Порадившись, ми вирішили розпочати цей ретроспективний огляд із осені 1944 року. Точка відліку – переломний період в історії Закарпаття – час звільнення області з-під гніту угорських фашистів. І потрапляння під гніт радянський.
Почнемо з 3 листопада. Цього дня виходить у світ перший номер «Закарпатської правди» – органу спочатку Мукачівського міського, а згодом центрального комітету Комуністичної Партії Закарпатської України (далі – КПЗУ). «Закарпатська Україна – вільна» – проголошувалося на першій сторінці видання комуністів.
Цікаво, що замість передовиці газети публікується наказ Верховного головнокомандувача СРСР Йосипа Сталіна, датований 27 жовтня – днем (увага!) оволодіння Ужгородом. Це вже згодом «оволодіння» замінять більш благородним «визволенням». А ті, хто готував Сталіну цей наказ, не переймалися мовними тонкощами. Отож, оволодівши Ужгородом, Сталін пише: «О 21-й годині вечора 27 жовтня Москва від імені Батьківщини салютує доблесним військам 4-го українського фронту, що оволоділи Ужгородом, – двадцятьома артилерійськими залпами з двохсот двадцяти чотирьох гармат».
Одразу ж після звільнення області починається розбудова Комуністичної партії. У Мукачеві проходять перші легальні партійні збори. Людям демонструють дієвість і здатність нової влади до керівництва краєм – газети пишуть, що Мукачево відбудовується, заліковує рани. Нова влада активно взялася не тільки за розбудову партії, а й за формування своєї вертикалі. Одразу ж проходять вибори до місцевих органів влади. У Хусті новообраний на місцевих зборах керівний орган створює народну міліцію, допомагає потерпілим від німецько-угорських окупантів, переймається постачанням населенню продуктів. Йдуть вибори у Рахівській, Волівській, Тячівській, Мукачівській округах.
Нові політичні віяння входять у робітниче середовище. У друкованому органі компартії публікуються резолюції зборів педагогів, залізничників, будівельників, меблевиків, поштовиків і представників інших професій. У всіх просять «дорогого отца и друга т. Сталина» допомогти возз’єднатися з єдинокровним братом – народом Радянської України.
Паралельно йде відбудова, ремонт і запуск промислових підприємств, які були пошкоджені угорцями при відступі. Хоча, наприклад, пивзавод у Мукачеві працює, бо робітники перерізали бікфордові шнури й знешкодили міни, закладені мадярськими саперами. Ремонтується залізниця, до Мукачева прибуває перший поїзд.
26 листопада відбувається знамена подія, яку на Закарпатті дотепер відзначають, а небагатьох живих нині учасників якої обласна влада щороку не забуває привітати, – Перший з’їзд Народних Комітетів. Саме на цьому з’їзді формується Народна рада Закарпатської України. Її очолює Іван Туряниця. З’їзд приймає й відоме доленосне рішення про возз’єднання краю з Радянською Україною.
Головний владний орган Закарпаття приступає до роботи, міняючи, чи точніше ламаючи, своїми декретами й постановами попередній устрій життя. Одна з перших і найголовніших новацій стосується землі. 2 грудня виходить декрет «Про наділ землею безземельних і малоземельних селян, робітників і службовців».
«Відколи існує Закарпаття, не було ще такого справедливого закону. Раніше три чверті нашої землі належало чужоземним і великим землевласникам, і тільки чверть – трудовому селянству», – писала газета комуністичної партії. З твердженням про найсправедливіший закон погодилися б далеко не всі закарпатці, але тисячі наших краян і справді отримали свої перші земельні наділи. Для закоріненого в землю краянина, який був готовий мастити її на хліб, то було справжнім щастям. «Всі землі й помістя, за винятком лісів, що належали мадярським і німецьким поміщикам, і ворогам народу, які втекли з мадярсько-німецькими загарбниками, конфіскуються», – проголошувалося в декреті. Додамо, що наділ землі не міг перевищувати 1000 квадратних метрів на одну сім’ю.
Подбала влада й про нужденних, бо зима вже наступала. «Погорілим, потерпілим і бездомним» виділялося до 100 кубометрів будівельного дерева для зведення житла, а також дрова, потрібні на обігрів житла.
Серед першорядних питань, над якими потрібно працювати, Народна рада вважала також політичну ситуацію. Строкату політичну ковдру, якою була вкрита область, нова влада перекроює по-своєму і фарбує у червоний. Угорські, німецькі й чеські клапті вона намагається здерти. Спочатку вимагається негайно зняти всі мадярські й німецькі написи в публічних місцях. Далі вводиться обов’язкова попередня цензура на всі видання, що виходять на Закарпатті. За її порушення – суворий штраф у розмірі 10 000 пенґе або 6 місяців арешту. Паралельно влада конфісковує всі «чужі видання в бібліотеках шкіл»: книги, географічні карти, портрети мадярських сановників, оригінали художніх творів на угорській та німецькій мовах.
Розвиваючи тему возз’єднання, видається наказ про державні символи: «На всіх прапорах білими або жовтими літерами обов’язково треба написати слова з маніфесту з’їзду Народних комітетів: «Хай живе возз’єднання Закарпатської України з Радянською Україною».
Цікаво, що наступного ж дня після визволення Закарпаття в Мукачеві почав працювати... кінотеатр. За перші 2 тижні показали 20 фільмів, щодня даючи безплатно три сеанси. Щоправда, через два тижні з трьох щоденних сеансів безплатним залишився тільки один. Репертуар кінотеатру, звісно, був витриманий у пропагандистському ключі: демонструвалися фільми «Боротьба за Україну», «Суворов», «Два бійці», «В ім’я Батьківщини». А в Ужгороді на початку грудня відкриваються публічні читальні, проводяться ідеологічно витримані вечори й зібрання на підприємствах, у державних установах.
Окрім хліба духовного, дбають і про насущний. Відкриваються крамниці, пекарні, їдальні, скотобійні. Влада націоналізовує окремими декретами пивоварний завод графа Шенборна, а також «спиртні заводи, палінчарні і всі підприємства з виробництва алкогольних напоїв».
5 грудня Народна рада переїжджає з Мукачева до Ужгорода. І одразу ж постановляє організуватиДержавний університет та Лісний і Агрономічний інститути. Це рішення сколихнуло інтелігенцію, але особливо радісно його сприйняла молодь. Вже 17 грудня відкривається перший з’їзд молоді Закарпатської України. Хай як би ми нині ставилися до Радянської влади на Закарпатті, однак саме з її приходом у краї зародилася вища освіта. Тому, зокрема, віриться у щирість захоплення молоді новою владою і партією.
Друга половина грудня 1944 року ознаменована реакціоністськими випадами чеських вояків, які, як свідчать джерела, обіцяли: «Ми вам покажемо Радянську владу» і не надто церемонилися з закарпатцями, тягаючи їх на допити й погрожуючи розправами. Можливо, саме такі випадки й підштовхнули Народну раду до ухвалення декрету про утворення Спеціального суду, який мав вирішувати справи антинародних елементів (зрадників, таємних агентів, діячів фашистських партій, керівників органів окупаційних урядів). Цей суд був, по суті, каральною і репресивною структурою з дуже широкими повноваженнями.
Після політичних і земельних питань влада взялася й за фінансові. Зокрема, скасувала лихварські позички. Причому (це б узяти за правило нинішнім банкам) незаконно високими вважалися позички, при яких «сплачується більше, ніж сума погашення на капітал і 8 % на будь-які витрати, утримки і внески». Безперечно, немало євреїв-гендлярів після цього декрету, як нині кажуть, погоріли. Та людям стало легше.
Також Народна рада видала постанову про курс валют. Оскільки на той час на Закарпатті користувалися двома – угорськими пенґе і чеськими коронами, було встановлено офіційний курс їх співвідношення. «При проведенні фінансових операцій і виплаті зарплат належить дотримуватися курсу – один пенге рівняється 2,21 чехословацьким коронам», – ішлося в постанові. До прикладу, газета в той час коштувала 40 філерів, як і літр свіжого молока (один пенґе становив 100 філерів). Ці валюти фіксувалися і в офіційних документах. Скажімо, вийшла постанова про продажні ціни на сільськогосподарські продукти в торгівлі вроздріб, згідно з якою, ціни були фіксованими і за їх перевищення передбачалося покарання. Приміром, центнер пшениці коштував 34 пенґе, маку – 200, живої ваги телятини найвищого сорту – 220, а свинини – 290 пенґе.
Забігаючи наперед, скажемо, що в 45–46 роках угорська валюта пережила найстрашнішу у світовій історії гіперінфляцію. 31 липня 1946 року стало останнім днем пенґе, 1 серпня введено нову валюту – форинт. Старі гроші обмінювалися за курсом 400 октильйонів пенґе (цифра з 29 нулями!) за один форинт!
Завершуючи огляд 1944 року коротко відзначимо ще дві події. Перша – поїздка до Москви делегації православного духівництва з проханням включити Мукачівське єпископство до юрисдикції Російської православної церкви. Про результат цієї поїздки читайте в наступному числі «Паланку».
Остання ж подія – 65-річчя Сталіна. З портретом генералісимуса ледь не на півсторінки і заголовком «Сталін – це наша перемога!» виходить «Закарпатська правда». І в кількох номерах поспіль публікує величезний за обсягом псевдопоетичний твір «Слово Великому Сталіну від українського народу», який спільно написали 13 українських поетів. Його було обговорено на зборах громадян міст і сіл Радянської України, і підписали «творіння» 9 мільйонів 316 тисяч 973 людей!
…1944-ий, можливо, найдоленосніший для Закарпаття рік у минулому столітті закінчився осанною Сталіну з вірою «у світле прийдешнє для майбутніх поколінь». Яким насправді стало це майбутнє, стежте далі разом із нами.
При підготовці матеріалу використані публікації видань «Руська молодежь», «Закарпатська правда», «Історія міст і сіл України. Закарпатська область»