Теракотовий світ закарпатки Наталії Стегури в декоративній кераміці

Композиції Наталії пройняті дивовижним світом закарпатської Лемківщини. Це й не дивно, бо народилася і зростала художниця у мальовничому селі Раково, яке вважається одним з осередків лемківської вишивки та перевірного ткацтва. У рідному селі художниці немає оселі, у якій би не вишивали, де б не стояли кросна - простий і водночас загадковий ткацький верстат, який не тільки одягав родину, але на якому творилася краса у вигляді вигадливих візерунків, квіток і божественних птахів.

Отой світ первісної краси привів сільську дівчину в Ужгородське училище прикладного мистецтва. Це був кінець 70-х років, коли закарпатські керамісти почали поруч із традиційними для кераміки тарелями, глеками, вазами шукати нові форми. Так зародився інтерес до образотворення у вигляді фігуральної пластичної кераміки.

Після закінчення навчання молода керамістка починає творчий шлях у тоді найпрестижнішому творчому колективі - майстернях Худфонду. Приймали туди на роботу тільки за конкурсом, тобто найталано-витіших. Тут вона зустрілася з відомими вже майстрами-керамістами Г.Горват, Е.Гіді, Л.Яшкіною, М.Пуглик-Белень, В.Пуг-лик. А поруч - визнані майстри ткацтва Н.Герц, Л.Бровді, Т.Чувалова, різьбярі - В.Свида, В.Сідак, І. Бровді, В.Щур, М. Іванчо, І.Палаташ, О.Мешко та ряд інших майстрів, завдяки яким закарпатське декоративно-прикладне мистецтво, як і відома школа малярства, стає відомим не тільки в Україні, але й далеко за її межами.
Творчехудфондівське середовище спонукало молоду майстриню до активної виставкової діяльності. Вона стає учасником обласних, республіканських та зарубіжних художніх виставок, створює десятки взірців декоративної кераміки. Пошук тем дається важко. Наталія вивчає закарпатські культурні традиції, звертається до пісенного, обрядово-звичаєвого світу рідної Туринської долини. Так у їїтворах появляється знайоме з дитинства народне вбрання, оживають у вигляді декоративних пластів закарпатські звичаї, обряди, а улюбленими стають невеликі камерні композиції у розмальованій теракоті. Характерно, що колір диктує народне вбрання персонажів, рослинні мотиви, предметний світ.

Тематика творів обіймає різноманітні сфери буття - кохання і весілля, вечорниці і гадання, казку і пісню.

Майстриня творить свій художній світ, часто переходячи межі традиційного для кераміки вислову. її композиції нагадують сюжетний живопис, і вона починає їх обрамляти в спеціальні дерев'яні рами, залучаючи до праці різьбярів. Так, у співавторстві з М. Чундаком створено десятки творів, серед яких особливою вишуканістю виділяються "Дідові казки", "Табір іде в небо", "Біля воріт".

Після руйнування худфондівської системи життя багатьох митців перетворилося у нелегкий пошук заробітку. Творчість Н.Стегури в умовах стихійного ринку також не завжди знаходила своє місце, часом заради хліба доводилося віддавати роботи за безцінь, але художниця не кинулася у пошуках заробків творити щось аля-модерн. Вона із селянською послідовністю продовжила працювати в улюбленому жанрі і не помилилася.
Попри всі новітні образотворчі віяння, залишається стійкий інтерес до народного мистецтва, бо саме у ньому відлунює багатство етнонаціональної культури. Недарма українські митці, які сповідують ці визначальні принципи, створили Національну спілку майстрів народного мистецтва України. Показово, що лауреатами Національної премії ім. Т.Шевченка стали кілька членів цієї спілки,  серед них закарпатський різьбяр В.Сідак.
Творча увага Н.Стегури зосереджена на глибині душі закарпатських українців. Саме це дозволило майстрині стати одним із перших членів нової національної творчої організації. Нині твори керамістки знайшли шанувальників у багатьох країнах Європи і далекому зарубіжжі. Твори її привертають увагу шанувальників мистецтва саме заглибленістю у стихію народного життя. "Ой, Марічко, чічері", "Чомусь, мила, така смутна", "Під вишнею, під черешнею" та десятки інших композицій - це не ілюстрації до лемківських пісень, а тільки своєрідна тема, спроба авторського виконання пісні... у обпаленій глині.

Руки закарпатської мисткині невтомно з дня у день переминають звичайнісіньку глину, формуючи людські постаті, обличчя, елементи одягу і численних атрибутів побуту і культурного відпочинку. Здається, пані Наталію цікавлять найдрібніші деталі крою і шиття, вишивок, манери психологічної поведінки дітей і молоді, закоханої пари і старих.

Іншою характерною рисою її творчості є жвавий інтерес до природи. Тому на її керамічних пластах так багато дерев і квітів, які яскраво індивідуалізовані. Художниця з тією ж прискіпливістю, що ліпить людські обличчя, виліплює листя дерев і траву, пелюстки. З часом квіти стали для Наталії цілим тематичним напрямком. Жоржини і конвалії, підсніжники і соняшники, айстри, майорці, хризантеми і троянди оживають у теракотових композиціях, переливаються різнобарв'ям фарб, дають назви творам.

Кераміка вважається мистецтвом, яке об'єднало три могутні стихії - землю, воду і вогонь. Теракотовий світ Н.Стегури досконалий у своїй самобутності, він будить позитивні емоції, вабить красою, несе відчуття духовної величі  закарпатського краю.

Теги: Ужгород, кераміка, виставка, музей, Наталія Стегура

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати