На Закарпатті селяни переходять на "пташиний" бізнес, а поголів’я ВРХ меншає

Ще донедавна основними постачальниками телятини на м’ясопереробні підприємства Закарпаття були селяни. Нині відгодовувати телят вагою понад 70 кілограмів не вигідно.

Пенсіонер Тиберій Корпонай з Ракошина зранку порається у корівнику. Не зважаючи на кризу, своїх двох корівок-годувальниць під ніж поки не пустив. На дворі морозець – мінус п’ять, а з теплого корівника валить пара.

“У моїх мамусь гарний апетит, -- ґазда забирає порожні відра, за кілька хвилин знов повертається до хліва з відерцем теплої води. -- Годую їх за розкладом, чотири рази на день. Та головне давати багато теплої води”.

У його стайні бувало й по п’ять бичків, та чоловік каже, що нині вирощувати телят не вигідно, навіть за умови наявності власних кормів.

“Щоб виростити корівку, щонайменше потрібно півтора роки, -- каже пан Тиберій. -- У нашій державі з нестабільною економікою навіть на півроку нічого не можна спрогнозувати. А за рік–півтора міняються ціни на дизпаливо, електроенергію, відтак не стоять на місці і ціни на корми. Все це важко передбачити, а наперед заложити в собівартість м’яса — неможливо. Бува, як візьмуся рахувати усі витрати, виходить, що від продажу тієї корівки прибутків не має”.

Здебільшого худобу утримують пенсіонери, сільська молодь працювати у тваринництві не хоче.

“Лише протягом останнього року в селі поголів’я ВРХ зменшилося на 100 голів, — каже сільський голова Ракошина Дезидерій Когутич. – Люди бідкаються, що витрати на худобу чималі, а прибутки від продажу молочної продукції – копійчані. Нині в селі 758 голів ВРХ, а ще кілька років тому селяни тримали чи не вдвічі більше стадо”.

Через низькі закупівельні ціни селяни неохоче співпрацюють із заготівельниками м’яса, а здавати молоко – взагалі відмовляються. Кажуть, що платять дуже мало, та ще й гроші затримують на місяць.

“Приїздили закупівельники, пропонували за літр молока півтори гривні, та я їм кажу, що своєї ціною ви мені в душу плюнули, --- розповідає Дезидерій Барра. -- От якби ж ви самі походили за корівкою хоча б місяць, нагодували, сінця з соломою закупили, та щодня у хліві почистили, тоді б знали справжню ціну натурального молока”.

Утім із збутом молочної продукції проблем у краї немає. Щоправда, по селах ціни на молоко, сметану та сир невисокі. Літр молока коштує 3 гривні, сметани – 12-14. Та щоб купити корівці віз сіна, потрібно продати 50 літрів молока. Найвигідніше продавати молокопродукти на міських базарах.

“Нижче, ніж 4 гривні за літр -- молоко не продаю, -- каже пані Олена, жіночка бойко торгує на Кооперативному ринку в Мукачевому. -- Літрова банка збираної сметани в мене коштує 15 гривень, а сепараторну дешевше ніж за 18 -- не віддам. Приїжджаю на ринок тричі на тиждень. Сир і сметану зараз вигідно робити, отримуєш більше прибутків, ніж від продажу молока. Та якби не малі онуки, продала б свою корівку, нині вигідніше тримати козу”.

На Берегівщині -- 7 тисяч голів великої рогатої худоби, утім рідко коли в приватному сільському господарстві утримують більше однієї корови.

Збільшення дотації та підтримка власного виробника могли б суттєво покращити становище.

“Вартість м’ясної та молочної продукції сьогодні не покриває витрат на її виробництво. Державної дотації недостатньо, аби підтримати фермерів. Приміром, щоб виростити бройлерну курку, потрібно півтора місяця, а на годівлю бичка -- півтора року. Отож, не дивно, що селяни переходять на пташиний бізнес, а поголів’я ВРХ меншає”, -- каже начальник Мукачівського управління агропромислового розвитку Мукачівської РДА Василь Шкріба.

Теги: Закарпаття, корова, ВРХ, худоба, зарізати, криза

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати