Віталій Кварцяний, головний тренер ФК"Волинь": У „Закарпатті” – їздять і пропонують гроші для стимулювання інших команд

Про поразки, проблеми і гроші

Останнім часом у пресі постійно нагнітається ситуація навколо команди, а кожна поразка подається як трагедія. Тому я хочу дещо заспокоїти вболівальників. На сьогоднішній день у розпорядженні клубу є футболісти, які за своїм рівнем не відповідають навіть 3-5 місцям першої ліги, на яких ми постійно тримаємось, не говорячи вже про рівень елітного дивізіону. Взагалі, тут варто згадати початок сезону. Тоді ще президент клубу поставив переді мною завдання спокійно награвати у складі молодих перспективних футболістів. Тому й зараз ніхто не „напрягає” ні тренерський склад, ні футболістів, щоб кров з носа прорватися у вищу лігу. Як, скажімо, це роблять у „Закарпатті” – їздять і пропонують гроші для стимулювання інших команд, щоб „Волинь” чи ще хтось програв. Натомість нічим не займаються в організаційному плані. Мені смішно з цього.
Ми б і справді грали тільки за рахунок однієї молоді, але жахлива поразка від „Олександрії” мене трошки заїла. Я зібрав сяку-таку команду, яка реально перегравала інші клуби. Ми зробили це, щоб вболівальникам було цікаво ходити на футбол, щоб Луцьк мав своє футбольне обличчя. Зараз футболісти переживають спад, і це – нормально. Останні матчі вони “тягнули на жилах”, але більше не можуть. Це не їх рівень.
У чому ж полягає перспектива нашої команди? Вона у тому, щоб створити нормальну матеріально-технічну базу. Ми не хочемо робити, як „Закарпаття”, яке цього сезону будь-що вийде у вищу лігу, а наступного знову вилетить. Нам так не підходить. Хочемо увійти в еліту добре підготовленими. Є команда, є вболівальники, але наше футбольне хазяйство не відповідає вимогам, які виставляються до клубів вищої ліги. Зараз потроху підбираємо гравців, не хочемо брати аби кого. Займаємося будівництвом тренувальних полів. Уже оформили документи на будівництво спортивної бази у Дачному. Вирішуємо питання, де гратиме дубль. Якщо команда з Луцька, то нічого їй грати у Ковелі, як це було раніше. Наше друге поле – на стадіоні „Підшипник” – ще до цього не готове. Ми його вже зробили, але ще потрібно облаштувати місця для сидіння та мікродах над трибуною. Потрібно робити все солідно і не варто у вищу лігу йти у рваних постолах. У мене немає команди, яку я хотів би мати як тренер. У нинішніх моїх підопічних погане сприйняття і відтворення того, що я їм намагаюся пояснити. Дуже важко ними керувати, хоча всі тренери зараз працюють більше, ніж у вищій лізі. Але якщо знайдеться спонсор, який допоможе Василю Андрійовичу, то я можу зараз заприсягтися, що наступного року ми будемо у вищій лізі. Тому ще раз прошу дивитися на речі тверезо і не робити трагедій з наших поразок. Зараз ми стали заручниками ситуації, в якій про ти нас грають всі не так, як проти інших команд. Всі приїжджають і хочуть дати нам бій. Думають, що нам потрібно у вищу лігу.

Про футбольне господарство

На даний момент наші фінансові можливості дорівнюють одній десятій бюджету такого футбольного клубу як „Таврія”. Вони витрачають щороку 5-6 мільйонів доларів. А „Таврія” ж не грає у футбол. Вони у грі з „Шахтарем” у власному штрафному стали, ледь не з тренерами і лікарями, і один одного штовхають, збивають. Так навіщо ж така команда? Особисто я не хочу такої команди, аби рахувалося, що вона є.
В області взагалі закинули футбольне господарство. У Володимирі-Волинському на стадіоні проходив фінал чемпіонату області серед дитячих команд. Я зайшов у роздягальні, а там навіть води гарячої немає. Звідки ж візьмуться футболісти? Поїдьте в Нововолинськ чи в Маневичі. Там – те ж саме. Ще одна проблема – дитячо-юнацькі тренери. В області у різних дитячо-юнацьких школах працює 115 тренерів з футболу. Але з них немає толку. За що тоді їм держава платить гроші? Наскільки я знаю, їхня зарплата коливається у межах 600-900 гривень. Але вони ж не дають ніякої „продукції”. Навіть на десять тренерів не виходить жодного нормального футболіста. Зараз потрібно піднімати рівень чемпіонату області. Я вже говорив про це. Але всім, хто повинен за це переживати, все подобається так, як є. Хай подивляться, які чемпіонати у Львівській області, навіть у Рівненській чи Тернопільській, де зараз немає сильних команд. На Івано-Франківщині взагалі рівень обласних команд не нижчий, як у другій лізі країни. На Львівщині навіть у сільських команд є свої президенти. Дитячі команди мають титульних спонсорів. А на Волині зі спонсорством – просто мертвий номер.
Футбол в Україні – дуже складна річ. Постійно приїздять комісії ПФЛ і ФФУ, перевіряють наукову групу, методики, не давши при цьому жодної копійки клубам на розвиток. А лише один внесок за участь у змаганнях у вищій лізі нині уже становить 107 тисяч доларів. І це при тому, що у нас на чемпіонаті уже є титульний спонсор. Але він нічого не дає клубам. Хоча чомусь навіть в Румунії, Сербії, Угорщині, Латвії, де футбол слабший, титульний спонсор дає клубам мільйони. У нас же команди самі виступають у ролі донорів. Ми ще, крім того, платимо по 15 тисяч доларів різних штрафів на рік. За чотири жовті картки у матчі – 300 доларів, за п’ять – 500, і так далі.

Про перспективу

Є перспективні плани розвитку клубу і структури „Феміда-Інтер”. Зараз вводяться нові виробничі потужності, які вже скоро почнуть давати прибутки. Звичайно, основна частина буде вкладатися у подальший розвиток виробництва, але частина виділятиметься й на футбол. Це єдиний шлях розвитку нашої команди. Тільки тоді ми матимемо кошти, а життя команди буде стабільним. Я тепер майже через день зустрічаюся зі Столяром, і він мене постійно заспокоює. Я не можу поки що розповідати все, але є певні економічні плани, нові мікромонополії в економіці області, які мають дати ефект. Тому потрібно чекати. Просто немає іншого виходу, нам більше ніхто не допоможе.
Паралельно створюється акціонерне товариство. Тобто підприємства, які цього захочуть, зможуть шляхом вкладення інвестицій стати співзасновниками команди. Але, повірте, я на це не сподіваюся, пропрацювавши у „Волині” з перервами уже майже 17 років.
Не буду приховувати, що ми живемо ще й за рахунок трансферів. Я вважаю, що ми взагалі в цьому плані спрацювали найкраще з-поміж усіх українських клубів. Ми заробляли непогані гроші і ще досі отримуємо їх, бо проплата йде частинами.

Про нелегку тренерську долю

Важко згадувати минулий сезон, коли ми після першого кола трималися на третьому місці. Мені страшенно шкода було футболістів, з яких ми витиснули все, що могли. А в нас просто не вийшло віддячити їм. Ми самі розбили команду. Дуже прикро. Адже я знаю міста, в яких є гроші, а команда не може вирішити поставлене завдання. Я не можу зрозуміти, чого так. Мені б такі проблеми, а то все завжди виходить навпаки. У 1989 році ми стали чемпіонами і потрапили в проміжну лігу. Мене викликали в обком і кажуть: „Більше не треба нам перших місць, давай 8-10”. А тоді самі знаєте, які часи були. Я ж не міг у партійні часи піти до журналіста з газети і сказати: „Мені партія наказала не займати з командою вище восьмого місця”. Тоді я плюнув, почав розслаблятися. Навіть не знаю як ми й дограли у проміжній лізі. Потім я поїхав працювати у Польщу. Команда, яку очолив, йшла на останньому місці. Через рік ми вже йшли на першому. Власники команди викликали мене й кажуть: „Нам не потрібно першого місця, давайте четверте-п’яте”. Вивів „Поділля” в лідери у першій лізі, мені знову сказали пригальмувати.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати