Закарпаття: Погляд зблизька

Вона єдина з областей України межує з чотирма зарубіжними країнами -Угорщиною, Польщею, Румунією і Словаччиною. 70 відсотків території - гірські та передгірські зони. Область є багатонаціональною. Основне і корінне населення - українці (78,4 відсотка). Проживають тут також угорці, росіяни, румуни, словаки, цигани, всього понад 100 національностей і народностей.

Ці особливості визначають і своєрідність соціально-економічного розвитку регіону, колорит його традицій, побут людей, минуле та сьогодення. В умовах реформування економічних відносин акцент робиться на пріоритетні напрями господарювання - розвиток лісової та деревообробної промисловості, легкої і харчової галузей, рекреації й туризму, прикордонного співробітництва тощо.
На території Закарпаття діє 17 пунктів пропуску через кордон до країн Західної Європи.

Реформування активно відбувається і в агропромисловому комплексі. Хоч область і характеризується малоземеллям, все ж таки 50 відсотків усіх сільськогосподарських угідь сьогодні перебувають у власності та користуванні громадян, решту охоплюють традиційні для Закарпаття тваринництво, садівництво, виноградарство, зернове господарство і овочівництво.

Закарпатська область відома як один із найпрестижніших куточків для лікування та відпочинку людей. Розвинута мережа санаторно-курортних комплексів, туристичних баз, унікальні мінеральні джерела та термальні води, понад 400 видів яких уже досліджено, а також краса карпатської природи приваблюють туристів та відпочиваючих з усього світу у будь-яку пору.

У Закарпатській області налічується 478 пам'яток археології, 504 - історії, 204 - містобудування та архітектури, 175 - ландшафтних, 86 -монументального мистецтва, 36 - садово-паркового мистецтва, 7 - науки і техніки.

Зберігають історичний і культурний спадок краю вісім музеїв, серед яких: Закарпатський краєзнавчий музей (створений у 1945 р. на базі колекції Теодора Легоцького і Земського музею м. Ужгорода, який розташований у головному корпусі Ужгородського замку), Закарпатський музей народної архітектури і побуту (створений у 1970 р. як перший в Україні музей під відкритим небом), Мукачівський історичний музей, Xyстський краєзнавчий музей, Свалявський районний історичний музей, обласний художній музей ім. Й. Бокшая, Мукачівська міська картинна галерея.

У ВЕЛИКОГО БЕРЕЗНОГО ВЕЛИКІ АМБІЦІЇ

У Великоберезнянському районі беруть початок дві відомі річки -український Уж і польський Сян. За багатьма ознаками район вважається депресивним. Промисловість представлена лише деревообробною галуззю, та й та у занепаді. Понад 8 тисяч осіб із 15 тисяч працездатного населення безробітні... Однак не поспішаймо з висновками про безперспективність цього району.

По-перше, саме на його теренах розмістився Ужанський національний природний парк, що налічує 14 тисяч га пралісів. Це унікальна спадщина, яка збереглася без втручання людини і взята під охорону ЮНЕСКО. По-друге, район є екологічно найчистішим у Закарпатті і, на думку експертів, навіть в Україні.

По-третє, тут на кожному кроці - нагадування про історичні події. Біля села Княгиня у 1866 році упав найбільший у Європі метеорит, уламки якого зберігаються в музеях Відня, Москви та інших міст. Тут є шість церков, збудованих із дерева у XVІІ-XVІІІ ст. у бойківському та лемківському стилях, які належать до шедеврів народної архітектури.

На Ужоцькому перевалі, який у минулому роз'єднував різні держави, а нині розмежовує Закарпатську та Львівську області, братська могила упокоїла прах двох сотень вояків російської та австро-угорської армій ще з Першої світової війни. Про ті ж часи нагадує історико-меморіальний резерват "Черемха". Про запеклі бої за висоти на карпатських перевалах нагадують місця масових поховань часів Другої світової.
Віднедавна цим районом керує амбіційна жінка Мирослава Каламуняк.

Їй вдалося змінити думку багатьох великоберезнянців про безперспективність району, дати надію на зміни. Мирослава Михайлівна своїм "менеджерським" поглядом по-новому оцінює ресурси Великоберезнянщини, роблячи ставку на туризм і рекреацію.

На Великоберезнянщині активно займаються зовнішнім виглядом населених пунктів. Тут оголосили справжню війну сміттю. Невдовзі планується відкриття двох пунктів перетину польсько-українського кордону, які напряму сполучать Закарпаття з польськими територіями. Це дасть новий поштовх до розвитку у районі міжнародного туризму.

- Несправедливо, що Великоберезнянщина є маловідомою в Україні і зовсім незнаною за кордоном, - зазначає т. в. о. голови райдержадміністрації Мирослава Каламуняк. - Десятки тисяч українців виїжджають на відпочинок і оздоровлення за кордон, підтримуючи тамтешню інфраструктуру, а у нас навіть 20 відсотків наявного потенціалу не використовується. Причина - почасти незнання, а почасти недооцінювання співвітчизниками вітчизняного турпродукту, надання переваги чужоземному. Ми намагаємося ліквідувати інформаційний вакуум: заявляємо про себе і на туристичних виставках-ярмарках, і під час закордонних поїздок, і в медіа-просторі, особливо в Інтернеті.

Поки що район є лідером лише в розвитку гірськолижного відпочинку. Тут є вже три крісельних підйомники, яких немає в інших регіонах. Але тут є і цілющі води - мінеральні джерела типу "Нафтуся", "Нарзан", "Єсентуки". Загалом налічується майже 200 джерел мінвод, які практично не задіяні. Люди в селах хочуть розвивати агроекотуризм, і він теж має перспективу. На Великоберезнянщині збереглося чимало куточків "дикої" природи і, що цікаво, відстань звідси до Ужгорода - всього 40 кілометрів. Я впевнена, що більш повне використання всіх цих багатств - справа недалекого майбутнього.

ДО ЄВРОПЕЙСЬКОГО ДОМУ - ЧЕРЕЗ ЗАХІДНІ ВОРОТА УКРАЇНИ

Закарпаття - найзахідніший регіон України, який межує з чотирма державами Євросоюзу. Ця обставина мимоволі надає області статусу своєрідного аванпосту у просуванні нашої держави до спільного європейського дому. Цьому, зокрема, сприяють ініціативи області щодо підписання з Угорщиною і Словаччиною угод про малий прикордонний рух, досвід транскордонного співробітництва з західними сусідами, розвиток прикордонної інфраструктури тощо. Докладніше про цей важливий напрямок роботи обласної влади - в інтерв'ю з головою Закарпатської облдержадміністрації Олегом Гаваші.

- Для нашої області розвиток транскордонного співробітництва і прикордонної інфраструктури є одним із найважливіших пріоритетів, - розповідає Олег Олодарович. - Маємо тісні і економічні, і гуманітарні зв'язки з усіма прикордонними регіонами сусідніх країн. Підписано угоди про співпрацю із двома румунськими областями, однією - угорською, німецькою, чеською та двома - словацькими. Це не якісь формальні акти, а справжня дорожня карта взаємодії у різних сферах. Виступаємо і зі спільними ініціативами до урядів держав. Скажімо, у прискоренні і підписанні угод про малий прикордонний рух з Угорщиною і Словаччиною не останню роль відіграли ініціативи нашої, закарпатської, влади та прикордонних областей цих країн.

Відновлено роботу українсько-угорської та українсько-словацької комісій з питань транскордонного співробітництва. Вони регулярно, двічі на рік, проводять засідання і розглядають питання, пов'язані з розбудовою кордону, ситуації на прикордонних водах, екологічні проблеми, питання економічного співробітництва, зокрема в галузі туризму, взаємодії при розбудові транспортної інфраструктури тощо.

- Як змінюється інвестиційне середовище області?

- Ми давно пройшли етап, коли хапалися за першого-ліпшого інвестора. На промисловому ринку області створюється здорове конкурентне середовище. Інвестора, який приходить працювати до нас, реалії змушують створювати такі умови, щоб ішли саме до нього, адже провідні підприємства навколо Ужгорода і Мукачевого відчувають гострий дефіцит робітничих кадрів, особливо висококваліфікованих. Сьогодні в області функціонує 825 підприємств з іноземними інвестиціями, де працює кожен четвертий закарпатець. Станом на 1 грудня 2008 року в область залучено понад 369 млн дол. США прямих іноземних інвестицій. Майже дві третини продукції вироблено саме підприємствами з іноземним капіталом.

- Які інвестпроекти ви вважаєте найбільш успішними для Закарпаття?

- У нас ритмічно працюють такі сучасні високотехнологічні підприємства, як "Джейбіл Сьоркіт Юкрейн", "Ядзакі-Україна", "Гроклін-Карпати", "Єврокар", "Точприлад", "Фішер", "ЕНО-Меблі", "Берегкабель" та інші. Загалом у краї представлена значна частина світових лідерів електронної промисловості та сфери виробництва комплектуючих до автомобілів, меблевої і легкої промисловості, а також виробництва світових брендів лиж. Разом із тим Закарпаття вже починає відчувати наслідки світової фінансової та економічної кризи. І передусім це позначилося на роботі транснаціональних компаній. Скорочення замовлень від заводів "Опель" та "Форд" призвело до зменшення обсягів виробництва ТОВ "Ядзакі - Україна". Через зниження попиту на автомобілі один із найбільших платників податків та митних платежів - автомобілебудівний завод "Єврокар" - вже скоротив виробництво, частина працівників відправлена у відпустки. Подібна ситуація спостерігається і на інших підприємствах, які працюють з іноземними інвестиціями. Погіршує ситуацію і той факт, що наразі підприємствам досить важко отримати кредити на розширення діяльності у зв'язку із жорсткішими умовами з кредитування банківськими установами.

Водночас криза додала не лише клопотів, а й певного оптимізму. Хоч як це парадоксально звучить, але через економічні негаразди у наших сусідів-європейців на Закарпаття можуть прийти нові інвестори. Чимало компаній, які працюють в Угорщині, Чехії та Болгарії, як один із варіантів збереження та здешевлення виробництва планують перенести виробничі площі в нашу країну, і як варіант розглядають Закарпатську область.

Деякі компанії, незважаючи на світову кризу, рухаються вперед і вже розпочали пошук нових партнерів, модернізують та переорієнтовують виробництво. Так, до прикладу, "Джейбіл" планує розширювати виробництво і будувати ще один завод. Досвід реалізації інвестиційного проекту "Джейбіл" дає можливість розгортати на базі цього підприємства індустріальний парк електронної промисловості з логістичним центром.

- Закарпаття з його неповторними природними багатствами часто порівнюють із Швейцарією. Що робиться в області, аби наблизитись до туристично-рекреаційних стандартів розвинених європейських країн?

- Це одна з галузей, що розвивається в Закарпатті найбільш динамічно. Загалом щороку кількість туристів, що приїжджають у наш край, зростає не менш як на 50 відсотків. Щороку вводиться 7-12 нових об'єктів і майже сорок - у стадії реконструкції чи будівництва.

На сьогодні цілком сформовано схему розвитку туристично-рекреаційних та природно-заповідних територій, розроблено близько сотні інвестиційних проектів. Закарпаття - єдина область, яка може представити туристично-рекреаційний потенціал на рівні окремо взятого району. Так, створюються потужні туристичні комплекси в Міжгірському, Воловецькому, Рахівському, Мукачівському, Свалявському та інших районах. У розробці проект розбудови туристично-рекреаційної території Усть-Чорнянського куща. Велику увагу приділяємо створенню гірськолижних курортів на Великоберезнянщині - гора Красія, та Перечинщині - полонина Руна. Чого тільки вартий санаторій "Джерела Міжгір'я", що будується в Соймах Міжгірського району і буде другим за величиною в державі! Практично на сьогодні сплановані найперспективніші туристично-рекреаційні території Закарпаття щодо розвитку гірськолижного туризму.

Ми маємо найцінніше: чисте повітря, гірські річки, наші праліси, які недаремно називають "зеленими легенями" Європи, що дає унікальні можливості розвивати екотуризм, екстремальні види відпочинку. Особливий наголос хотів би зробити на тому, що багато туристично-рекреаційних закладів створюється в гірських районах, де великою проблемою є зайнятість населення. Туристично-санаторна сфера сприяє розвитку й інших галузей: транспортної, переробної і харчової промисловості, народних промислів тощо. Наразі деякі райони, як-то Свалявський чи Хустський, мають від 40 до 50 відсотків надходжень від туристично-рекреаційної сфери.

Сьогодні Закарпаття використовує свій природний потенціал усього на 20-30 відсотків, тому перспективи в туристично-рекреаційній сфері у нас колосальні. Головне, - правильно використовувати цей потенціал.

- Що, на вашу думку, найперш потрібно зробити в області для підвищення її іміджу "західних воріт" України?

- Насамперед треба капітально відремонтувати ці "ворота". За останні три роки на території області майже щороку починали діяти нові прикордонні об'єкти. Так, відкрито пункт пропуску Малі Селменці - Велке Слеменце на українсько-словацькому кордоні та пункт пропуску Солотвино - Сігет у Тячівському районі. Проведена реконструкція і побудовано новий вантажний термінал у пункті пропуску "Ужгород", на черзі - реконструкція пасажирського напряму. Завершені проектні роботи і розпочинається реконструкція пунктів пропуску Лужанка - Берегшурань і Малий Березний - Убля. Найближчими роками потрібно провести реконструкцію всіх діючих на сьогодні міжнародних пунктів пропуску для забезпечення проїзду туристів на Євро-2012, а також вантажних терміналів через румунський кордон на переході "Дяково" та в районі села Соломоново - на словацькому напрямі.

Розглядається і питання відкриття пункту переходу з Польщею Лубня - Волосате. До речі, на території Закарпаття досі нема жодного пункту переходу з цією країною.

- Ми не можемо оминути тему використання транзитних можливостей області...

- До старту Євро-2012 маємо створити широку мережу сервісу та побудувати сучасні автомобільні дороги. Однак Україна досі не приступала до будівництва автомагістралі М3 Лісабон - Київ. Це при тому, що за кілька років західноєвропейська частина автомагістралі дійде до українсько-угорського кордону. Конче потрібно негайно відводити землі, приступати до проектування і розпочинати будівництво.

Слід модернізувати і розбудовувати залізничну мережу. Нині швидкісні залізничні колії з усіх боків підходять до області. З Будапешта до Чопа їздять швидкісні потяги Інтерсіті. Планується продовжити цей маршрут до Мукачевого, а потім і до Берегового та Ужгорода. В той же час із Києва до Львова вже діє швидкісна траса. Залишається з'єднати Чоп і Львів.

Щодо повітряного транспорту, то цей напрямок у нас чи не найперспективніший, хоча... взагалі не розвинутий. На цей час область не має повітряних воріт, які б задовольняли нас та інвесторів. Тому так важливо реалізувати інвестиційний проект будівництва Мукачівського летовища. Проект опублікований, оголошено відповідні конкурси, і вирішувати це питання потрібно на державному рівні, адже самотужки області це не під силу, їхнє фінансування має здійснюватися з державного бюджету. І реалізація таких проектів, на моє переконання, дасть змогу Україні якнайшвидше увійти до європейського дому через "західні ворота".

ФЕСТ - НА БУДЬ-ЯКИЙ СМАК

У краї за Карпатами люблять і вміють святкувати: протягом року тут проводиться понад півтораста обласних і районних фестивалів, оглядів, конкурсів, ярмарок тощо.

Починаються вони з новорічно-різдвяного циклу свят. Огляди-конкурси колядників "Вертеп" відбуваються і на кущових, і на обласному рівнях. На старий Новий рік упродовж півтора десятка років у місті Мукачеве проводиться фестиваль "Червене вино", про який вже добре знають і на теренах Європи. Цікавим і нестандартним два роки підряд був фестиваль у селі Геча Берегівського району, учасники якого змагалися у вмінні швидко обробити свиню та виготовити зі свіжого м'яса найсмачнішу ковбасу.

Навесні в обласному центрі стартує фестиваль "Квітне сакура над Ужем". Слідом за цим відзначають дні міста Берегове та Виноградів, а також Мукачеве, де в канву свят вплітаються і театральні мотиви, і виноробські акценти, і етнічні наголоси.

Є свята окремих регіонів, навіть професій. Скажімо, в традиціях Південної Угочі (угорська назва затисянських сіл, що на Виноградівщині) - влаштовувати яскраві народні гуляння на Великдень, коли дарують писанки. Цьогоріч тут влаштували свято писанки, навіть із майстер-класом. А дещо пізніше невтомна громадська активістка Католін Ягер організувала фестиваль ягід. Яскраво-червоні торти і тістечка зі свіжих і консервованих полуниць, різноманітні види леквару (повидла) - все це було в усій красі та розмаїтті.

У селищі Дубове на Тячівщині щороку проходить свято вигону овець на полонини. До берегів Синевирського озера у серпні скликає фестиваль "На Синевир трембіти кличуть". Неподалік, у гірській Колочаві, тими ж днями відбувається щорічний фестиваль українсько-чеської культури. Райцентр Воловець запрошує на обласне свято коломийки. А ще влітку звідусіль скликає ковалів водяна кузня "Гамора", біля якої демонструють свою майстерність. До села Кваси на Рахівщині охочі приїжджають на "свято ліжника".

Літо зазвичай завершується "Берлибаським баношем" у селі Костилівка. А посеред вересня тисячі гостей з'їжджаються до Рахова на "Гуцульську бринзу": вона підсумовує полонинське літування худоби. Неподалік, у селі Лазещина, відбувається "Гуцульська ріпа", під час якої можна спробувати картоплю, - тушковану, варену, печену, смажену, товчену, терту. У село Уклин, що в Свалявському районі, запрошують на свято мінеральної води. У іншому - Черна, що на Виноградівщині, звикли частувати гостей особливою стравою під назвою начанка: її секрети тягнуться з середньовіччя і відомі лише одиницям. А потім - свято збирання винограду у Середньому на Ужгородщині, фестиваль молодого вина "Закарпатське божоле" в обласному центрі. В селах із угорським населенням відбуваються традиційні виноградні, сливові, яблучні бали...

У Закарпатті прописалася низка мистецьких фестивалів -музичні "Срібний дзвін", сучасної духовної музики, ім. Анатолія Затіна, ім. Михайла Машкіна, "Музичне сузір'я Закарпаття", "Кришталеві грона", "Селиська співанка", театральні - "Інтерлялька", "Етнодіасфера" та багато інших.

Два роки поспіль до Ужгорода на зльоти з'їжджалися по півтисячі байкерів з усієї Європи. Крім них, біля водоспаду Шипот на свято Купала збираються неформали. Після них на Боржавських полонинах облаштовуються парапланеристи.

А що вже казати про різні категорії туристів, лижників, спортсменів, які безперервно проводять свої зльоти та забави! І як не згадати про свята етнічних груп: словаків "Словенска веселіца", румун "Мерцішор", русинів "Червена ружа", численні угорські та німецькі національні дні. Всіх не перелічити, але відвідати хоч малу частину і дізнатися про Закарпаття більше - до снаги кожному.

ТЕРЕСВА "ПРИМІРЯЄ" ГІДРОКАСКАД

Щорічно Закарпаття споживає майже 2 млрд кВт/год. електроенергії, при цьому власне її виробництво становить усього 6-7 відсотків від потреби. Якщо ж задіяти величезний енергетичний потенціал річок області, то регіон почав би продавати власну електроенергію. Ці перспективи з огляду на різке подорожчання традиційних енергоносіїв - газу та нафти - наразі особливо актуалізувалися.

На щастя, потрібно не починати з нуля, а лише відроджувати попередні набутки. Електричний струм першої на Закарпатті гідроелектростанції, збудованої в селі Фрідешево (нині - Кольчине) Мукачівського району, було вироблено ще у 1890 році. В Ужгороді вперше електроенергія надійшла споживачам у 1893 році від технічного водяного млина, спорудженого в центрі міста. В 1903 році освітлення одержало Мукачеве, в 1908 - Берегове, а в 1913 - Виноградів і Королеве. Справжній бум у малій гідроенергетиці відбувався у 40 - 50-ті роки минулого століття. Тоді були споруджені три десятки малих ГЕС. Їх встановлювали ліспромгоспи та колгоспи на стрімких річках і потоках. Однак пріоритети союзної держави, зміщені у бік велетенських ГЕС і АЕС, швидко звели нанівець набутки в малій гідроенергетиці.

Водночас потужний потенціал закарпатських річок дає змогу не сидіти на голодному "енергетичному пайку". Підраховано: можливості місцевих водних артерій становлять понад 6,5 млрд кВт/год. на рік (1200 - 1500 МВт), тобто третину (!) від загального потенціалу малих і середніх річок усієї держави.

Ще 1993 року Інститут "Укргідропроект" розробив "Схему раціонального використання водних ресурсів басейну р. Тиса", яка передбачає будівництво 33 ГЕС потужністю від 2 до 28 МВт у нижній і середній течії річок Тиса, Тересва, Ріка. Втім, до втілення цього проекту в життя не доходило.

Нарешті, минулого року - справжній прорив. Фірма-інвестор "Корлеа Укргідропавер" і проектант "Укргідропроект" запропонували збудувати на річці Тересва каскад із чотирьох ГЕС. Співучасниками виконання проекту стали понад двадцять наукових інститутів, які видаватимуть свої рекомендації для безпечного використання станцій, у тому числі для безперешкодного нересту риби, створення рекреаційних зон біля водосховищ тощо.

Зведення першої із запланованих чотирьох станцій уже розпочато. Для спорудження каскаду ГЕС будуть використані так звані польдери, які зводитимуться в області згідно з програмою протипаводкового захисту "Тиса". Це не що інше, як водосховища. Їх споруджуватимуть у верхів'ях рік, щоб акумулювали надлишкові води під час танення снігів чи великих дощів. Ці гідроінженерні споруди затримуватимуть воду і запобігатимуть підтопленню під час паводків. З настанням безпечних умов воду поступово спускатимуть вниз. Саме завдяки цій обставині зберігатимуться достатні запаси води навіть у засушливі періоди літа.

СЛУЖИЛА ПРИ ПАНАХ, ПРАЦЮВАЛА Й ЗА ТОВАРИШІВ...

Жителька м. Берегового Франтішка Ціхонська за свій довгий вік жила за кількох влад: служила при панах, працювала й за товаришів. Не з чуток знає про Першу світову, а про Другу й поготів. Пережила свого чоловіка та двох синів. Нині ж зі спогадами про нелегке життя має змогу поділитися із чотирма поколіннями своїх рідних - дочкою, чотирма внуками, шістьма правнуками і шістьма праправнуками.

Щойно Франтішка Ціхонська відсвяткувала столітній ювілей. Зі святом іменинницю привітали керівники облдержадміністрації та Берегівської міськради. Ювілярка отримала вітання від Президента України, їй також подарували телевізор та мікрохвильову піч.

- Мама народилася на Львівщині, служила при панах, поки область належала полякам. Нас у мами було троє. Жили небагато, - розказує дочка ювілярки шістдесятирічна Галина Кулієвич. - Коли я вийшла заміж, мого чоловіка перевели служити на Закарпаття. Так і оселилися у Берегові. Згодом забрали маму до себе.

За словами пані Галини, у сім'ї Франтішки Ціхонської були довгожителі. Особливого ж рецепту довголіття, на думку пані Галини, у їхній родині немає: проста їжа та праця. Мама завжди вела здоровий і активний спосіб життя. Позитивно налаштована й до всього ставиться із гумором.

Закарпаття, очевидно, завдяки зеленим горам, чистому повітрю та цілющим мінеральним водам, славиться довгожителями. Нині в області проживає 1100 довгожителів, яким виповнилося 90 і більше років. Найбільше їх у Рахівському (120), Мукачівському (109) та Іршавському районах (108). Нещодавно 105-річчя відсвяткував Михайло Мішко зі Свалявщини, а ще трохи раніше 108-річчя зустріла найстаріша закарпатка Марія Пукас із села Верхнє Водяне, що в гірській Рахівщині. Загалом же в області живуть 22 особи у віці понад 100 років. За розпорядженням голови облдержадміністрації, довгожителям виплачується матеріальна допомога. Для підтримки цієї категорії осіб на Закарпатті розроблена обласна програма "Турбота", яка передбачає надання одноразової матеріальної допомоги, зокрема,і довгожителям.

Теги:

3 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати