Закарпатське Зарічево на порозі власного 600-річчя

Музей "Лемківська садиба" у Зарічево

Ну що, здавалося б, дивного - ще одна книжка про ще одне закарпатське село? Така собі етнографічно-історична розвідка, компілятив із газетних вирізок та всюдисущого Інтернету? Ан ні! А якщо просіяне через густе сито добірне зерно досі незнаних фактів, а якщо пристрасна і щира оповідь про зовні пересічних земляків, які силою власного духу і чину раптом виростають до гідних подиву сподвижників? А якщо з двох берегів-обкладинок тої книжки вихлюпує такий невтримний вал синівської любові, що вже й сам проймаєшся тремтом і по-іншому позираєш на село, що дрімотно блискає вогниками в синьому межигір'ї?

Село Зарічево Перечинського району - на порозі власного 600-річчя. У далекому 1409-му з'явилась перша письмова згадка про поселення в Ужанській долині. Власне до ювілею підготував історико-художній нарис Василь Мулеса, який народився і виріс у Зарічеві. І ожило перед нами у невимовній красі і величі, у многотрудних ділах чарівне лемківське село, знане на все Закарпаття піснею своєю, і житом-пашни-цею, і дивом-тенгерицею, і соковитими гронами винограду, і сливовими садами, і людьми своїми волелюбними, працьовитими, щедрими на радість, багатими на світлу любов, добрими, богобоязними та зичливими до всього світу.

Із перших сторінок схвильованої оповіді автор вчаровує достоту сакральним поклонінням рідній землі, він, наче сумлінний сповідальник, чесно й правдиво звітує за всіх сущих і ненароджених зарічівців, просіює роки і століття крізь сито власного сумління, виважує на лише йому видимих терезах значущість і плиткість прожитого й переболілого. Вплітає в оповідь власні новели, що допомагають вдумливому читачеві глибше пізнати історію рідного краю.

Села, як і люди, мають власну долю і відкриту для світу душу. Щоб глибше пізнати її, треба дістатися до першотоків, до праоснов, де, властиво, й закарбовані найголовніші життєві коди, альфа й омега прадавньої сільської філософії. Дослідження Василя Мулеси - живий сплав енергії синівської любові і мислительськоївізії, де поєднано синтез конкретного і узагальненого, де звичайна історія звичайного закарпатського села стає витоком пізнання сутності всієї української нації, її невтримного космологічного устремління до планетарних висот. Його любов до рідного села не позірна, а щира, мов мамина співанка. Він не хизується, не милується й не тішиться своїм почуття - просто любить те святе село Білих Бузьків, що розкинулось від Червеного Берега й Двірників аж ген до Великих Вершків і далі до Керецманової загороди. Він любить усю свою велику зарічівську родину - Бо-даків, Магадів, Станків, Бокшанів, Ситарів, Керецманів, Федарків - геть усіх зари-чувців, про всіх пише з любов'ю, для кожного знаходить добре зичливе слово. З пошанівком згадує зарічівських достойників, найперш Івана Гарайду, професора Краківського університету, автора "Граматики руського язика"; Василя Урбана, льотчика, який випробовував ядерну зброю; Михайла Керецмана, композитора; Володимира Бодака, начальника ГУ МНС у Закарпатській області, з теплотою мовить про вчителів, доярок, фермерів, поштарів, усіх любих серцю "фарійонів" (так хтось давно назвав жителів села). Топонім Зарічево транскрибує на лемківський лад - Заричово, а земляків називає заричувцями, як, власне, і мовлять у селі.

215 сторінок добротного тексту з ілюстраціями ввібрали в себе 600-літню історію, досліджену ретельним та прискіпливим журналістом і письменником Василем Мулесою. Нинішні продуценти безпросвітного графо-манства, многоверстатники на літературній царинці пишуть про все і всіх за срібняки, продаючи власну душу, а скласти оду рідному селу нездатні, бо змалілі й зчерствілі серцем і можуть хіба що нарікати на власну неспромогу піднятись до духовних верховин своїх земляків. От якби кожен, кому Всевишній вклав у руки перо, зміг написати головну книгу свого життя - історію рідного села чи міста, як водномить збагатилася б наша культура, якими багатшими були б ми на духовні скарби! Позаяк для мене, скажімо, Мулесова книга вартісніша й устократ цінніша, ніж мільйонними накладами тиражована бездуховна макулатура під лискучими оманливими обкладинками.

Мусимо доземно вклонитися авторові за щиру синівську сповідь - прекрасну книгу "Заричово. Два береги".
Між Успінням і Різдвом Богородиці (Першою і Другою Пречистою) село Зарічево Перечинського району святкуватиме своє 600-річчя. Не знаю, як ви, а я зроблю все, щоб бути на цьому святі і потиснути талановиту руку мого перечинського побратима Василя Мулеси.

Теги: Перечинщина, Зарічево, книга, Василь Мулеса

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати