Із самого ранку в приймальні облради вже було чимало краян, у т. матері із дітьми на руках. Як з’ясувалось потім, приїхали на прийом до заступника голови облради жителі Тячівщини, Рахівщини, Виноградівщини, Хустщини, В.Березнянщини, Ужгородщини та ін.
Група літніх чоловіків з м. Рахова того дня завітали першими. Ми, казали вони, прийшли у своїх пенсійних справах та зайшли в обласну раду, як мовиться, попутно. Хочемо просити вас, Михайле Михайловичу, передати подяку депутатам за те, що, нарешті, Закарпаття має свій прапор. Це означає, що ми, вибираючи в область парламентарів, не прогадали, бо в їхніх попередників до цього вкрай важливого питання чи то руки не дійшли, чи то часу забракло. А нас, простих верховинців, душа боліла, бо виходило так, що тільки наша область в Україні в цьому плані ніяка. Відкланюючись, ніби за між іншим, перепитали: як думаєте, чи вдасться Кічковському долучити Раду Європи до вирішення проблем наших Карпат? На що Михайло Мартин відповів: „Я впевнений, що так і буде. Цими днями у Страсбурзі (Франція) розпочалось 16-те пленарне засідання сесії Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи, де Михайло Кічковський має намір внести на обговорення відповідний проект до прийняття Резолюції та Рекомендацій щодо Карпат“.
З Великоберезнянщини звернулись до заступника голови облради, хоч і не підприємці, але ділові люди. Вони просили посприяти у створенні в селах, територіальних громадах, особливо гірських районів, підприємств або цехів підсобних промислів з використання місцевих ресурсів. Це, казали вони, дасть змогу створити робочі місця у глибинках, налагодити взаємо обмін з іншими територіальними громадами, регіонами. Звичайно, мова не про сучасний вид товаровиробництва, але в умовах кризи, на їхню думку, се також порятунок.
Вислухавши їх, Михайло Михайлович відповів, що ідея – слушна. Адже правда в тому, що у кожному закарпатському селі можна знайти досвідчених гончарів, ткаль, в’язальниць, килимарниць, які можуть об’єднатись і оцю низку призабутих народних ремесел прикладного характеру відродити – як найцікавіші, найдавніші види мистецтва, в якому сама душа народу, його доброта, щедрість. Адже сьогодні більшість співвітчизників не потребують розкоші, та й туристи залюбки куплятимуть оригінальні речі ручної роботи. Звичайно, на то в селі і сільський голова та депутати, аби взяти на себе організаційні питання. Обласна влада зі свого боку, як завжди, підтримає ініціативу з місця.
А тим часом у приймальні людей більшало. Моніка Г., Гізелла С., Світлана Н. з с. Холмок Ужгородського району розповіли про те, що в їхніх сім’ях зростає по 5 дітей. Їхні односельці, а це - Марія М., що також багатодітна мати, та вдівець Вільгельм Г., на утриманні якого, як казав він, 4 дітей, в обласний центр привела спільна проблема - важкий фінансовий стан.
Інваліди по хворобі: з Берегова - Людмила Д., з Ужгорода – Нора І. та Ольга П. і собі просили матеріальної допомоги. Остання – глухоніма, звернулася, бо, як написала вона, йдеться про рідну кровинку – доньку – інваліда по зору, якій вкрай потрібна операція. З таким проханням прийшов і пенсіонер з обласного центру Іван П. - колишній вчитель, молодша донька якого –інвалід по зору і так само потребує операції.
Ужгородець Василь Л. страждає на бронхіальну астму вже понад 10 років. Із-за частих нападів задухи не може працювати. Та ще, казав чоловік, лікарню в Солотвино, де щороку лікувався і мав завжди надію на порятунок, закрили. Не по кишені стали вкрай потрібні медикаменти, без яких не може жити ні дня.
Ужгородка Олександра М- пенсіонерка, проживає з чоловіком також пенсійного віку, обоє хворіють, а пенсії – мінімальні. Якщо можете, просила жінка, - допоможіть або ліками, або коштами.
„Я працював усе своє життя – мій робочий стаж 43 роки, а сьогодні, коли доймають болячки, то, виходить, що такі як я, нікому не потрібні, – скаржився Янош Н. з обласного центру“.
Наталя С. розплакалася від хвилювання. Так склалося, що сама виховує дитину, однієї зарплатні не вистачає і на харчування, і на оплату комунальних послуг, і на оздоровлення – від проблем захворіла.
Одинока пенсіонерка з с. Оноківці, що на Ужгородщині, Юлія І. нарікала на те, що пенсію отримує мінімальну, якої ледь вистачає на молоко, хліб. Коли ж заходить в аптеку, бо, як підкреслила літня жінка, роки здоров’я не додають, то постоїть, порозпитує про ціни і купить ліки по штучно та ті, що з дешевших.
Від імені Людмили Д. з Ужгорода – лежачої хворої заяву на матеріальну допомогу принесли її друзі.
Та найбільше вразила розповідь Марія К. з Ужгорода, на утриманні якої троє дітей. Старший синочок потрапив під товарний потяг, після чого лікарі провели 5 операцій, аби зберегти йому життя. Думала, не переживу, – розповідала тихим голосом зболена жінка, – адже донці випало прийти на світ – інвалідом дитинства. Сьогодні вона перебуває в інтернаті в м. Мукачеві. І лише молодшому синові Бог дарував здоров’ячко. Ясна річ, хворі діти потребують оздоровлення, а сину знову призначили операцію. Зарплатні ж ледве вистачає на харчування…
Марія Ф. із с. Сокирниця Хустського району звернулась щодо призначення пенсії. Михайло Мартин направив відповідне клопотання в головне управління ОДА Пенсійного Фонду України з прохання терміново розібратись і вжити відповідних заходів.
Кожне звернення було розглянуто та вирішено позитивно й невідкладно, як і вимагають того чинне законодавство та непрості умови сьогодення.
Підсумовуючи прийом громадян, Михайло Мартин зазначив:
– Важка ситуація, яку спричинила фінансова криза, найболючіше вдарила по соціально незахищених громадянах. Це викликало ріст звернень до влади. Бо є очевидним, що місцева влада є тим порадником, від якого люди сподіваються отримати і матеріальну, і моральну підтримку. Мене найбільше вразило те, що ця ситуація затягнула в число заявників вже й колишніх освітян, інженерів, яким переступити цей поріг надто важко, а тим паче, з простягнутою рукою. Ясна річ, через свою безпомічність. Але я знаю точно одно: якщо місцева влада поставиться до кожної людської долі з розумінням, то спільно ми зможемо вистояти і подолати труднощі, які сьогодні багатьом здаються непосильними.
анонім 2009-03-04 / 10:03:00
Знаєте, людкове добрі, тото колесо шо дотипирь ся котило - не такоє як ми вунайшли. Сидиме у свойих каретах у много конських сил, тай думаєме ош як би вам придумати ліпшой...Найшлисьме! Маєте душу- раз; Маєто золоті руки-два;......много, много маєте чого...а ми лем типирь то увиділи!!! оцінили!!! ВУНАЙШЛИ!!! УРА! НАМ! ВЕЛИКИМ ,ЛЮДКОВЕ НАШІ, З ДУШАМИ ТАЙ ТАЙСТЯРИ ДІРАВИМИ... Бодай бись те на тих колесах пішо ходили, панове, з смітника, тай бись те замісто кони тягли тоти колеса...