Уродженець Закарпаття — дворазовий орденоносець України в Словаччині

Це дуже влучне означення, бо Ярослав Шуркала є пристрасним любителем авіаспорту. Найліпше він почуває себе між небом і землею за кермом літака, а книгодрукування, журналістика, образотворче мистецтво та фотографія були і є предметом його професіонального зацікавлення. В Україні знають Я. Шуркалу, головним чином, як підприємця-друкаря, бо після проголошення незалежності України в 1991 році він постачав її десятками книжок друкованих в його приватній друкарні на високому поліграфічному рівні. Одною з них є і 306-сторінкова монографія Йосифа Ганича про рідне село Я. Шуркали – „Сімер, любов моя” (Ужгород, 2004).

За цю його благодійну діяльність Я. Шуркалу було нагороджено двома президентськими орденами „За заслуги” – 3-го і 2-го ступеня. Слід підкреслити, що в Словаччині він є поки що єдиним дворазовим орденоносцем Почесної відзнаки Президента України.

Ярослав Шуркала народився 26 листопада 1938 року в с. Сімері Перечинського району. Його батько, уродженець Пряшівщини, тоді працював в ужгородському суді. Мати в 1921 році 6-річною дівчиною повернулася з батьками-заробітчанами в Сімер із США. Після окупації Закарпаття Угорською армією в 1939 році сім’я Шуркалів змушена була покинути Закарпатську Україну, залишивши там все своє майно. З того часу постійним місцем проживання Я. Шуркали став Пряшів. Після матури в 1958 році його на два роки забрали в армію. В листопаді 1960 р. він поступив на роботу редактора українського журналу „Дружно вперед”. В 1962 році одружився із свидничанкою Мартою Гвізд і в тому ж році був прийнятий на фільмовий факультет Академії музичних мистецтв у Празі. Фотографії Я. Шуркали, долучені до заяви про прийняття на навчання, були настільки досконалі, що його негайно взяли в члени фотографічної секції Спілки художників Чехословаччини. На жаль, через два роки він змушений був з-за сімейних причин (народження дочки) покинути навчання. Та й ці два роки стали доброю школою для його професійного спрямування в галузі фотомистецтва.

Повернувшись з Праги, Я. Шуркала продовжував працювати в журналі „Дружно вперед”, на сторінках якого опублікував не лише багато фотографій, але й низку публіцистичних статей. Особливо ангажувався в русі української молоді, головним чином на сторінках молодіжного додатку до азети „Нове життя” – „Тон”.

У перші дні окупації Чехословаччини 1968 року Я. Шуркала став диктором ілегальної пересувної радіостудії, яка передавала нецензуровані вісті словацькою мовою на всю Чехословаччину, а російською – для окупаційних військ. Органи радянської контррозвідки марно намагалися паралізувати ці передачі. Вдалося їм це лише через кілька тижнів.

При чистках під час т.зв. „посерпневої нормалізації” Я. Шуркалу звільнили з роботи з суворою забороною друкуватися та працювати в сфері культурних установ. На щастя, він як член Спілки чехословацьких художників мав право працювати „на вільному хлібі” й успішно користався цим правом. Майже двадцять років він працював у галузі пропагаційної та рекламної фотографії. Для різних заводів і підприємств анонімно укладав каталоги виробів та інші пропагаційні матеріали, для громадських установ художньо оформляв будинки культури, кімнати громадських справ тощо. Ця робота і в часі тоталітарного комуністичного режиму була не погано гонорована. При ній фотограф приходив до стосунку з цікавими людьми, зокрема з менеджерами заводів, працівниками видавництв, друкарень і знайомився з поліграфічною справою вдома й у світі.

Після падіння комуністичного режиму Я. Шуркала був ініціатором видавання першої приватної щоденної вечірньої газети в Чехословаччині – „Прешовскі вечернік“, що виходить і по сей день.

Його тричлена група, взявши величезну позику в банку, приватизувала Пряшівську друкарню, найбільшу в східній Словаччині (260 людей). В короткому часі їм вдалося обладнати друкарню наймодернішою поліграфічною технікою. На жаль, як то воно в житті буває, „Тріумвірат” після п’яти років розпався і друкарню було переведено під опіку підприємства „Grafobal Skalica”.

З перших днів виникнення самостійної України Я. Шуркала тісно співпрацює з її центральними органами, торговими та дипломатичними представництвами в Чехії та Словаччині. Саме завдяки його заслугам У місті Пряшів (а не Кошиці) розташоване Генеральне консульство України в СР.

Будучи пенсіонером, Я. Шуркала і надалі залишається директором видавництва „Polygraf Slovakia“. Крім того, він займається експортом малих ультралегких літаків в Україну та багато уваги приділяє громадській роботі, зокрема в управі міста Пряшева як довірена особа та дорадник мера Павла Гадярі. Крім того, він є секретарем громадського об’єднання „Pro Christi“, яке займається побудовою у Пряшеві найвищого монументу у світі – 33-метрової статуї Христа. Любить подорожувати не лише по Європі, але й по інших континентах. Останнім часом бере активну участь у модернізації експозиції Музею української культури в Свиднику.

Слідами батька пішли і його діти. Дочка Іванна після закінчення природознавчого факультету працює в книжковому бізнесі. Зараз з чоловіком має вже власну фірму. Син Олександр після закінчення режисерського факультету Академії музичних мистецтва в Празі (який не вдалось закінчити батькові) є одним з кращих операторів Чехії. Щойно вийшов його останній кінофільм „Карамазови”, який критика вважає кращою чеською стрічкою останніх років і пропонує його на найвищу кінонагороду в світі – „Оскар” – саме за камеру. І син співпрацює з кіномитцями України. Приємно відзначити, що в засобах масової інформації Олександр декларує себе українцем, а таким його вважає й близьке оточення.

Велику радість Ярослав має з внучок: Олександри, Андрійки та наймолодшої Ели, яка лише починає ходити.

З нагоди круглого ювілею бажаємо продовжу-вачеві справи першодрукарів Ґутер-берґа та Федорова Ярославу Шуркалі доброго здоров’я та сил до дальшої праці. Нехай оптимізм, який супроводжує ювіляра протягом цілого життя, не залишає його і в дальших роках.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати