Закарпатці взяли участь у семінарі "Європейська політика сусідства та можливості для України" в словацькому Свиднику

На цьому інформаційному фоні у м. Свиднику у Східній Словаччині на минулому тижні відбувся п’ятиденний семінар „Європейська політика сусідства та можливості для України”, організований Дослідницьким Центром Асоціації зовнішньої політики Словаччини. Семінар став частиною проекту, що виконується в рамках міжнародного гранту NPOA „Відкриваємо двері задля нової можливості співпраці”, співфінансованого за Норвезьким механізмом з державного бюджету Словаччини. Українським партнером проекту і організатором семінару є Регіональний філіал Національного інституту стратегічних досліджень у м. Ужгороді, незмінним директором і організатором діяльності якого є відома вчений і експерт з питань зовнішньої політики Світлана Мітряєва.

П’ятнадцять закарпатців-учасників семінару (науковці, експерти, представники громадськості і влади) першими в Україні прослухали ґрунтовні і детальні лекції-презентації щодо нових підходів і можливостей транскордонного співробітництва країн-сусідів Європейського Союзу.

Цикл лекцій для слухачів із Закарпаття прочитали директор Дослідницького Центру Асоціації зовнішньої політики Словаччини і радник Президента Словацької Республіки Олександр Дулеба, керівник Пряшівського відділення цього ж Центру, відомий науковець і експерт Владімір Бенч, викладач філософського факультету Національного Університету Яна Коменського у м. Братіславі, вчений-політолог та експерт Владімір Білчік.

Лектори не лише ґрунтовно підготувались для проведення лекцій-презентацій на семінарі, а й видали окрему книжку під назвою „Реформа європейської політики добросусідства: інструменти, інституції та регіональний вимір”. Як і прийнято в практиці подібних заходів, цю книжку, що містить матеріали експертного аналізу змін політики Європейського Союзу щодо країн-сусідів на 2007-2013 р.р., отримав кожний учасник семінару.

В Україні видано вже немало книг і досліджень щодо проблематики міжнародної спільноти країн - Європейського Союзу. В першу чергу – щодо історії виникнення, політико-правових засад діяльності, політичних, виконавчих і дорадчо-консультаційних структур та практики прийняття рішень у цьому унікальному для світової історії об’єднанні 27 країн. Однак, погляд експертів і науковців Словаччини, які через себе „пропустили” багатогранні і непрості проблеми періоду підготовки Словаччини до вступу до ЄС, а також – адаптації економіки і соціуму країни до нових умов співжиття у спільноті європейських народів, становить особливий інтерес для української аудиторії. Тим більше, що мова йде про якісні зміни у підходах ЄС щодо вироблення нової політики добросусідства. Тим більше, що лектори семінару водночас є й експертами Європейської Комісії (ЄК) щодо питань співробітництва і політики ЄС у відносинах з країнами-сусідами, найперше, з Україною.

Отже, й для них, експертів, надзвичайно важливим є також „зворотній зв’язок”, тобто, незалежна і об’єктивна інформація від експертного середовища України (та з інших доступних джерел інформації) щодо нашої внутрішньо- і зовнішньополітичної діяльності, економічного стану, ситуації з проведенням реформ, регіоналізації і транскордонного співробітництва тощо. Дискусійний характер побудови лекцій-презентацій семінару власне і був спрямований на вироблення або ж уточнення експертних оцінок і пропозицій словацьких колег, які повинні лягти в основу нової політики добросусідства ЄС, яка от-от буде погоджена і прийнята.

У цьому сенсі для словацьких експертів цікавими і корисними були запитання, інформації і дискусії щодо перспектив і сутності пропонованих реформ адміністративно-територіального устрою України, очікуваних змін у системі організації територіальної публічної влади (у т.ч. місцевого самоврядування і місцевих державних адміністрацій) у відповідністю з Європейською Хартією місцевого самоврядування, нових обрисів державної регіональної політики, зміцнення інституційної основи і спроможності елементів громадянського суспільства та багатьох інших – суто українських проблем, пов’язаних з нинішньою політичною кризою в державі.

Глибоке розуміння специфіки і основ діяльності ЄС неможливе без хоча б короткого узагальнення історичних та політико-економічних передумов утворення європейської спільноти держав – процесу, що триває і донині. Власне цьому і був присвячений окремий підцикл лекцій семінару. Адже ідея утворення ЄС викристалізовувалась після закінчення Другої світової війни в дуже непростих історичних умовах розпалу холодної війни, існування „двох Німеччин”, фактичного політичного і військово-економічного протистояння блоків європейських країн, що входили до НАТО і Варшавського Договору та Ради Економічної Взаємодопомоги.

Необхідно було виробити концептуальні і стратегічні основи утворення і діяльності об’єднання європейських країн, яке б – не будучи правовим суб’єктом міжнародної політики – разом з тим ефективно вирішувало би проблеми безпеки і економічної інтеграції країн-членів ЄС. Сприяло б постійному зростанню рівня і якості життя європейців через побудову ефективних систем в економіці, управлінні, енергоспоживанні, а також – у розвитку і вдосконаленні ринкових відносин, інфраструктури і торгівлі, переміщенні капіталів і робочої сили, охороні довкілля, формуванні нової регіональної політики. Як бачимо нині – це вдалося!

Не можна не згадати й те, що впродовж другої половини ХХ століття і в окремих країнах Західної Європи тривали непрості внутрішньополітичні процеси, котрі ажніяк не відповідали нинішнім критеріям і підходам в об’єднавчих процесах ЄС (Іспанія, Португалія, Греція, Туреччина і др.). Спостерігались і сильні диспропорції в економічному та соціальному розвитку багатьох країн Західної Європи. Висувались (і пропагуються ще й нині) теорії глибокої кризи ідей розвитку європейських націй. За розпадом СРСР і табору соціалістичних країн Східної Європи наприкінці 80-х- початку 90-х років послідували криваві війни в Югославії, у Придністров’ї, на Кавказі. Утворення або ж відновлення держав відбувались у тій же Югославії, Німеччині, Чехословаччині, Прибалтиці, країнах СНД, у т.ч. й Україні. Визначальним для більшості нових або ж відновлених європейських країн стало не стільки проголошення і запровадження демократичних і політичних устроїв своїх держав, скільки реальне подолання комуністичного минулого у всіх сферах життя соціумів. І найголовніше, вперше у світовій історії кожній з країн довелося знаходити свої шляхи переходу від планової соціалістичної економіки – до економіки ринкових відносин і вільної конкуренції суб’єктів господарювання.

Саме в таких історичних умовах йшло формування принципів і правових основ функціонування ЄС. Нині ця правова основа складає близько 100 тисяч сторінок текстів, з яких не менше половини припадає на погоджені спільні правила діяльності країн-членів ЄС в господарській та економічній діяльності.
Дуже показово, що Україна і Словаччина майже одночасно проголосили про незалежність і утворення суверенних держав. Близькими були і стартові економічні і соціальні передумови розвитку соціумів, трансформацій в економічній, політико-державотворчій, соціальній, міжнародній сферах, а також – реформах системи публічної влади і управління. Словаччина (на відміну від Чехії) не ввела жорсткого люстраційного закону щодо колишніх чиновників комуністичного режиму і певний час мала з цим проблеми, подібні до українських.

Що ж являє собою Словаччина нині? Це країна, яка практично „з нуля” на початку 90-х років замінила тотальну систему територіального державного управління на дворівневе місцеве самоврядування. Провела глибокі і системні реформи адмінтерустрою і децентралізації влади, прийнявши і запровадивши близько 100 законів, у т.ч. включаючи внутрішню політику у сферах міжбюджетних відносин, освіти, охорони здоров’я, соціального захисту.

Словаччина нині – активний член усіх можливих європейських структур, одна з найбільш динамічних країн ЄС щодо розвитку інфраструктури і економіки. При цьому глибокі реформи охопили не тільки систему публічного управління та соціальну сфери – успішними виявились і структурні реформи в економіці. Словаччина одна з перших нових країн ЄС ввела євро в якості внутрішньої валюти. Всі ці позитивні зміни не прийшли самі собою. Вони планомірно і цілеспрямовано запроваджувались політикою і минулого і нинішнього Урядів Словаччини, не дивлячись на сильну конкуренцію і боротьбу політичних сил країни за владу. В певний період часу підготовки Словаччини до вступу у ЄС і вже під час перебування у ЄС в країні було виконано немало загальнодержавних, регіональних і місцевих проектів розвитку за фінансової підтримки європейської спільноти. І ця підтримка продовжується ще в більших обсягах. Так на 2007-2013 р.р. (на нову європейську планову „семирічку”) для потреб розвитку інфраструктури і соціальної сфери Словаччини ЄС виділив близько 13 млрд. Євро. Деяка доля з цих коштів припадає і на транскордонне співробітництво з Україною, тобто з нашою областю. Ще одна цікава цифра: у 2008 році Словаччина внесла до бюджету ЄС близько 600 млн. Євро (тобто, за правилами ЄС, це складає 1% ВВП), тоді як отримала на різні програми розвитку більше 1,3 млрд. Євро.

В майбутніх програмах і проектах транскордонного співробітництва нашого регіону із Словаччиною в рамках нової політики Добросусідства ЄС передбачається включити і проекти розвитку інфраструктури на території України. Програми NPI (New Partnership Instrument) невдовзі мають наповнитись конкретними проектами і організаціями-виконавцями.

У цьому зв’язку перед муніципалітетами Закарпаття постане проблема не лише активізації партнерських і побратимських зв’язків із Словаччиною, але й освоєння методик і технологій проектних розробок та проектного менеджменту.

Нині партнерство і побратимство з містами Словаччини успішно розвивають м. Ужгород – м. Міхаловце і м. Кошіце, м. Мукачево – м. Пряшів, м. Свалява – м. Стара Любовня і м. Велкі Капушани, м. Виноградів – м. Вранов-над-Топльов, м. Рахів – м. Свидник, м. Чоп – м. Чієрна-над-Тісов, м. Тячів – м. Бардієво, сел.. Великий Березний – м. Стакшин. Перелік міст-партнерів і міст-побратимів невдовзі ще більше розшириться. Збагатяться форми і методи транскордонного співробітництва громад Закарпаття із своїми найближчими сусідами – громадами Східної Словаччини. Найближчими не лише територіально, але й з огляду на спільну історію, економічні і культурні зв’язки двох народів. І жодні тимчасово-кон’юнктурні політичні заяви чи оцінки перспектив українсько-словацького співробітництва не здатні вплинути на бажання двох народів по обидва боки кордону до ефективної співпраці.

Теги:

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати