боротися не за п’ять відсотків, а мати 15—25 відсотків, що дасть їй змогу стати третьою повноцінною силою в наступній Верховній Раді.

— Ви вважаєте, що політична сила, яка буде створюватись «під патронатом президента», зможе здобути рейтинг вищий, ніж має президент?

— Я не вважаю, що ця політична сила створюватиметься під президента і за дорученням президента. Президент не збирається створювати ніяких політичних проектів. Питання об’єднання роздрібнених правих сил — це виключно питання наявності клепки у головах чисельних лідерів.

— Ви не щирі.

— Та ні, щирий. Як ми можемо говорити про те, що Луценко має намір створити проект «під президента», або Костенко з Плющем, або «Пора». В жодному разі не можна робити прив’язку їх намірів до президента, бо не його питання, ким вони себе бачать у майбутньому. Ющенко не займається ручним керуванням у цьому процесі. Я перепрошую, невже ви думаєте, що якби він цим займався, то Яценюк і Луценко не були б членами «Нашої України». Коли мені щось не подобається в партії, то, незалежно від того, де я працюю, я маю право вільно вирішувати, з ким мені співпрацювати і який політичний проект підтримувати.

— Але я знаю, що ви переймаєтесь створенням нового політичного проекту?

— Я переймаюсь усім, що відбувається в державі, бо це моя робота.

— Взагалі-то, це робота президента…

— Так, звичайно. Просто я — керівник його секретаріату.

Нещодавно вперше відбулася політрада Блоку Юлії Тимошенко. Стратегічна лінія, яка дістала підтримку, зокрема, полягає в такому: підтримка скасування конституційної реформи; активізація роботи щодо прийняття 3207 і проведення дострокових місцевих виборів; дострокові вибори до Верховної Ради; закріплення імперативного мандату, принаймні на рівні місцевих рад. Як ви ставитеся до такого підходу?

— Усе, що я можу вам сказати сьогодні, так це те, що я за імперативний мандат в усіх органах місцевого самоврядування. Взагалі, у представницькій владі знизу доверху має бути імперативний мандат. Цей подушний «дерибан» і аполітична культура наших мужів у парламенті спотворює не тільки їх обличчя, а й обличчя держави, суспільство якої хоче бачити її демократичною. Ти став депутатом — неси хрест і думай про те, як тобі відповідально реалізувати обіцяне перед виборами.

Про решту я б сьогодні не хотів говорити. Не хочу давати оцінок БЮТу, вважаючи, що вони мають право на рішення. Тим більше, що Юлія Володимирівна заявила про намір боротися за посаду президента в 2009 році. Це також елемент посилення президентських повноважень. БЮТ вправі надіслати до Конституційного суду звернення своїх депутатів, а останнє слово буде за суддями.

— Я не питатиму вас про те, коли ви востаннє бачилися з паном Медведчуком, бо знаю, що бачилися. Нащо?

— Я зустрічаюся з багатьма політиками. В цьому немає нічого дивного.

— Вікторе Івановичу, у мене більш конкретне запитання: одні джерела стверджують, що зустрічалися з колишнім головою адміністрації Кучми, оскільки вас хтось переконав, що саме за Медведчука адміністрація працювала найбільш ефективно, і ви переймаєте досвід. Інше джерело твердить, що контакти з Медведчуком, який має певні позиції в Конституційному суді, — це необхідність, викликана президентською потребою мати більшість у цьому органі. Яка з версій більше відповідає дійсності?

— Я не переймаюсь скасуванням конституційної реформи і формуванням математичної більшості в Конституційному суді. Це перше. А по-друге, маю вам сказати, що ніколи не вважав, ніби за часів Медведчука адміністрація була ефективною. Врешті-решт історія довела це, як і те, що ніколи адміністративними методами не можна досягти перемоги. Я в цьому переконаний як людина і як керівник. Методи роботи Медведчука нам суттєво «допомогли» перемогти в 2004 році.

— Так навіщо ви з ним зустрічаєтесь?

— Зробив жест ввічливості. Хотів віддати його особистий спортивний тренажер, який припав пилом у моєму робочому кабінеті.

— У президента з прем’єром у новітній, понад тримісячній, історії їх спілкування були різні етапи. Якщо двом політикам не вдасться знайти платформу для більш-менш конструктивної і злагодженої роботи, а Конституційний суд надасть своїм рішенням право президенту розпустити парламент, то чи можливі дострокові вибори до Верховної Ради?

— Я можу припустити все. Тому передусім прем’єр-міністру потрібно думати про консолідацію, яка здатна додати авторитету й ефективності його уряду. Президент дуже уважно спостерігає за цим процесом, якщо буде наявний дисбаланс у владі, а у стосунках домінуватиме конфронтація і формування моделі тоталітарного впливу, то можливо все.

Відомо, що в рамках затвердженого плану заходів щодо виховної роботи стосовно президентських міністрів заступник генерального прокурора Ренат Кузьмін склав протокол про корупцію відносно Юрія Луценка. Наскільки я розумію, йдеться про невмотивовану роздачу високих звань та понад 160 одиниць зброї.

— Ви не помиляєтеся ні з мотивацією складеного акта, ні з формальним приводом. Немає сумніву в тому, що Ренат Кузьмін виконує замовлення. Його завдання — політично дискредитувати пана Луценка. Нехай пан Кузьмін перед тим як робити такі дрібні подряпини на політичній постаті Юрія Луценка, зробить аналіз, скільки видавалося зброї з 1994 року по 2004 рік. Нехай складе акти про корупцію на тих міністрів, яких уже немає, які є, але ховаються за межами України. А коли це зробить — нехай порівняє масштаби. Я переконаний, що акт, складений відносно дій Луценка, не має жодних перспектив, бо це політичне замовлення і реалізується воно людиною, якій не місце в органах прокуратури.

— Чи не вважаєте ви, що це акт «подвійного» призначення. Додаткова мета — це президент, який за поданням міністра своїми указами присвоює генеральські звання. Крім того, в Генпрокуратурі кажуть, що начебто майже половина зброї видавалася Луценком за особистими записками президента.

— Немає там ніяких розпоряджень президента. Це компетенція міністра, кого нагороджувати зброєю. Серед інших пістолет отримав і я. Тут немає ніяких порушень. Мине кілька днів, і ви побачите як ця мильна булька лусне.

— Вікторе Івановичу, президент, м’яко кажучи, не дуже схвально відгукнувся про якість діяльності генерального прокурора. Які у нього плани щодо Медведька?

— Генпрокурор на роботі, мабуть, працює. Але він сьогодні деморалізований: шарахається і не знає, що робити. Конституція і закон «Про прокуратуру» є чітким дороговказом. Саме цим і треба генеральному прокурору керуватися в своїй роботі, а не слухати, що в нього просять і проти кого відкривати кримінальні справи, а щодо когось — навпаки. Кого перевіряти, кого не перевіряти. Ми ж бачимо, як виконуються замовлення стосовно помаранчевих міністрів, як вишукуються «бубки». Мене ще дивує, як це в Міністерстві економіки і в Міністерстві з надзвичайних ситуацій, де шукали з величезною лупою, не знайшли до чого причепитись. Я переконаний, що нічого серйозного щодо жодного з наших міністрів, які працювали в помаранчевому або працюють у нинішньому урядах, не знайдуть. Бо немає. Знов-таки, пані Корнякова чітко виконувала політичні замовлення, перевіряючи лише певні міністерства. Ми ознайомлені з актами перевірок і побачили, що, крім замовлення, там нічого немає, зате є очевидне замовлення. Я ж не можу сказати, що ці перевірки замовила Тимошенко — це було б смішно. А хто їх замовив? Це не секрет — керівництво уряду. Такі дії не додають йому плюсів. Це не та практика, яка допомагатиме зближенню керівників різних гілок влади й оздоровленню атмосфери в політикумі. Медведько або буде дотримуватися своєї функції гаранта законів — а він є остання інстанція перед судом, або йому доведеться прийняти рішення і піти у відставку, оскільки він фактично дестабілізує ситуацію в українському суспільстві. Ми це добре розуміємо. А президент свого останнього слова у цій ситуації не сказав. Він двічі зустрівся з генеральним прокурором і сказав: «Я вам даю можливість виконувати свої обов’язки згідно з законом». Я гадаю, що не треба багато часу для того, щоб зрозуміти, чи дослухався Медведько до слів президента, чи ні.

— Ви знаєте, недавно я дійшла дещо парадоксального висновку: одним з найголовніших бар’єрів на шляху відновлення авторитаризму в Україні є високий рівень корумпованості правоохоронних органів. Для людей з грошима не так уже й важко розірвати ланцюг, вертикаль виконання замовлення. Постраждати можуть тільки ті, кому немає чим платити. А ті, в кого є гроші, навіть якщо вони перебувають в опозиції, можуть домовитися з будь-якою ланкою, і струм замовлення згори просто не пройде. І суди тут у пригоді стануть. Розклад цих органів разом з цілою гілкою влади — це та субстанція, в якій ув’язнуть намагання відродити авторитаризм або ввести диктатуру.

— Якоюсь мірою я з вами погоджуюсь, бо такий підхід є елементом сьогоднішніх стосунків. Часто такий механізм працює. Але ви знаєте, я не можу повністю погодитися з цією тезою відносно судів. Скільки за Кучми говорили, що суди корумповані. Але саме суд відіграв визначальну роль в українській історії. І нині ця гілка влади починає активно відігравати одну з головних ролей у запобіганні відродженню авторитаризму. Поодинокі випадки адміністративного впливу на суди ще можливі. Але часи змінилися і я переконаний, що сьогодні суди почали працювати коли не ідеально, то набагато краще, ніж раніше.

— Така ваша позиція означає, що ви знайшли контакт із суддями?

— Ні, це неможливо, бо їх десятки тисяч. Я просто хочу сказати, що є й інші запобіжники відродженню авторитаризму в Україні.

— Не сперечатимусь. Продовжуємо розмову. Верховний суд, розглядаючи справу повернення Піскуна на посаду генерального прокурора, може прийняти достатньо прогнозоване рішення. Але це відбудеться в тій ситуації, коли позивач матиме гарантію, що президент своїм наказом поновить його на колишній посаді. В секретаріаті президента розглядають можливість третього пришестя Святослава Михайловича?

— Це питання не до президента і не до голови його секретаріату.

— Чому? Президент може, виконуючи рішення суду, своїм указом поновити Піскуна на посаді.

— Так, він є гарантом Конституції і має вчиняти по закону. Але бажано до питання, яке ви порушили, не повертатися. Піскун-3 для політикуму буде шкідливим і смішним. Але життя — це інтрига. У цій ситуації, у разі звернення пана Піскуна, слово може бути виключно за судом.

Відомо, що свого часу президент звернувся до Конституційного суду з проханням розтлумачити, чи матимуть результати всеукраїнських референдумів силу закону. Існує інформація, що недавно Віктор Андрійович відкликав це звернення до КС. Коли так, то чому?

— Я точно не знаю, але ми відізвали це звернення. Нині питання стосовно референдуму рухається в іншу площину. Ви знаєте, що організатори проведення референдуму по НАТО подали в суд на ЦВК за бездіяльність. Подивимося, яке рішення прийме Печерський суд.

— До речі, про ЦВК. За останній період склад центральної виборчої комісії залишили дві принципові і порядні людини — це Князевич і Мельник. Отже, позиції демократичних сил стали слабшими. Крім того, наступного року виповнюється 65 Ярославу Васильовичу Давидовичу. Хтось аналізує в «Нашій Україні», в оточенні президента ті проблеми, які можуть викликати ці процеси?

— Сьогодні існує небагато шансів проходження до складу ЦВК кандидатів від «Нашої України» і БЮТ. Але звільнені місця мають бути зайняті і відповідне голосування можливо в парламенті відбудеться. Пан Давидович, я вважаю, нормальний керівник ЦВК, але коли прийде визначений законом час, він, я думаю, мабуть, піде у відставку. І завдання не президента, а всіх політичних сил, не допустити кризи в ЦВК, прийняти таке виважене рішення, внаслідок якого ми отримаємо такий склад комісії, якому суспільство буде довіряти.

Як вам вже два місяці вдається стримувати яскравих особистостей — Яценюка, Чалого, Бондаря — від «битви амбіцій»?

— У кожного з цих моїх заступників за плечима якісна освіта, хороший професійний багаж, підтверджений результатами досвід. Це сучасні управлінці європейського гатунку. У них усе в порядку: правильні цінності в душі, добрі знання в голові, врешті-решт, вони носять стильні костюми і знають етикет. Їхній креатив поєднується з державним мисленням. Так, усі вони амбітні. Це чудово! Адже їхні амбіції вмотивовані, і мотив цей — зміцнити країну.

Кожен учасник нашої колективної праці робить те, що йому належить за посадовими обов’язками у визначеній йому сфері. Я делегую своїм заступникам широкі повноваження, працюємо за формулою «довіра+відповідальність». Водночас усі здатні замінити партнера — як у командних видах спорту. Ми обговорюємо спільно всі важливі рішення. Поки дискутуємо — повна демократія, далі консенсус, а вже після схвалення — жорсткий авторитаризм у виконанні.

Коли формувалося керівництво Секретаріату, я недвозначно сказав своїм нинішнім колегам: «Хлопці, працюємо на президента. Інших завдань немає. Хто не згоден з такою постановкою питання — краще і не починайте». Тому все, що йде на користь справі, вітається. І Яценюк, і Чалий, і Бондар, і Шлапак, і всі інші топ-менеджери секретаріату — особистісно сумісні люди. Сумісність та єдність мети — і ніяких «війн амбіцій»!

— Чи матиме співпраця секретаріату і РНБО «кумулятивний» ефект на посилення позицій президента?

Нагадаю, що РНБО — колективний орган під керівництвом Президента, до якого входять керівники інших гілок влади. Це дуже серйозний інструмент, масштаб — уся країна. Співпраця, про яку ви запитуєте, має на меті посилення позицій України, а не когось персонально. Водночас наголошу, що призначення Віталія Гайдука на посаду секретаря Ради мало на меті зміцнити сферу національної безпеки і оборони. Віталій Анатолійович як людина з величезним управлінським досвідом і залізною хваткою здатен навести там лад. Проблем — до обрію. Наприклад, напівпрозорі рішення в енергетичній сфері здатні відчутно підірвати економічний розвиток країни, а проржавіле житлово-комунальне господарство може остаточно добити віру суспільства в здатність влади працювати на людей.

Секретаріат президента і Секретаріат РНБО тісно співпрацює. Ми з Віталієм Гайдуком зустрічаємося щодня, та й кабінети наші на одному поверсі. Спільно працюють фахівці служб. Рішення, які виробляються і будуть втілені в життя, багатьом видадуться несподіваними як за конкретністю, так і за наслідками. Безпека країни не терпить компромісів.

— Вашим попередникам так і не вдалося зробити нормою життя чіткий графік роботи президента… Вам тут є чим похвалитися?

— Якісне планування — запорука успіху. Ця менеджерська істина повною мірою стосується організації роботи першої посадової особи країни. Президентський офіс (ним керує досвідчений протоколіст без «проколів» Руслан Демченко) на основі доручень глави держави, пропозицій служб секретаріату складає щоденні і щотижневі графіки роботи президента, формує перспективну сітку подій за його участю. Зрозуміло, що інтенсивне життя інколи коригує цей графік. Однак ми намагаємося так зазирнути у майбутнє, щоб спрогнозувати всі можливі виклики і будувати розклад діяльності президента так, щоб уникнути збоїв.

Президент наклав вето на зміни до Закону «Про господарські товариства»…

— Так. Це його принципова позиція, хоча прем’єр-міністр, ряд членів уряду і політиків висловлювали президенту іншу думку.

— Перекажіть Віктору Андрійовичу, що ми його в цьому підтримуємо. Бо в нас права й обов’язки в газеті збалансовані. 40% — у Мостових, 60% — у Юрія Орлікова. Гадаю, що цей переділ власності багато кому в країні не потрібен.

— От бачите! Віктор Андрійович на ваше прохання вето і наклав.

— Тобто на наше, не Коломойського?

— Саме на ваше. А коли серйозно, то це ще одна ілюстрація того, що я вже говорив. Президент не займається політичним бартером.

— Я дивлюсь, президент узагалі не дуже зловживає своїми контрольними функціями — правом вето та призупиненням рішень уряду із подальшим зверненням до КС.

— І це нормально, бо він налаштований на конструктивну роботу.

— Кабінет міністрів оголосив про розробку своєї програми щодо регіональної політики. Яке бачення цієї політики у Віктора Ющенка, який має вплив на вертикаль адміністрації?

— Керівники місцевих адміністрацій призначаються президентом за поданням Кабінету міністрів. Голова держави робить усе для того, щоб керівники адміністрацій почували себе комфортно у відносинах з урядом. Але відома спроба прем’єр-міністра продемонструвати «хто в домі господар?» і хто впливає на регіональну політику змусила президента нагадати, що він впливає не тільки на зовнішню політику, а й на регіональну, по лінії управління керівниками обласних адміністрацій. Ми розуміємо, що в будь-якій області можна у різних сферах знайти безліч проблем і пов’язати їх з недоліками в діяльності місцевого керівника. Тому, коли прем’єр вирішив заслухати п’ять голів адміністрацій і одноосібно прийняв рішення про їх звільнення, то всім стало зрозуміло, що цей крок був спрямований не на підвищення якості управління в конкретних регіонах, а на демонстрування домінування позиції прем’єра над позицією президента. Цього не було і ніколи не буде. Останнє слово за президентом, який зважено й об’єктивно підходить до прийняття всіх рішень. У сфері регіональної кадрової політики президент виступає не за піар, а за обгрунтовані рішення.

Ще в 2005 році президент дав вказівку керівникам областей виписати (з урахуванням специфіки) дорожню карту розвитку їх регіонів. Президент уважно спостерігає за реалізацією відповідних програм, показниками, які демонструють регіони. До речі, абсурдний вигляд має практика встановлення кожним новим урядом показників оцінки роботи керівників обласних адміністрацій. Показники мають бути системними і стабільними. Крім того, було б цілком логічно запитати у президента, який своїми указами призначає губернаторів, про його погляд на систему оцінювання. А ще краще було б, якби Кабінет міністрів підготував указ президента щодо переліку показників якості роботи голів адміністрацій. Ну, це, звичайно, у разі, коли уряд хоче конструктивної роботи.

— Уряд полюбляє нагадувати, що кандидатури керівників місцевих адміністрацій для затвердження президенту подає саме він, але при цьому в уряді геть забули про те, що подають вони президенту не вигадані самими міністрами або прем’єром кандидатури, а прізвища тих людей, яких висунули облради на посади керівників облдержадміністрацій. Бо відповідно до закону про місцеве самоврядування саме до переліку виключних прав обласних рад належить внесення на розгляд Кабміну відповідних кандидатур…

— Так, ви маєте рацію. Обласні ради мають право не тільки висловлювати недовіру головам адміністрацій, але й пропонувати їх кандидатури на розгляд Кабміну з подальшим затвердженням президентом. І в обласних радах, звичайно, знають про свої права, але не користуються ними, вважаючи, що до їх думки в такому серйозному питанні ніхто не буде дослухатися. Але вони мають повне право на це, і ми про це нагадуємо головам місцевих рад під час зустрічей.

— Ви не вважаєте, що Кабмін може перетягти на себе вплив на губернаторів де-факто, бо саме Кабмін займається питаннями бюджету…

— Абсолютно ні, бо це речі вторинні. І будьте певні: якщо президент побачить штучне недофінансування якогось із регіонів, то він з цим не змириться і просто не підпише закон про такий бюджет. Президент на зустрічі з мерами обласних центрів ще раз підтвердив незмінність своєї політики: «ковдра» бюджету має бути відпущена центром на користь регіонів. Зокрема про це йдеться й у двох листах на бюджетну тему, які президент надіслав парламенту та уряду.

Вікторе Івановичу, сьогодні політично різнокольорові тучі збираються над головою київського мера. Відомо, що президент, який має давні і гарні стосунки з Леонідом Черновецьким, почав коригувати їх не на користь мера. Оскільки непрозора економічна діяльність київського голови та його команди викликала, м’яко кажучи, незадоволення у багатьох політичних сил, ви самі знаєте перелік заходів, спрямованих на демонтування надвеликих повноважень Леоніда Черновецького… Може, меру краще стати депутатом, тим паче, що більш як половина киян не підтримують його роботу?

— Це має бути його рішення — іти в депутати чи лишатися в місті. Він повинен сам відчувати, де йому комфортніше працювати, але ставлення киян до діючого мера це дуже поганий дзвіночок.

Президент прагне, щоб у столиці була насамперед стабільність. Як у Київраді, так і в роботі міського голови. Листопад—грудень стане визначальним періодом, під час якого стане зрозуміло: чи порозуміються між собою фракції Київради, які формували один варіант більшості, і ті, що тепер намагаються формувати інший пул більшості. Якщо вони перетягуватимуть між собою канат, негативно впливаючи на економіку міста, то це створить серйозний дискомфорт не тільки для громади Києва, а і для всієї центральної влади. Із цієї каструлі «пахощі» розійдуться і в Кабмін, і у Верховну Раду, і на Банкову. Зрозуміло, що не можна опускатися до рівня, на якому суттю боротьби буде розподіл земельних ділянок і прибуткових підприємств столиці. Цей підхід є згубним для перспектив розвитку міста. Я сподіваюся, що консенсус буде знайдено, і запорукою цього стане переформатування більшості в Київраді. І найімовірніше, ми не отримаємо сталої більшості, а матимемо ситуативну з різних питань. І це правильно, бо, з одного боку, в Раді не утвориться двотретинна більшість, яка зможе висловити недовіру меру, а, з другого, — команда голови не зможе проводити рішення, проти яких активно виступає опозиція. Ситуативна більшість дозволяє сторонам більш ефективно контролювати одна одну.

Яке ставлення президента до скасування конституційної реформи?

— Він чітко заявив, що планів ревізії конституційної реформи не має. А от необхідність гармонізації відносин між гілками влади президент, як і все суспільство, відчуває.

— Президент запропонував різним політичним силам делегувати до створеної ним конституційної комісії своїх представників. Як іде наповнення?

— Нині цей процес триває. І суть його не у формуванні «контрольного пакета» голосів. Переважна більшість політ

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати