Це трапилося улітку 2006 року. Житель обласного центру Юрій зайшов якось із знайомою Іриною в гості до сусідки Ніни. Невдовзі сюди завітали родич господині Микола з приятелем Віктором. Юрко був у доброму настрої, тож вирішив усіх пригостити спиртним. У магазині купив закуску й пляшку горілки. Хутко накрили стіл. Випитого здалося замало, тому Юрій з Миколою знову сходили в магазин по горілку та продукти. Коли повернулися, у помешканні був вже новий гість – знайомий Миколи Сергій Лупич. Згодом Ірина подалася додому, пішов і Віктор. Через якийсь час зібрався йти Юрій. Та свою «мобілку», котру перед тим дав зарядити Віктору, на кухні не знайшов. На відповідь, де його "трубка", Микола повідомив: вона -- в іншій кімнаті. Однак стільникового телефона й там не виявилося. Юрко попросив хлопців повернути його власність. Однак молодики раптово повалили його на ліжко й стали лупцювати. Під час бійки потерпілий відчув, що з нього знімають джинсову куртку і риються у кишенях. Запримітивши, що двері помешкання відчинені, хлопець вибрав слушний момент і, вирвавшись, кинувся до виходу. Біля торгового центру попросив перехожих викликати міліцію. Крім куртки, зловмисники відібрали у Юрія 200 гривень та ключі від квартири. Але затримати того дня зухвальців не вдалося. Відчувши, що запахло смаленим, грабіжники стали переховуватися.
...Ранкової пори у двір одного з ужгородських будинків зайшов згаданий вже Сергій, став голосно кричати, нецензурно лаятися. Хлопець вже був добряче підігрітий спиртним. На крики із сусідньої квартири вийшов Віталій і попросив хулігана припинити це неподобство. Коли той категорично відмовився, спробував, було, вивести його. Між хлопцями зав’язалась суперечка, у розпалі якої Сергій вийняв ніж і вдарив ним у спину свого опонента. Віталій схопився лівою рукою за лезо, намагаючись вирвати зброю з рук нападника. Не вдалося. Наступний удар був у лівий бік спини. На це з будинку вибіг Микола. Він став між супротивниками, намагаючись завадити сутичці. Миколі вдалося забрати Сергія. Далі він повернувся зі своєю приятелькою, і разом вони надали потерпілому першу медичну допомогу.
Про цей випадок довідалися також працівники міліції. Для пошуку зловмисника, котрий, до речі, був добре відомий правоохоронцям, сформували пошукову групу з числа працівників карного розшуку.
Одного дня під час відпрацювання розшуковики таки натрапили на Сергія. Однак той, зауваживши правоохоронців, спробував утекти. А коли міліціонерам вдалося схопити зловмисника, він став чинити їм злісний опір. Закінчилася ця історія затриманням Сергія. Щоправда, один з міліціонерів потрапив у лікарню. Згодом попався і Микола.
Під час слідства Сергій намагався заперечувати свою причетність до скоєння згаданих злочинів. Стверджував також, буцімто не чинив опір правоохоронцям.
Після завершення слідства справу передали в суд. Свою вину Сергій визнав частково. Однак правосуддя аргументовано довело і його вину, і Миколи. Обираючи міру покарання, Феміда врахувала, що Микола скоїв злочин, будучи неповнолітнім, до того має на утриманні малолітню дитину, що стало пом'якшуючою обставиною. Обтяжуючою обставиною для Сергія стало те, що він скоїв злочин у стані алкогольного сп'яніння.
І ось вирок: Сергія Лупича засуджено на чотири роки і один місяць ув'язнення. До цього йому "доплюсовано" невідбуте покарання. Миколу засуджено на чотири роки і звільнено від покарання з іспитовим терміном на два роки. Ухвалою Закарпатського апеляційного суду вирок залишено без змін.