Юрій Яцина: "Закарпатська обласна клінічна лікарня є першою в області й не найгіршою в Україні"

«МРІЮ ЗАВЕРШИТИ РЕКОНСТРУКЦІЮ ТА РОЗБУДОВУ ЛІКАРНІ»

— Юрію Юрійовичу, чим почався 2009 рік для обласної лікарні?

— По-перше, тим, що з 1 січня 2009 року наша лікарня має нову назву — Закарпатська обласна клінічна лікарня ім. А.Новака. Хотів би нагадати, що для нашого земляка Андрія Новака обласна лікарня була найголовнішою справою його життя. 54 роки і 4 місяці він пропрацював тут головним лікарем. В історії лікарні це стало справжньою епохою.

— Так, з часу відкриття лікарня пройшла великий шлях. Нині це не лише лікувальний, а й діагностичний центр. Як оцінюєте рівень діагностичного обладнання лікарні?

— Лікарня забезпечена устаткуванням на тому рівні, що забезпечує належний лікувально-діагностичний процес. Разом з тим, в лікарні зібраний найсильніший кадровий медичний потенціал області, який дає можливість вирішувати серйозні питання, пов’язані з діагностикою та лікуванням хворих. Однак ніде правди діти: частина устаткування, на жаль, потребує заміни. Приміром, потрібен би новий, більш сучасний ангіограф — прилад, яким через обстеження судин можна діагностувати багато захворювань, проводити малоінвазивні втручання і лікування. Підготовка спеціалістів та їхній професійний рівень піднялися настільки, що вони вільно можуть робити такі маніпуляції, які принаймні років десять тому були для закарпатської медицини ледь не сенсацією.

Разом з тим, зауважу — мені дуже приємно, що останнім часом обласна адміністрація і управління охорони здоров’я в плані устаткування притримуються такої лінії: «Досить нам гуманітарки! Будемо купувати сучасне, надійне обладнання, яке працюватиме багато років і не потребує ремонтів». Це високопрофесійний і високофаховий підхід.
 
Загалом я можу взяти на себе відповідальність і заявити, що ми є першими в області і не найгіршими в Україні.
 
— За останні роки в лікарні проведено великі ремонтні роботи. Що заплановано на 2009 рік?

— Цього року мало б завершитися будівництво нового хірургічного корпусу, що є дуже для нас важливим. Адже погляньте на наші хірургічні відділення — одразу видно, що вони потребують капітального ремонту. Якби вдалося закінчити будівництво цього року, то за наявності фінансування вже у 2010 році можна б приступити до будівництва перинатального центру. Такий центр дуже необхідний області, в ньому могли б лікуватися й діставати висококваліфіковану допомогу вагітні жінки усього Закарпаття.

— До речі, про фінансування. Чого очікуєте цього року, зважаючи на непросте економічне становище в країні?

— Так, якщо, приміром, минулого року видатки на лікарню були збільшені втричі, то цього року вони дещо зменшені. Відтак змушені будемо зменшити забезпеченість безкоштовним стаціонарним лікуванням наших пацієнтів. Загалом безкоштовне лікування зможемо забезпечити десь на 60 відсотків.
В першу чергу зберігаються пільги на безкоштовні ліки для інвалідів, чорнобильців, ветеранів війни, малозабезпеченим. По мірі поповнення бюджету є надія і на значне збільшення видатків на охорону здоров’я.

— Часто чути нарікання пацієнтів, мовляв, лікарі завідомо призначають дорогі імпортні ліки й навіть говорять, у якій аптеці їх купувати, тоді як є аналогічні вітчизняні й дешевші препарати...

— Хай мені прямо скажуть, в якому з кабінетів обласної лікарні таким чином призначають ліки. Як головний лікар, я повинен це знати і відповідним чином прореагувати, якщо такий факт дійсно мав місце саме в нашому лікувальному закладі. Водночас зауважу, що лікар має право призначити той медикамент, який він вважає за потрібне. Якщо вам був призначений дорогий медикамент, напевне, лікар виходив з міркувань, що імпортні ліки мають більш широкий спектр використання і вищу якість. Ви можете відмовитися від дорогих ліків і попросити призначити щось дешевше. Та це питання загалом актуальне для пацієнтів, які обстежуються на рівні поліклініки, оскільки у 2008 році стаціонарне лікування було безкоштовне. Воно постійно відслідковувалося адміністрацією і таких питань з боку пацієнтів не виникало.
 
— Чи проходять лікарі підвищення кваліфікації у зв’язку з отриманням нового обладнання та нових ліків?

— Кожен лікар, який працює в обласній, районній чи в міській лікарні, відповідно у визначені терміни проходить курси і переатестацію, отримуючи ту чи іншу категорію, починаючи з другої і закінчуючи вищою. Відповідно, отримуючи нове обладнання, лікарі проходять і навчання. Щодо препаратів, то перш ніж потрапити на ринок, вони проходять певну апробацію. Призначення препаратів кожним лікарем відбувається відповідно до своєї спеціальності та профілю.

— Лікарня приймає пацієнтів з усієї області. Чи не виникає проблеми перевантаження лікарів?

— Згідно з Конституцією громадянин має право лікуватися в будь-якому лікувальному закладі і навіть вибрати собі лікаря, який може надати йому відповідну медичну допомогу. Відповідно, наш заклад є вищим у градації надання високоспеціалізованої медичної допомоги. Ми нікому не відмовляємо, у нас працює консультативна поліклініка, куди може звернутися кожна людина. За всіма правилами до нас повинні скеровуватися пацієнти, які пройшли етап районної лікарні. Важко робити масовий відбір хворих, не маючи фундаментального обстеження. Дійсно, досить привілейованими є жителі Ужгорода, Ужгородського, Перечинського та Великоберезнянського районів. В першу чергу, це обумовлено зручним географічним розташуванням й інколи цим пацієнтам зручніше звернутися до нас, ніж до районної лікарні.

«БУТИ ЛІКАРЕМ — І ВАЖКО, І ЦІКАВО»

— Юрію Юрійовичу, з чим у вас пов’язане питання вибору професії?

— Напевне, в першу чергу, любов’ю до природи, частиною якої є і людина. Ще під час навчання в школі я мав бажання стати біологом. Та при вступі не добрав всього півбала. Довелося йти в армію. А відслуживши, вирішив, що стану медиком, й одразу подався на підготовче відділення медичного факультету. Медфак був для мене дуже високою планкою, здолати яку було нелегко. Однак здолав, навіть з червоним дипломом.
 
— Лікарська спеціалізація у вас досить специфічна — хірург-комбустіолог. Чому вибрали саме це — лікування опіків?

— Починаючи з третього курсу медфаку, я працював медбратом в опіковому відділен¬ні, яким завідує багато років Йосип Андрійович Турак. Він і прищепив мені інтерес до цієї спеціалізації. Хоча по закінченні навчання вибір у мене був великий — міг вступити до аспірантури в Москві, міг залишитися в загальній хірургії... Та зрештою вибрав опікове відділення й досі не жалію за цим. Тут я маю змогу конкретно допомогти людям.

 — Відділення це, як на мене, не для людей зі слабкими нер¬вами. Щодня бачити людей, знівечених опіками...

— Лікар має бути максимально холоднокровним в діях і визначенні медичної тактики, але разом з тим у душі треба бути чуйним до проблем та стану пацієнта. Лікування людей з опіками потребує багато часу, як правило — не менше місяця. Такі пацієнти проходять дуже багато етапів лікування. Адже опіки дуже підступні по своїй суті, оскільки уражається не тільки шкіра, а й інші життєво важливі органи і системи.
 
— А траплялися у вашій практиці «дива»?

— Бували. Причому як неприємні, так і приємні. Був у мене пацієнт, у якого опіки уразили 80 % тіла, пересадка шкіри була проведена на 60 % площі тіла. У його лікуванні брав участь увесь колектив, і тепер він живий-здоровий. Мало того, ми з ним навіть стали кумами...

Сьогодні у нас є ряд технологій, що дозволяють рятувати тяжко хворих пацієнтів. Та, на жаль, є категорія травм, несумісних з життям, і тут ми безсилі.
 
— Бути головним лікарем лікарні обласного значення — велика відповідальність. Які риси характеру допомагають вам у роботі?

— Гадаю, що маю організаторські здібності. Адже ще під час проходження військової служби мені як секретареві комітету комсомолу потрібно було організовувати військову частину. На факультеті теж був втягнутий у громадську роботу, активно брав участь у студентському самоврядуванні. Тож, десь, напевно, залишилися ці задатки — робота з людьми.
 
— Робота, безумовно, відбирає багато часу. А в чому знаходите віддушину?
 
— Безперечно, у сім’ї. У мене дві чудові доньки восьми і чотирьох років, і я хочу зробити все, щоб вони росли щасливими. А мене щасливим роблять вони. Весь вільний час намагаюся проводити з ними і дружиною: всі четверо любимо рибалити, вибиратися десь на природу.
 
— Ваше побажання читачам?

— Бажаю всім здоров’я. Але при цьому не забувати, що від медиків воно залежать тільки на 5—10 %. Решта — у ваших руках. Любіть себе, бережіть себе. А якщо відчуєте якийсь збій в організмі, не тягніть час, не відкладайте візит до лікаря. А ми обов’язково намагатимемося вам допомогти.

* * *
Цього тижня Юрій Юрійович святкував своє 50-річчя! Вітаємо ювіляра і зичимо міцного здоров’я, наснаги, успіхів у роботі та всіх починаннях, родинного тепла та затишку.

Народився 4 лютого 1959 р. у Великому Березному. 1977—1978 рр. — служба в лавах Радянської армії. По закінченні медфаку прийнятий на посаду асистента кафедри загальної хірургії, відтак працює у відділенні опікової та пластичної хірургії. У 2003 р. захистив кандидатську дисертацію, кандидат медичних наук, наразі доцент кафедри медицини катастроф. Із 1999 р. займає посаду заступника головного лікаря обласної клінічної лікарні з лікувальної роботи. З 2003 р. — головний лікар.
Одружений, дружина за фахом лікар-психотерапевт, виховують двох донечок.

Теги:

6 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати