Однак своє справжнє ім'я так і не відкрила. У залі сиділи кілька бабульок та жінок, які мали перед собою папірці для запитань. Імовірно, не вперше приходять на зустріч із авторкою. Тайві Тум грала на піаніно свої романси на вірші Пушкіна, Цветаєвої, Блока. А далі почався монолог - роздуми. Каже, що не вважає себе ні письменником, ні поетом. Хоча пройшло вже 5 років, як почала писати.
Першу книгу «Исповедь» на 600 стор., присвячену подрузі, яка загинула, закарпатські журналісти вже бачили. Тепер закінчила 3-й том. «Іде доопрацювання, ножиці працюють». Зв'язок із подругою тримає й досі, а брак обкладинки книги (випуклий верх) вважає невипадковим - такими були стародавні ікони. Тайві вважає, що писак багато, але писати треба так, щоб щось змінити. У Флоренції їй пишеться добре, ботам дух Мікеланджело, Леонардо да Вінчі. А от у нас не може народити жодного рядка. Присутні їй намагалися заперечити. Однак гостя сказала, що тут нема тієї аури. Хоча й каже: «Мои люди здесь, а там, в Италии, - чужие».
У Флоренції Тайві Тум живе з чоловіком і донькою, працює у банку -«даю гроші в борг, що близько до літератури». Природно, що запитали, як італійці ставляться до українців. Тайві сказала, що історія із газом налаштувала проти України. Якщо «русские» асоціюються з мафією, проституцією, то українців в Італії цінували як порядних і роботящих людей, до них завжди добре ставилися. «Страну не видят, видят людей. Еще показали драку в парламенте. Через газ украинцев превратили в воров».
На Закарпаття їхала з радістю, бо давно мріяла побачити стільки снігу. Вангу вважає авторитетом. Тому радила прислухатися до знаків, які посилає доля. А коли почалися запитання на кшталт кінця світу, дехто із слухачів не витримав, і вони почали покидати зал. Двох годин розмов про Всесвіт, книги виявилося забагато.