Чеський капкан для заробітчан із України

Такі враження з ознайомлювального семінару  в Празі на запрошення чеської доброчинної організації "Clovek v tisni" ("Людина в скруті") в співпраці з Центром інформаційних досліджень та ресурсних послуг "Меридіан" (Львів) за підтримки програми "Схід-Схід" міжнародного фонду "Відродження" привіз кореспондент "Галичини".

Кожен наш заробітчанин — це окрема, ледь не детективна історія проникнення в Чехію й завоювання частиночки її трудового простору. В один із празьких підвечірків перед групою українських журналістів сиділо кілька наших трударів і розповідали про своє заробітчанське життя. В кожного з них була власна Чехія зі своєю драматургією.

Іван Куриляк із Рахівщини, якому під 35, уже 12 років розбудовує Прагу, пізнав рекет, понад чотири роки пробув нелегалом, а нині вже має дозвіл на постійне місце проживання, платить податки й наразі свого майбутнього в Україні ще не бачить, хоч і кілька разів на рік їде до родини на Закарпаття.

Тоня зі Львова, дама т. зв. бальзаківського віку, яка з огляду на безпеку не називала свого прізвища, вважає себе не трудовим мігрантом, а біженцем, і каже, що рятує в Чехії своє життя. Тоня, мабуть, перша з заробітчан подала до суду за недоплати за виконану роботу на "клієнта" — людину, яка надавала їй посередницькі послуги в працевлаштуванні. Через "клієнта" ця жінка була змушена навіть перейти на нелегальний статус і вдруге просити чеську владу про "азиль" (статус біженця). Але тутешня бюрократія така стійка, що Тоня зі своїми проблемами вже вийшла й на чеську телевізію, проте й надалі не бачить для себе просвітку попри обмаль часу для розв’язання своєї проблеми.

30-річна Інна з Рівного так освоїлася в Чехії, що захотіла стати підприємцем. Але чеський нотар, здерши з неї гроші за послуги, підсунув їй свиню, бо не мав права готувати такі документи, отож інні їх завернули. І нині вона страшенно люта на чеську бюрократію і чехів загалом.

трохи молодша від цієї волинянки правник Оксана Різак із Закарпаття, яка закінчила університети в Ужгороді й Празі, вступила вже і до чеської аспірантури й починає працювати, належить до тієї української трудової міграції, знаряддям праці для якої є не так руки, як голова. Тепер у Карловому університеті вчиться і її сестра.

У Празі довелося зустрітися і з іванофранківцем, менеджером з транспорту Ярославом Мартинцем, який попри вже одну вищу освіту нині завершує навчання в одному з празьких університетів ще й за спеціальністю туризм.
Саме цим молодим людям тепер доводиться своїм позитивним прикладом у Чехії поступово відмивати дотеперішній негативний стереотип українців. Що можна хотіти від чехів, коли самі українці, серед яких є немала частина далеко не найкращих представників свого народу, дуже часто показують у чужій країні не найкращі зразки людської культури...


Чи є зверхність чехів до українців? Так. До речі, це відчули навіть українські журналісти у ставленні до себе з боку чеських організаторів. Чи чеське суспільство змінюється на краще в сприйнятті українців? Відповідь також буде ствердна.

— Українці — це найкраща й найбільша група мігрантів у Чехії, і це кажу не тому, що приймаю гостей з України, — сказав українським журналістам директор Організації допомоги біженцям Мартін Розумек. — Я вважаю, що Чехії в ситуації з напливом заробітчан зі всього світу ще й пощастило, що наші народи культурно так близькі порівняно з азійськими. Жорстке ставлення чеської влади до українців у попередні роки було помилкою. Для них треба було створити кращі умови для в’їзду до ЧР. Я радий, що Україна залишилася в системі зелених карт. На жаль, у зв’язку з кризою років через два чужинці з близьких чехам країн втратять інтерес до Чехії. Я вважаю, що чехи мали б краще поводитися з трудовими мігрантами з близьких країн. Це було дурницею, коли висилали іноземців зі знанням чеських умов та мови й натомість брали 20 тисяч "німих" в’єтнамців.

Чому це відбувалося саме так, здається, переконливо пояснив журналіст празької газети "Lidove noviny" Мілан Відлак, який є експертом із питань трудової міграції в Чехію. Не так давно він відстежив весь міграційно-трудовий ланцюжок, починаючи від чеського законодавства, наслідком чого став репортаж "Тут ви не людина". Журналіст заявив про наявність корупції в міграційній політиці чеських властей, чітко продуманої системи заробляння грошей на трудовій міграції, особливо з азійських країн. Що цікаво, він згадував у цьому зв’язку й прізвище чеського посла в Україні. "Дурні закони написані недурними людьми, і мільйони доларів з цього ділить вузьке коло людей", — сказав М. Відлак. Проте через кризу система цієї корупції почала валитися, хоча ще не один заробітчанин попадеться в її пастку, стверджує він. На завершення зустрічі з українськими колегами Мілан попросив передати для українських читачів такі слова: "У Чехії раю для заробітчан немає".

Серед майбутніх жертв трудової міграції, мабуть, все-таки будуть і українці, адже "клієнтська" система тримається передусім на них, вважає представниця "Карітасу" Католицької церкви в Чехії українка Світлана Порше, яка прожила в ЧР понад десятиріччя. Нині тактика самих "клієнтів" уже змінилася, застерігає керівник чеської "Ла Стради" Міхал Кребс, і вони застосовують уже не так грубу силу, як витончене шахрайство, через що потерпілим юридично важче довести їхню вину.

Довірливим галичанам, яких безробіття чи бажання швидше доробитися статків не стримає перед загрозами невільницької праці в ХХI столітті й таки пожене до Чехії, варто прислухатися до слів самих чехів. Заробітчанський капкан там постійно налаштований на нові жертви, й наразі тому ще не видно кінця...

Теги: Чехія, Закарпаття, заробітчани, гастарбайтери

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати