Балетна школа, хореографія, спортивна аеробіка, гирьовий спорт - сходинки до успіху закарпатки Ольги Розгоні

Спортивний урожай. Радіє успіхам мами син Міша

У серпні 2008 року у Вентспілсі (Латвія) пройшла установча конференція, на якій  створена міжнародна конфедерація майстрів гирьового спорту. Місцем знаходження постійно діючого керівного органу конфедерації обрали Архангельськ, куди і з'їхались на міжнародні змагання ветерани гирьового спорту.

Гирьовий спорт відноситься до силових видів спорту з підвищеними вимогами щодо витривалості організму спортсмена, тим більше - ветерана. І вперше у правилах змагань «Міжнародної конфедерації майстрів гирьового спорту» були враховані особливості організму спортсменів у вигляді диференціації гир,  їхнього часу виступу на помості у розрізі вікових груп чоловіків і жінок. Приміром, жінки від 25 до 34 років працювали з гирями вагою в 16 кг, кому 35-44 років - ті займаються з 12-кілограмовою гирею, від 45-49 років – 8 кг.

Першість світу та Європи з гирьового спорту серед ветеранів проходила у спорткомплексі «Динамо», там змагалися близько 500 учасників із 16 країн світу. Крім країн ближнього і далекого зарубіжжя (Абакан, Казахстан, Латвія, Литва, Молдова, Республіка Комі, Естонія, Республіка Саха, Білорусь, Росія) на поміст виходили спортсмени з Китаю, Японії, Гани, Сирії, Нігерії, Ямайки та Перу. Серед них -  і виноградівка Ольга Розгоні, яка приїхала звідти кандидатом у майстри спорту серед ветеранів та привезла до рідного міста власний спортивний урожай, окреслений шістьма медалями, грамотами та новими враженнями.

Моя тендітна співрозмовниця Ольга у свої 42 роки виступала у ваговій категорії до 50 кг, а 12-кілограмову гирю за 10 хвилин підняла 115 разів. Не кожному атлету таке під силу! Що ж до складових успіху, вони, на її думку, наступні: регулярне заняття спортом, професійна підготовка тренера, підтримка рідних та близьких.

- Тож звідки взялась така сила у стрункому жіночому тілі? – запитую.

- Постійне заняття спортом –  одна з складових, що привела мене до успіху у цих змаганнях. З раннього дитинства у нашій родині був культ спорту. Батько, підполковник Іван Гуров,  прищепив повагу до фізичної культури, старший брат Михайло Гуров займався класичною боротьбою і зараз є майстром спорту з цього виду спорту. Сама ж я в дитинстві закінчила балетну школу і до цих пір займаюсь не тільки індивідуальним оздоровленням, але і хореографією та спортивною аеробікою. 

- А коли «познайомились» з гирями?

- Уявіть собі, що тільки в цьому році! Я працюю вихователем у дитбудинку–інтернаті №3, де виховуються неповносправні діти. Серед них є немало талановитих, багато хто з них добре малює, співає, танцює, займається у ляльковому театрі. Цього літа  наші танцюристи брали участь у міжнародному фестивалі «Рекітські сузір'я». Там же я ближче познайомилась з  дівчиною, яка відвідує  Виноградівський клуб силових видів спорту (тренер Володимир Стрілецький) і має певні спортивні досягнення. Школярка Анжеліка Химинець так вправно жонглювала гирею, що  і я вирішила спробувати власні сили. Адже вважаю, що людина ніколи не повинна стояти на місці, повинна вдосконалюватися та прагнути пізнати щось нове. Це дуже близьке спортсменам, своєрідний азарт. Тож, завітала до клубу і стала його активно відвідувати. Вже під час моїх тренувань до Виноградова надійшло запрошення з Архангельська взяти участь у міжнародних змаганнях. Подивившись на географічну карту, з острахом подумала про майбутню дорогу, але нічого: три доби і ми були в Росії.

- Що ж запам'яталось під час далекої дороги?

- По-перше попутники. Це були вірмени, батько з сином. Те, що вони мали квитки на другі полиці і ніколи туди не залізали – відійшло на другий план. На перший стала їхня національна приналежність. Ми проїжджали кордони, тож за п'ять хвилин під'їзду до них просили всіх піднятись і підготувати для огляду речі та документи. Нас оглядали в купе, а вірменів  на кожній зупинці просили виходити з речами для детального огляду. Разом з дорогою подорож склала 10 днів, з яких 5 тривали змагання в Архангельську.  На залізничному вокзалі українську делегацію зустріли автобуси  і ми направились в Міжнародний інститут управління, яким керує президент міжнародної конфедерації ветеранського руху гирьового спорту Анатолій Єжов. Опісля нас повезли в Будинок офіцерів, де проходило урочисте відкриття першості світу - з військовим оркестром, мажоретками та парадом, концертом художньої самодіяльності місцевих аматорів та професіоналів. Співали навіть пісні на вірші Анатолія Єжова  (він спеціалізується на рубаї).

Взагалі Анатолій Єжов  – унікальна особистість.  Заслужений тренер Росії, майстер спорту СРСР з кульової стрільби, майстер спорту Росії з боротьби самбо, 10-разовий рекордсмен «Книги рекордів Росії». Останні його досягнення у  свій поважний вік (62 роки) - це світові рекорди з гирями в географічній точці Північного полюсу та на вершині Ельбрусу. 5 квітня 2008 року в географічній точці Північного полюсу він встановив рекорд Гіннеса в гирьовому спорті і десять світових рекордів серед чоловіків. Ці рекорди затверджені міжнародним союзом гирьового спорту і міжнародною федерацією гирьового спорту.  А вже 25 червня 2008 року піднявся на західну вершину Ельбрусу і вперше в світі виступив з гирями, встановив світові рекорди на висоті 5648 метрів - найвищій точці Європи. Про підкорення  вершини написав у власній книзі «На Ельбрусі з гирями».  А в сузір'ї Стрільця одна з зірок названа іменем Анатолія Єжова, який став цьогорічним організатором першості світу.

- Де розмістили велику кількість учасників міжнародних змагань?
 
- Спочатку пропонувалось проживання в готелі середнього класу за 800 рублів на добу, але більшість українців вирішили зупинитись в дешевшому - 180 рублів на добу. Причому, наш готель знаходився за 5 хвилин від спортивного комплексу. В номерах були всі зручності, крім телевізора, але після напружених поєдинків він був  недоцільний. Тож і на екскурсії містом часу і сил не вистачало. Вразило мене інше: в  великому місті Архангельську проблем з водою не було: і вдень, і вночі  можна було користуватись як холодною, так і гарячою водою. Опалювалися номера настільки добре, що на ніч ми відкривали кватирки. Гарна набережна біля їхньої річки Південної Двіни, пароплави на ній виглядали по-особливому привабливо. 

- Чи  високий рівень підготовки в українських спортсменів?

- Нашу країну представляли 26 чоловік, серед них тільки дві жінки – я та заслужений майстер спорту Любов Черепаха. У порівнянні з російською делегацією (найбільшою щодо кількості учасників), кожний з наших співвітчизників виборов певну нагороду і повернувся до рідного міста з перемогою. У міжнародних змаганнях в Архангельську після 6-річної перерви  виступав і тренер Виноградівського клубу силових видів спорту Володимир Стрілецький, який посів 3 місце у двоборстві, випередивши заслуженого майстра спорту України Юрія Черепанова з Криму.

- Крім змагань між спортсменами, чи встановлювались інші рекорди?

- На 13-ти різних помостах паралельно проводились інші змагання та встановлення рекордів. Два члена журі фіксували  виступ одного спортсмена, а на електричному табло відразу висвічувалось число ривків. Зауважила і певний етикет учасників: після виступу спортсмени подавали руку журі або вклонялись їм. Запам'ятався  Сергій Мацкевич з Мінську, який хотів побити власний рекорд, годину піднімаючи 16-кілограмову гирю. Він здійснив 1410 ривків. Спортивні аси, хто багато років віддав спорту, встановлювали рекорди для своєї вікової категорії (я вболівала за поважного 80-річного атлета).  Церемонія нагородження також проходила оперативно та злагоджено.
 
Наступна першість світу з гирьового спорту серед ветеранів проходитиме у Томську в 2009 році. Це ще далі, ніж Архангельськ.  Можливо, виноградівська делегація знову приєднається до українських спортсменів і, можливо, вони знову повернуться до рідного міста з багатим спортивним урожаєм.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати