Колишній закарпатець доїть корів на Черкащині

— Ми з Новоселиці Міжгірського району. Одружилися, а жити було ніде. У Червоній Слободі жила моя сестра Таня. Сказала, що у колгосп потрібні доярки і їм дають квартири. То ми із дружиною позмінно працювали. Хоч доїли апаратами, руки все одно дуже боліли. Тягали вагонетки. По тонні молока на день перевозили, — розповідає Василь.

Розмовляємо на місцевому сільськогосподарському підприємстві ”РВД-Агро”. Чоловік стоїть у ямі для доярок і підключає доїльні апарати.

— Тепер уже не сильно важко працювати доярем, — повертає голову Василь Юрійович. — Два роки тому встановили обладнання для доїння ”Ялинка”. Наш директор Володимир Рябенко почув по телевізору, що в Європі корів доять під класичну музику. Вирішив і собі спробувати. Купили музичний центр. Як включили музику, то корови головами на всі боки крутили. Не розуміли, що відбувається. Потім звикли доїтися по-європейськи. Та й самим стало веселіше. Хоч зараз уже інколи набридає.

Василь Довгомеля працює через день до обіду й увечері. На роботу робітників возять машиною.

— Дорогою балакаємо про сни, про любов. Проблєм зараз багато, бо грошей не хватає. Дітей вчить нада. Собі вже одказуємо, бо все дорожає. Шо зараз тисяча? Ніщо! Говоримо, в кого які сімейні проблєми єсть. Так друг другу пожаліємося, і то легше стане на душі.

Жаліється, що в залі для доїння не можна курити.

— Терплю до кінця дойки. Сігарєти подорожали. Були по рубль восімдесят, стали — два сорок. Жінка каже, кидай курити, бо ти тільки на одні сігарєти заробиш. Виходимо, виходимо! — наказує коровам дояр.

У кишені Василя Юрійовича чути мелодію мобільного телефону. Чоловік не реагує.

— Мобільний сюди брать не розрішається. Щоб не отвлікали друг друга від роботи, — зізнається, що телефон забув викласти.

Цікавлюся, скільки корів видоює за зміну.

— На двох доярок до трьохсот набереться. Раніше чоловіків тут було п’ятеро, а то всі жінки. Тепер працюємо я і ще три доярки. У прошлому году отримав орден ”Знак пошани”. Вручав народний депутат Микола Томенко в Черкасах у білому домі (облдержадміністрація. — ”ГПУ”). Грамот багато маю, дипломів. Шкода, що путівки ніколи не давали. Якби дали у Трускавець, я поїхав би. Був на виставках із коровами у Черкасах і Києві. Маю ставку 1200 гривень. Зараз зарплата не залежить від надоїв. А раніше було так: чим більше надоїш, тим більше грошей отримаєш. Тоді ми гарно получали. На радянські гроші було й до тисячі рублів. То ми їх із дружиною тратили на обстановку квартири.

Дружина Оксана Іванівна нині працює продавцем. Подружжя має доньку-студентку. Живуть у двокімнатній квартирі.

— Маю велику рідню на Закарпатті. Батько помер. До матері навідуюся під час відпустки. Є четверо братів і дві сестри. Два брати живуть на Закарпатті, а решта тут, у Слободі, і Леськах Черкаського району.

Дояр згадує випадок, коли батькам принесли похоронку на прізвище Довгомеля.

— Я попав у Хабаровський край служити, а мій друг Ваня Довгомеля — в Афганістан. Прийшла в село телеграма, шо загинув Довгомеля. Повідомлення принесли моїм батькам. То там всі в шоці були. Страшне! А тоді подивилися, що то про Івана написано.

Цікавлюся: якби можна було повернути роки, чи змінив би професію.

— По-любому. Я ж після школи поступив на агронома. Це мені близьке, бо сам із села. Та тільки не вивчився. Хотів заробити спочатку грошей.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати