Закарпаття: Лікар — це не тільки білий халат

Із перших хвилин життя ми потрапляємо в натруджені руки медиків, вони завжди поруч із нами протягом життя. Самовіддано, без залишку, віддають вони тепло власних сердець кожному з нас. Саме з таких, відданих обраному шляху, й сьогоднішня героїня матеріалу.

Усі з дитинства знали, що буде маленька Галинка лікарем. Дівчинка лікувала всіх. Наполегливість, терпіння, щире та добре серце, недитяча допитливість та цілеспрямованість, подеколи навіть впертість, й ось, юна Галина - студентка медичного факультету УжНУ. Після закінчення університету Галина Палушка прийшла в районну лікарню в Чопі. Й залишилася.

Уже дев'ять місяців вона - районний педіатр. Те, що робота важка, не підлягає сумніву, адже на Ужгородщині дітей віком до 14 років - майже 13 тисяч, а до 18 - понад 16 тисяч. Але, як зізнається молодий лікар, вона звикла. Це спочатку, коли лише влаштувалася, було лячно. Нині ж- позаду й перший робочий день, й перший прийом дитини, а особливо - батьків. Бо кожен знає, до речі, як каже, з досвіду, як і чим краще лікувати власну дитину.

Позаду й входження у великий колектив досвідчених лікарів, які до 27-річного педіатра спочатку прискіпливо придивлялися. Й врешті-решт, побачивши, що у молодого спеціаліста, незважаючи на відсутність багаторічної практики, є вдосталь і знань, і бажання вдосконалюватися, прийняли в свою когорту обраних. Адже це ми думаємо, що лікар - це білий халат, слухавка та купа амбулаторних карток на столі. Насправді - це щоденна важка робота, за мінімальну винагороду.

Усім стурбованим батькам, діти яких захворіли, Галина Юріївна пише номер мобільного. Здавалося б, навіщо? Адже робочий час скінчився, вдома чекають два Артури: люблячий чоловік і чотирирічний син, які також потребують свою часточку уваги. Й батьки, які завжди підтримають, теж хочуть більше часу проводити зі своєю динькою. На всі питання колег та медсестер, відповідь одна, я ж - лікар.

Так, вона - лікар. Молодий, енергійний, милий, добрий, лагідний, спокійний. Є ще багато епітетів, які можна спокійнісінько, без жодних сумнівів, ужити, аби розкрити характер Галини Юріївни. Так про неї говорять і батьки діточок у черзі на прийом, і найменші пацієнти, які, зазвичай, не дуже шанують людей у білих халатах. Але чомусь з усією дитячою безпосередністю тягнуться до тьоті Галі. Слухняно відкривають рота, підтягують сорочечку для того, щоб їх послухали.

А, як відомо, ця безпосередність та довірливість дитини не виникає сама по собі. її потрібно заслужити. Комусь цього вдається досягти через кілька років, а для деяких обраних Всевишній зробив виняток, й при народженні подарував їм цей дар. Хтось ним не скористався, чи-то батьки не помітили, чи-то й самі обрані не схотіли скористатися божественним подарунком. Але є такі, хто змалечку обрав цей важкий, але благородний шлях і, роблячи перші кроки, діє впевнено, адже знає, серцем відчуває, що вибір пав саме на нього.

Так і наша героїня - Галина Юріївна, зробивши в дитинстві вибір, впевнено крокує обраним шляхом. Хоча, напевно, усвідомлює, що він, той шлях, буде важким і довгим, сповненим обмеженнями та випробуваннями, іноді протиріччями, іноді сумнівами. Але молодість, запал доброго та щирого серця поки жодних перешкод не помічає. Тим більше, що поряд - хороша команда професіоналів, а вдома - надійний тил.

Й спостерігаючи за роботою Галини Юріївни, стає зрозумілим, що самопожертва, стовідсоткова віддача улюбленій справі дає право називати її Лікарем саме з великої літери.

Теги: Закарпаття, Ужгорощина, лікар, пацієнт

5 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати