Таким було моє перше знайомство з буйволами. Дівчина-екскурсовод чимало цікавого повідала про їхній крутий норов, упертість і витривалість, любов до „водних процедур”. А ще запам’яталось, що у буйволиць – найжирніше молоко серед приручених тварин. Якщо у дійної корови жирність молока складає 3,9%, в кози – 4,5%, то в буйволиці – аж 8%.
А минулого літа мав змогу спостерігати за буйволами в хустському районі на Закарпатті. Перш, ніж розповісти про екзотичний „острівець” у низов’ї Тиси, кілька слів про тамтешніх аборигенів. Буйволи – жуйні ссавці з родини бичачих (важать від 300 до 1000 кілограм) з важким тулубом, короткою шиєю, сильними ногами. Тіло вкрите короткою рідкою шерстю сірого, брунатно-червоного або чорного кольорів. Живуть стадами на трав’янистих рівнинах, іноді в лісах, поблизу водойм, боліт. Самка року тільності, як правило, приводить одне телятко.
А тепер – про найцікавіше. В Південній Азії, Африці буйволи – звичний об’єкт полювання. В Україні водяться тільки в селі Велятино на Закарпатті. Ареал їх розселення лише тут, в єдиному місці, що знаходиться неподалік географічного центру Європи. Нині ніхто точно не скаже, коли і чому „забрели” екзотичні травоїдні в передгірську частину Закарпатської області. Одні твердять, ніби зостались тут після походів татаро-монгольських орд (тоді вік реліктових тварин – майже сім з половиною віків); інші вважають, що завезли їх ще раніше попередники закарпатців – білі хорвати із Закавказзя. Як би там не було, та азійським переселенцям ця місцина сподобалась, хоч дещо зсунулася їх роль у призначенні. Коли в Камбоджі, В’єтнамі тварин використовують насамперед як тяглову силу для транспортування вантажів, оранки, то велятинці на перший план ставлять отримання поживних молока і м’яса. Буйволиці мирно вживаються з коровами, невибагливі до кормів, яких чимало поблизу баюр-ванн — улюбленого місця розкошування в спекотну пору маток і теляток.
Велятинський югас-чередар Петро Гусєв (колишній вороженець після дійсної служби знайшов тут чорнооку дружину-красуню) попередив, щоб не підходив близько до тварин, бо не люблять вони чужих. Присівши на купину, слухаю „характеристику” поголів’я, що налічує 35 особин. Перше слово – про єдиного на все село плідника-бика вагою до тонни. Пастух каже: „Шонію, так звуть „батька”, ціни немає”. Справжньою Мотроною почуває себе статечна Монуіла, від якої в селі чимало дочок. Окремі мешканці Велятина ось уже добрих 50-70 літ не розлучаються з верховинськими екзотами. Приміром, пенсіонер Федір Вантуш не нахвалиться лагідною Юцікою. Страви, приправлені її молоком, – у щоденному меню горянина. А поштарка Марія Мадярош щодня надоює від своєї Борішки 7 літрів молока. Продукції і сім’ї вистачає, і на хустському базарі частину продає. Кажуть, ніби молоко не лише поживне, але і помічне при захворюваннях шлунка, повертає чоловікам силу.
Буйволиця – справжній скарб у господарстві селян. З молока виготовляють жирні сир, бринзу, кисляк. Та і яловичина відмінної якості. Недарма кращого приданого молодятам від буйволячої телички на весіллях тут не бачать. Правда, до тварини потрібен вмілий підхід, бо не кожній господині „віддасть” молоко.
Були колись буйволи і в сусідніх селах – Боронаві, Стеблівці, Сокирниці, Крайникові. Приміром, у Стеблівці, що вважалось „буйволячою столицею Срібної Землі” (так споконвіку називають Закарпаття), кожне друге обійстя утримувало цих тварин, а сільське стадо налічувало кілька сотень голів. У тодішньому колгоспі „Дружба” була навіть буйволяча ферма в Сокирниці. З Азербайджану завезли елітні екземпляри, ще 60 племтелиць породи „мурах” закупили в Болгарії. Планували в рік отримувати від кожної матки 4 000 літри молока. Селекційна робота обіцяла гарне майбутнє стадо.
Але вдарила нерозумна перебудова, колгосп розпався, погіршала і екологічна ситуація. Меліорували молочарне урочище „Гниляк”, тварин відтиснули на голе гирло біля Тиси. Пізніше навіть і звідти їх „попросили”. Єдиним „острівцем” залишивсь Велятин, де ще частково збереглись природні пасовища з баюрами та купинами-ситником. З появою в селі елітного плідника зажевріла надія на відновлення екзотичної череди. І хтозна, можливо, невдовзі буйволи знову в сусідніх селах „пропишуться”. Тоді знову в Хустівський район проляжуть стежки екскурсантів, любителі природи з багатьох країн. І дивуватимуться вони не лише з єдиної у країні долини нарцисів (про це писала „Провінційка”), але й з реліктових тварин. А ще намагатимуться купити делікатес – літр цілющого буйволячого молока та кілограм бринзи.