На Закарпатті вийшла друком книжка про Копашнівський Свято-Іоанно-Богословський жіночий монастир

Головна мета авторів - привернути увагу прочан до цієї православної святині. Слід відзначити, що згаданий монастир знаходиться у присілку Поляна, між селами Копашнево-Драгово та є одним із найменш доступних, через відсутність дороги з асфальтним покриттям. Автори, за допомогою фотографії, передали красу навколишньої природи, підкреслили особливості архітектурних особливостей чернечої обителі.

Історія обителі

Початок історії жіночого скиту (а нині монастиря) в Копашневі поклав парафіяльний священик Георгій (Юрий) Кеніз. Його життєвий шлях був надзвичайно складним. Як стверджують автори, він народився у 1884 р., коли Закарпаття знаходилося у складі Австро-Угорщини. Під час Першої світової війни був мобілізований на фронт, потрапив до російського полону. В Росії Г. Кеніз познайомився з православним богослужінням та вирішив полишити унію. Після повернення у рідне село, він проводить місіонерську діяльність на користь православного руху. У 1922-1938 рр. служив священиком у рідному селі. Необхідно внести уточнення, щодо висвячення Г. Кеніза в священики. За твердженням авторів священицький сан він прийняв у 1922 р. від Празького архієпископа Савватія. Не можемо до кінця погодитися з цим твердженням, адже архімандрит Савватій був поставлений архієпископом в Константинополі лише 4 березня 1923 р. В дійсності висвятив у священики Г. Кеніза єпископ Сергій (Корольов), який підпорядковувався РПЦЗ. Однак з 1923 р., й до своєї смерті, Г. Кеніз був найбільшим прихильником та соратником архієпископа Савватія на Підкарпатській Русі.

Спочатку був скит

У 1936 р., з дозволу Празької архієпископії, Г. Кеніз на земельній ділянці І. Попа заснував скит. Першими насельницями новоствореної обителі були монахині Магдалина (Шелемба), Матрона (Левко), Меланія (Попадинець). У радянський період в скиті проживало до 20 сестер. У 1960 р. була прийнята постанова, згідно якої міській владі доручалося ліквідувати жіночий скит в Копашневі. Сестри перейшли на проживання до Чумалівського монастиря, а будинки були передані на баланс сільської ради.

Відродилася чернеча обителі в Копашневі у 1992 р. стараннями монахинь на чолі з ігуменею Любов'ю (Криванич), сільської громади, численних благодійників. На даний час в монастирі проживають 15 черниць. За шістнадцять років діяльності ново відновленого монастиря було побудовано храм Св.Апостола Іоанна Богослова, два житлові будинки, каплицю Всіх Руських Святих, господарські споруди.

Окремо в книзі подано біографії окремих осіб, які прислужилися у заснуванні та відродженні монастиря в Копашневі. Знаходимо невеликі біографічні нариси про о.Г.Кеніза, схиархімандрита Гаврила (Легач), ігуменю Любов (Криванич), архімандрита Миколая (Бринзей), ієромонаха Єфрема (Гангур).

Ексклюзивна фотоілюстрація

Рецензоване видання містить професійні фото зображення монастирських споруд, іконостасів, ікон тощо. Щоб наголосити на окремих аспектах діяльності монастиря автори доповнюють книгу поетичними вставками.

Наприкінці статті, хочеться висловити кілька побажань авторам, які носять рекомендаційний характер та не знижують високої оцінки книги. Наприклад, на початку книги вказано, що автори уперше знайомлять широко читача з Свято-Іоанно-Богословським монастирем. Це не зовсім так, адже про діяльність монастиря писав у 1994 р. мукачівський краєзнавець В.Пагиря у книзі „Монастирі Закарпаття" (с.76-77) та автор цих рядків у 2004 р. у книзі „Православні монастирі Хустського району. ХХ ст." (с.84-84; 102; 111). Названі автори, в деяких аспектах, навіть більш детально зупиняються на історії монастиря. З іншого боку, рецензована книга, дійсно перше окреме видання.

Чомусь автори не подали біографій настоятельниць скиту в 1936-1960 рр. та кількох священиків, які несли пастирський послух в обителі. Так, у 1936-1948 рр. настоятелькою була монахиня Магдалина (Шеламба). Вона була єдиною православною черницею, яка була репресована в радянський період. Зокрема, 17 липня 1952 р. військовий трибунал прикордонних військ МДБ Закарпатського округу засудив її за неправдивими звинуваченнями до 10 років виправних таборів із ураженням у правах на п'ять років та конфіскацією майна. Звільнили Магдалину у 1955 р., реабілітували у 1992 р. У 1948 р. вона залишила посаду за власним бажанням. Сестри обрали новою настоятелькою ігуменю Євгенію (Фаркавець), яка керувала скитом до його закриття. Матушка Євгенія разом з усіма монахинями перейшла до Чумалівського монастиря, де перебувала на посаді настоятельки та нещодавно відійшла з життя.

Неповторне видання

Після смерті отця Г.Кеніза, котрий відправляв служби в приходському та монастирському храмах, при скиті духівниками та священиками були ієромонахи Гариїл (Молнар) та Кипріан (Росоха). На початку 1990-х рр. при монастирі служили архімандрит Спиридон (Фаркавець), архімандрит Стратонік (Легач), згадувані авторами Миколай (Бринзей) та Єфрем (Гангур).

Книжка, яку підготували І.Хланта та С.Мельник, є неповторним та чи не єдиним проектом такого плану. На високому рівні здійснено її літературне та художнє оформлення. Безперечно, що нова книга про Копашнівський монастир стане добрим подарунком для кожного закарпатця та гостей із поза меж нашого краю. Авторам бажаємо не зупинятися на досягнутому, зібрати багатющий архівний матеріал та видати книгу монографічного характеру про один із монастирів на Хустщині.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати