Олександр Зінов’єв: "Оздоровчий центр допоможе заповнити прогалину в системі фізичного виховання"

— Олександре Олексійовичу, чому потрібен такий центр?

— Події останнього часу засвідчили, що в системі фізичного виховання України є велика прогалина. Ще років з 10 тому я казав, що ми втрачаємо урок фізкультури. А саме з нього починаються здоров’я і великий спорт. Причому не тільки урок, а й загалом систему фізичного виховання. І насамперед це торкнулося дітей зі слабким здоров’ям та тих, котрі перехворіли на різні недуги. Практично вся робота з такими дітьми ведеться лише на папері. Насправді ж немає ні спеціальних, ні підготовчих груп, займаючись в яких із меншим фізичним навантаженням, вони поступово набували б необхідної для занять в основній групі форми, бо після перенесених гострих вірусних респіраторних інфекцій, важких форм ангіни, грипу, пневмонії потрібна певна підготовка. Ми втратили цю ланку. Після видужання дитина або просиджує уроки фізкультури на лавиці, або її одразу кидають на здачу нормативів чи крос. Тому маємо проблеми. Вважаю, саме в цьому полягає першопричина смертельних випадків на уроках фізкультури. В ідеалі ж на уроці фізкультури знесилені після хвороби діти повинні б займатися з окремим спеціалістом за окремою програмою, наприклад, не 45, а до 30 хвилин. Такої системи дотримуються, зокрема, в Канаді. Та за наших реалій таке неможливо через нестачу грошей (це ж потрібні додаткові вчителі). Такими дітьми опікуватиметься наш центр.

— Як ви бачите роботу центру?

— Він працюватиме на оздоровлення за кількома напрямами: серцево-судинних захворювань, опорно-рухового апарату й неврології. Особлива увага приділятиметься роботі з малюками до 1 року. До того ж є діти не лише з ослабленим здоров’ям, а й фізично слабкі від природи. І їм також треба приділяти увагу. Таким чином, гадаю, оздоровчою фізкультурою в нас займатимуться і здорові (ті, що потребують оздоровлення, бо жодне захворювання не минає безслідно), і хворі діти. Хотів би виключити слово “лікувальна”, бо вона потребує зовсім іншої системи.

— Це будуть вправи і водні процедури?

— Можуть бути і водні процедури. Щоправда, в центрі є можливості лише для плавання немовлят у ванні. А от якщо в місті будуть басейни, то домовлятимемося про заняття там. Великі надії в цьому плані покладаю на аквапарк. Знаєте, дивна річ виходить: у місті жодного водного дзеркала, а ми через референдум повинні вирішувати необхідність спорудження водного комплексу. Це нонсенс. Я щонеділі їжджу в Угорщину на басейни, пропливаю по 2 тисячі метрів і цілий тиждень почуваюся чудово. А яка працездатність! А тут — ставити питання на голосування…

Безпосередньо в центрі в невеликих залах займатимуться нечисленні групи за показами, наприклад, спецгрупа, групи з корекцією, балансуванням опорно-рухового апарату, передсколіотичної постави і сколіозу І ступеня. До речі, чи знаєте ви, що з кожним роком дітей з проблемами опорно-рухового апарату стає дедалі більше? В Радянському Союзі профілактика таких захворювань була на належному рівні, звісно, були свої недоліки, але плюси більші, і саме в напрямі оздоровлення, системі фізичного виховання. Варто згадати про неї.

— Яким чином розподілятимете дітей по групах?

— Тут покладатимемося на допомогу педіатрів. А загалом є спеціальні проби, розроблені у 80-ті роки під керівництвом академіка Амосова професором Приварським у Київському інституті медпроблем фізичних вправ. За їх допомогою визначають толерантність організму до фізичних навантажень, а отже, й належність до однієї з 4-х функціональних груп чи спортивної. В підсумку для кожної визначаються певні обсяг, інтенсивність та комплекс вправ.

— А де визначатимете толерантність до навантажень?

— Наразі ведемо розмову з дитячою лікарнею, в якій працює кабінет функціональної діагностики. Знаєте, був приємно здивований попитом на ці “послуги”. Після трагічних випадків по Україні батьки кинулися визначати функціональні можливості організму своїх чад.

— За негативного ставлення до фізкультури чи не маєте побоювань, що батьки не приводитимуть дітей до вас у центр, та ще й за плату?

— Я більш ніж упевнений, що кожен із батьків дуже серйозно ставиться до здоров’я власної дитини, а отже, знаходитиме можливості для занять.

— Ви сказали, що одним із напрямів центру буде робота з дітьми до року. Чому їм така увага?

— Бо саме в цей період закладаються певні функції організму. Зокрема перерозподіл м’язового тонусу, керування опорно-руховим апаратом, координація, які розвиваються до 1-го року життя, а потім лише вдосконалюються.

— Знаю, що ви давно займаєтеся цим напрямом. Розкажіть, як прийшли до нього.

— Це, можна сказати, ужгородське ноу-хау. Все почалося 30 років тому з пропозиції завідувачки дитячої поліклініки Алли Майорової попрацювати з дітьми з ДЦП. Коли взявся до цього, то зрозумів, що отриманих у Львівському інфізі знань недостатньо, тож почав самостійно вивчати особливості дитячого організму. Спочатку 13—14-річних, потім 10-ти, 8-ми і так дійшов до 1 року. Поступово від роботи з хворими дітьми перейшов до здорових і переконався, що займатися треба кожним новонародженим та вести його протягом першого року життя.

— З кимсь ділилися своїми висновками?

— Про них я говорив на конференції “Молода спортивна Україна” у Львові, на лекціях, які читав у Львівському інфізі. Були й публікації методичок, статей.

— А хтось узяв їх на озброєння?

— Знаю, що це зробили реабілітаційні центри Львова. Я працюю за цією ж методикою з дітьми, котрі мають затримку психомоторного, фізичного розвитку, деформацію. Нині більше займаюся корекцією фізичного розвитку. Дійшов висновку, що краще починати роботу з маленькою дитиною на стадії корекції, а не доводити до стадії реабілітації. Важливо вчасно побачити вади фізичного розвитку дитини та вносити відповідні корективи.

Крім того, на мою думку, слід звернути увагу на старше покоління, адже людина особливо цінна після 60-ти, коли в неї за плечима багаж знань і життєвого досвіду. Тож завдання суспільства в продовженні її життя.

— То чи не хотіли б у цьому зв’язку зайнятися і дорослими?

— Якщо матимемо таку можливість — радо. До того ж у перспективі можна буде зосередитися не лише на приміщеннях центру, а й орендувати стадіон, якийсь спортивний зал. Можна навіть зробити оздоровлення по окремих видах спорту, як-от: любительському баскетболу, футболу… Треба лише почати.

— Тож із чого почнете?

— Уже почав із сім’ї. Вона мене підтримала. Мав розмову щодо центру із заступником міського голови Володимиром Симуликом, головним лікарем дитячої лікарні Оксаною Передрій, деканом факультету фізвиховання УжНУ Валерієм Товтом, головою виконкому Закарпатського відділення НОК України Іваном Риляком, заступником начальника облуправління молоді і спорту Ярославом Свидою. Усі — за. Телефонував у Львів завідувачу кафедри фізреабілітації Андрію Вовканичу: можливо, вже хтось почав таку справу. Виявляється, ми перші в Західному регіоні, тому поки йдемо навпомацки. Починаю все власним коштом, але переконаний — знайдуться люди, котрі допоможуть. Бо потреба в подібних центрах для міста, в якому 30 тисяч дітей, дуже велика. На перших порах ми за день зможемо приймати до 40 чоловік. А що це проти 30 тисяч?! Звісно, всіх не охопимо. Але справу започаткуємо.

Попереду велика робота. І є бажання працювати та надія на успіх.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати