Королі капусти. Робота на землі відганяє в закарпатців депресію

ТРАДИЦІЇ — ПОНАД УСЕ

Мешканці Великих Ком’ят на закарпатській Виноградівщині десятиріччями займаються вирощуванням капусти, помідорів, перцю й живуть, здебільшого, саме з цього. Навіть за радянської доби, коли тепличне овочівництво на присадибних ділянках було під забороною. Майже все життя цих працьовитих людей минає в теплицях. Сільський голова Наталя Костелеба-Веремчук каже, що з 1827 сільських дворогосподарств власники майже 80% займаються вирощуванням ранніх овочів. За часів незалежної України масове безробіття й відсутність заборон на теплиці спонукали сельчан зайнятися традиційною та, чого приховувати, улюбленою і таки прибутковою справою.

Великоком’ятівець Володимир Кеню — майстер на всі руки. Городництвом займається, відколи себе пам’ятає. З раннього дитинства допомагав батькам, а з того часу, як одружився, вже 18 років — разом із дружиною Оксаною працює у власних теплицях. Під овочами у родини 25 соток орної землі, а під теплиці відвели 18. Вирощують, в основному, капусту, помідори, а для різноманіття — баклажани та перець. Нинішнього сезону висадили 18 тисяч розсади ранньої капусти та 8 тисяч — помідорів. У холодну пору року обігрівають теплиці вугіллям та дровами, тому й доводиться працювати не менше, ніж влітку, — підтримувати температуру потрібно цілодобово, тож щоночі треба по два-три рази підводитись із теплого ліжка. Тримає подружжя худобу, для якої, до речі, створили надзвичайно комфортні умови — простора новозбудована стайня із... вакуумними вікнами та дверима, мабуть, сприятиме більшим надоям молока.

Коли настає сезон посадки чи збору врожаю — немає жодної вільної хвилини. Це, звичайно, відбивається і на здоров’ї. Та ще, бідкається Володимир, із кожним роком збільшуються витрати. За тисячу насінин помідорів доводиться викласти 100—200 доларів, плівка на теплицю (потрібно міняти принаймні раз на два роки) — 400 доларів, а ще добрива, обігрів, робота... А буває, негода за одну мить знищить увесь кількамісячний труд. Ризиків надзвичайно багато. І незважаючи на те, що в обладнання теплиць вклали великі кошти, якби мали можливість знайти пристойну роботу — все б кинули, каже Оксана.

Володимир та Людмила Зан на державу, як і більшість селян, не розраховують. Вони переконані, що хоч це й важкий бізнес, але все ж прибутковий: "парниковий ефект" перетворюється на ефект фінансовий. Більшість односельчан будують добротні будинки, купують сучасні автомобілі. Багато хто вже відвідав Європу й хоче жити за її стандартами.

ЕСТЕТИЧНИЙ БІЗНЕС

У великоком’ятівських теплицях рясно буяють цієї пори гвоздики, чорнобривці, сульфінії, пеларгонії та інші чудові витвори природи. Роки три тому в селі зародився новий бізнес — квітковий. Піонерами стали Іван та Марія Федьо. До того вони вирощували овочі, та ця виснажлива робота їх уже "дістала", тому вирішили шукати іншу нішу. Клопоти з квітами виявилися набагато приємнішими та прибутковішими, хоча роботи не менше. Тут не потрібно техніки, проте, якщо квіти не полити вчасно бодай один раз, вони загинуть. Це — ціла наука, яку Марії довелося опановувати самотужки: вивчати літературу, відвідувати спеціалізовані виставки та навчати цьому мистецтву інших.

Бізнес родини Федьо нині повністю зав’язаний на польській фірмі: черенки квітів, насіння (тільки голландське!), ѓрунт, горщики, засоби для боротьби зі шкідниками, добрива та плівки завозять саме звідти. Розсаду та квітучі рослини збувають у Київ, Херсон, Миколаїв, Білорусь. Пеларгонії, сульфінії, диплоденії, примули, гвоздики, чорнобривці, бокопа — все це квіткове царство, де Марія почуває себе справжньою королевою.

ЦАРИЦЯ ДОБРОНСЬКИХ ПОЛІВ

Безперечного лідера своїх полів — кукурудзу — болгари називали "царевіцою". А у Великій Доброні на Ужгорожщині такою "царевіцою" є рання картопля. Тут майже немає родини, яка б не займалася її вирощуванням. Золтан Сані каже, що ранні "крумплі" вирощували ще його батьки та діди-прадіди. Нині Золі-бачі вже на пенсії і має можливість майже увесь свій час віддавати овочівництву. Проте навіть коли працював (за фахом він будівельник), постійно порався на городі разом із дружиною Єлизаветою.

Майже увесь земельний наділ — це близько 50 соток — засаджують картоплею. Уже наприкінці січня починають відбирати насіння для посадки. Його висаджують у відкритий грунт на початку березня, після чого накривають плівкою. А далі все залежить від примх погоди. Якщо буде тепло, то через два тижні з’являться сходи, якщо ні — через три-чотири тижні.

Як справжній газда, Золі-бачі хвалиться своєю технікою — маленьким мотоблоком "Робі", який замінює чотирьох коней. Коли садять або ж вибирають картоплю, збирається вся родина — 10—15 чоловік. Кажуть, що за роботу не платять, а повертають "бартером". Хоча іноді доводиться й наймати людей, з якими, звичайно ж, розраховуються грішми. Минулі роки платили дві-три гривні за годину, а тепер ціни зросли до семи.

Попри всі затрати, матеріальні та фізичні, вирощувати ранню картоплю вигідно, каже Золі-бачі. Кажуть, що не уявляють, як вони б виживали із самої пенсії. Практично всю земельну ділянку засаджують картоплею, а вже у травні, коли викопають ранні бульби, висаджують капусту, моркву, буряк та червоний перець. На 25 сотках у полі, вибравши картоплю, засівають сорго, з якого потім довгими зимовими вечорами плетуть віники. Тож роботи вистачає на весь рік.

ГІРКИЙ АРОМАТ СОЛОДКОЇ ПАПРИКИ

Протягом останніх 10—15 років улюбленим заняттям великодоброньців, більшість із яких угорці, стало вирощування червоної паприки. З нею, зізнаються сельчани, найбільше клопотів. Та все ж працьовиті газди зуміли опанувати й цю примхливу культуру і роблять із неї знамениту угорську приправу — червоний молотий перець.

Золтан та Єлизавета Сані висаджують близько 10—15 тисяч розсади паприки. Кожну рослину треба висадити вручну й обов’язково рівно, щоби потім поміж рядками міг проїхати трактор. Практично всю землю, де була картопля, засаджують перцем. Коли почнеться цвітіння, перець потрібно обробити спеціальним розчином, потім — постійно прополювати та розпушувати грунт. Зібраний перець залишають у кошарах на день-два, а потім великі перчини нанизують на двометрову нитку й сушать на сонці протягом 10—14 днів. Коли плоди повністю висохнуть, їх кришать і несуть на млин, який є майже на кожній вулиці. За паприкою також приїздять покупці з усього краю, рідше — з інших регіонів України. Здають її й на місцеву фабрику, в Малу Добронь, яка займається переробкою та фасуванням доброньської паприки.

Подружжя Сані каже, що якби не працювали, то впали б у депресію — навіть найстарші в селі й ті працюють на городі. Приміром, сусідка Ержі-нийні, якій перевалило за 80, каже, що не може без роботи. І ще — пишаються з того, що й їхні діти продовжують справу, вже традиційну для Великої Доброні.

Незважаючи на бажання молодших поколінь позбутися важкої сільськогосподарської праці, овочівництво з кожним роком вдосконалюється. Представники молодшої генерації — Йосиф та Марія Пинте — яскравий приклад цьому. Подружжя працює на приватній фірмі Барталона Вароді з виготовлення та фасування паприки в Малій Доброні. Марія — начальником фасувального цеху, Йосип — менеджером і технологом. Вони розповідають, що заснував його шість років тому їхній кум. Працюють на підприємстві тільки родичі. Нині "Доброньська паприка" присутня в усій торговій мережі Закарпаття. "Приправа доброньська універсальна" — це їхнє спільне дітище й гордість. До її складу входять тільки натуральні якісні овочі, вирощені в Доброні. Попри зайнятість на підприємстві подружжя Пінте, як і всі тутешні газди, вирощують ранню картоплю, кукурудзу, петрушку, моркву, буряк, капусту. Подружжя мріє дати хорошу освіту своїм дітям, але переконане, що, здобувши освіту, і донька, і син повернуться в рідне село і продовжать їхню справу. Викроюють час також і для відпочинку. На питання, чи не хотіли б виїхати за кордон, кажуть: ніколи, а нині тим більше. Багато тих, хто раніше виїхав, хотіли б повернутися. Бо в сусідній Угорщині й роботи не можуть знайти, і люди не такі, як тут...

Теги: капуста, теплиця, городництво, квіти, картопля, перець

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати